Справа № 947/27999/19
Провадження №1-кп/944/221/25
16.10.2025 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
перекладача ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання доказу очевидно недопустимими в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 липня 2019 року за № 12019160000000645, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України,
встановив:
У провадженні Яворівського районного суду Львівської області перебуває вказане кримінальне провадження.
В ході судового розгляду, на етапі дослідження письмових доказів, захисник ОСОБА_7 подав клопотання про визнання очевидно недопустимим доказу сторони обвинувачення, а саме просив визнати очевидно недопустимим протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю за особою від 17 липня 2019 року з додатками (цифрові носії MSD інв. № 184т від 10.07.2019 та DVD-R інв. № 183т від 10.07.2019), припинити дослідження цього доказу в судовому засіданні і виключити його з числа доказів.
Клопотання мотивоване тим, що в ухвалі слідчого суддя Одеського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, якою було надано дозвіл на проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії, вказано номер іншого кримінального провадження в ЄРДР (12019160000000293, а не 12019160000000645) та статтю Кримінального кодексу України, за якою було кваліфіковано дії підозрюваного (419, а не 149). Також всупереч зазначеній ухвалі слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю за особою ОСОБА_6 шляхом спостереження за діями та розмовами, що полягає у прослуховуванні та фіксації розмов, працівники правоохоронного органу здійснювали також фіксацію його рухів та дій, чого не було передбачено цією ухвалою. Отже, в даному випадку відбулось втручання у його приватне життя без відповідного процесуального дозволу, що є істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України та, відповідно, в силу вимог ст. ст. 87, 89 Кримінального процесуального кодексу України, підставою для визнання даного протоколу очевидно недопустимим доказом. Також всупереч вимогам ст. ст. 29, 252 Кримінального процесуального кодексу України, фіксація даної негласної слідчої (розшукової) дії частково проводилася не державною мовою, а російською. Крім того, всупереч вимогам ст. 252 Кримінального процесуального кодексу України протокол було складено лише через 2 дні після проведення негласної слідчої (розшукової) дії, відсутні відомості про передання протоколу прокурору протягом 24 годин, а всупереч вимогам ст. 253 Кримінального процесуального кодексу України відсутні відомості повідомлення ОСОБА_6 про факт і результати даної негласної слідчої (розшукової) дії протягом 12 місяців д дня припинення таких дій. Також всупереч вимогам ст. ст. 259, 266 Кримінального процесуального кодексу України прокурор не забезпечив збереження всієї інформації, яку він має намір використати під час судового розгляду як доказ інформацію, отриману внаслідок втручання у приватне спілкування, або певний її фрагмент, він зобов'язаний забезпечити збереження або доручити слідчому забезпечити збереження.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав клопотання з наведених в ньому підстав, просив клопотання задовольнити.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_8 клопотання підтримали.
В судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення клопотання.
Зазначив, що воно є безпідставним та необґрунтованим. Зазначення в тексті ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії, неправильного номера кримінального провадження в ЄРДР та статті Кримінального кодексу України, за якою було кваліфіковано дії підозрюваного, є технічними описками і не може впливати на законність цієї ухвали. Також в резолютивній частині ухвали чітко вказано, які негласні слідчі (розшукові) дії слід провести. Сам протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю за особою від 17 липня 2019 року оформлений відповідно до вимог законодавства. А неможливість відтворення відеозапису, який є одним з додатків до цього протоколу, не є підставою для визначення самого протоколу недопустимим доказом.
Заслухавши думку захисників, обвинуваченого, прокурора, оцінивши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі від 05 жовтня 2012 року № 223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Тобто кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому ст. 89 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно із ч. 1 ст. 89 Кримінального процесуального кодексу України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
А відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 89 Кримінального процесуального кодексу України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Частиною 1 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України, допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.
Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів і такі докази підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.
Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а й в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв'язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Крім того, особливе значення судом надається підтримці балансу інтересів різних учасників кримінального судочинства в рамках процесу доказування у кримінальному провадженні, що становить основний зміст кримінально-процесуальної діяльності.
Вирішення клопотання сторони захисту до видалення суду для ухвалення остаточного судового рішення по суті кримінального провадження, на думку суду, буде обмежувати права однієї зі сторін, в даному випадку - сторони обвинувачення, оскільки вказане рішення суду не підлягає оскарженню. Позбавивши права однієї зі сторін на надання та дослідження доказів, суд не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження і, перш за все, змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.
У даному випадку прийняття і дослідження вказаних доказів як реалізація права сторони не може жадним чином непоправно нашкодити іншій стороні, оскільки суд у будь-який час може визнати не допустимим та не належним кожен доказ. Натомість неприйняття і недослідження певних доказів, на думку суду, може непоправно нашкодити інтересам правосуддя, оскільки правила допустимості доказів є як гарантією прав особи в кримінальному процесі, так і гарантією правосуддя.
Також суд зазначає, що в умовах змагальності процесу в багатьох випадках досить складно передбачити наперед напрямок розвитку подій під час судового розгляду, оскільки сторона захисту може вільно обирати свою тактику від повного визнання вини до повного її заперечення, вона може визнати певні фактичні обставини або навпаки висловити несподівані аргументи, які потребуватимуть перевірки, вона також може заперечувати допустимість чи достовірність одного, кількох або всіх доказів або навпаки не бачити в цьому сенсу тощо.
Саме така непередбачуваність змагального процесу потребує пошуку судом відповідного балансу конкуруючих інтересів держави, потерпілого, обвинуваченого та інших осіб у кожному конкретному випадку для того, щоб забезпечити справедливість процесу в цілому. Це також вимагає застосування такого підходу до тлумачення норм процесуального права, які мають відомий рівень абстрактності, щоб це не створило, ані невиправданих переваг однієї зі сторін процесу, ані невиправданих формальних перепон для реалізації сторонами своїх прав і обов'язків.
Як зазначив Європейський суд з прав людини, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (рішення у справі «Walchli v. France»).
Також Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов'язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).
Крім того, висловивши свою думку щодо певних доказів та похідних від них, суд заздалегідь, до постановлення остаточного судового рішення, висловить свою позицію за вказаним кримінальним провадженням, що вцілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об'єктивно розглянути кримінальне провадження.
При цьому, стороною захисту не наведено обставин, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України, за яких суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод та, відповідно, очевидку недопустимість зазначеного у клопотанні доказу.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання захисника задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 87, 89 КПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання очевидно недопустимим доказу в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 липня 2019 року за № 12019160000000645, про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України, а саме протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю за особою від 17 липня 2019 року з додатками (цифрові носії MSD інв. № 184т від 10.07.2019 та DVD-R інв. № 183т від 10.07.2019), припинення дослідження цього доказу в судовому засіданні і виключення його з числі доказів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали буде проголошено о 15 годині 30 хвилин 16 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3