Провадження № 2/522/7290/25
Справа № 496/3429/24
16 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди,
Позивач 14.05.2024 звернувся до Білявського районного суду Одеської області з позовом до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, Біляївського відділу Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та просить:
- визнати незаконними дії відповідачів по не виконанню виконавчих листів Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/1353/21 у зв'язку з бездіяльністю та самоусуненням від виконання ст.129 Конституції України на ігнорування звернення братів Шубінських на сумоуправство підлеглих в керівництві управління соцзахисту населення Одеської РВА, що призвело до тяжких наслідків - смерті ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Біляївський відділу Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області та управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області здійснити виплату морального збитку у сумі 100 000 грн ОСОБА_1 за незаконне не виконання ухвал та виконавчий листі Одеського окружного адміністративного суду, доданих до позову і клопотань, за незаконне ненадання в повному обсязі державної соціальної грошової допомоги на догляд як особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, за рахунок бюджетних асигнувань та обов'язково вказати кінцеву дату виконання…;
- зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області здійснити виплату морального збитку у сумі 100 000 грн ОСОБА_1 на рахунок в Приватбанку на який перерахується державна соціальна допомога, за рахунок бюджетних асигнувань та обов'язково вказати кінцеву дату виконання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач спочатку не виконав рішення по справі №420/1353/21, а тепер не виконує ухвалу Біляївського районного суду від 30.11.2022. На посади керівників призначені недостойні особи, які ігнорують Закону України «Про правила етичної поведінки», вимагають від позивача та його брата - особи з інвалідністю вчинення незаконних дій та невиплатою соціальної допомоги доводять до смерті, адже ціни на все виросли.
В результаті проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024, справа передана судді Пендюра Л.О.
Ухвалою Білявського районного суду Одеської області від 09.09.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний строк для усунення недоліків позову.
19.03.2025 ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на виправлення разом уточненням позовних вимог, у заяві вказав двох відповідачів.
Ухвалою Білявського районного суду Одеської області від 13.05.2025 справу передано за підсудністю до Приморського районного суду м.Одеси.
Справа 11.07.2025 надійшла до Приморського районного суду м. Одеси та 14.07.2025 була передана судді Бондарю В.Я.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14.07.2025 справа прийнята до провадження, відкрите провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 07.08.2025.
До суду 30.07.2025 надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, згідно якого просять відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування відзиву зазначено, що 28.08.2023 на адресу ГУ ДКСУ в Одеській області надійшло звернення ОСОБА_1 , стосовно виконання виконавчих листів, виданих Одеським окружним адміністративним судом 10.09.2021 по справі №420/1353/21. У таких виконавчих листах зазначалося про зобов'язання Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області виплатити державну соціальну допомогу ОСОБА_1 по догляду за братом ОСОБА_2 на підставі рішення про призначення допомоги від 15.12.2020 та соціальної допомоги за період з грудня 2020 року по січень 2021 року, а не стягнення грошових коштів. У зв'язку з чим виконавчий лист не підлягав виконанню казначейством та був повернутий стягувачу. Відповідач вважає себе неналежним відповідачем, адже ГУ ДКС в Одеській області не перебувало з позивачем у жодних правовідносинах та не порушувало його жодних прав. Дії посадових осіб Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області не були визнані незаконними чи протиправними, тому відповідальність за завдану шкоду не підлягає виконанню. Наявність моральної шкоди не доведена позивачем.
У судовому засіданні 07.08.2025 проведеному за участі ОСОБА_1 було прийнято заяву про уточнення позовних вимоги, з метою надання часу Управлінню соціального захисту подати відзив, розгляд справи відкладено на 10.09.2025.
У судовому засіданні 10.09.2025, проведеному за участі ОСОБА_1 , було відкладено розгляд справи на 09.10.2025 з метою повторного сповіщення відповідачів.
У судовому засіданні 09.10.2025 ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду сповіщені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосив, що проголошення судового рішення відбудеться 16.10.2025 о 12:15 год.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі №420/1353/21 зобов'язано Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу за період з грудня 2020 року по січень 2021 року. Вказане рішення залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2021.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №420/1353/21 визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області про призначення допомоги від 05.02.2021 року, яким відмовлено у наданні державної соціальної допомоги заявнику ОСОБА_1 по догляду за братом ОСОБА_2 . Зобов'язано Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області виплатити державну соціальну допомогу ОСОБА_1 по догляду за братом ОСОБА_2 на підставі рішення про призначення допомоги від 15.12.2020.
На виконання вищевказаного рішення та додаткового рішення Одеським окружним адміністративними судом 10 вересня 2021 року видано два виконавчих листа.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року визнано протиправними дії Біляївського відділу Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області щодо невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 та додаткового рішення від 18.05.2021 по справі №420/1353/21 за позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року встановлено Управлінню соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року по справі №420/1353/21 - тридцять днів з моменту отримання даної ухвали. Попереджено Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, що відповідно до частини 2 статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд може накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Внаслідок невиконання відповідачем судових рішень, рішенням Біляївський районний суд Одеської області від 30 листопада 2022 року по справі №496/6351/21 стягнуто з Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року по справі №496/6351/21 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17.05.2023 апеляційні скарги Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30 листопада 2022 року та ухвалу цього ж суду від 12 квітня 2023 року - без змін.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
За інформацією управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації згідно з Порядком використання коштів, передбачених у держаному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішення суду», та запису в журналі черговості, станом на 02.04.2024 рішення Біляївського районного суду Одеської області від 30.11.2020 по справі №496/6351/21 щодо виплати моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 5 000 грн в черзі на виконання значиться за номером 180, про що вказано у листі Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної військової адміністрації від 05.04.2024.
Головне управління Національної соціальної сервісної служби в Одеській області у листі від 11.07.2023 вказало ОСОБА_1 про неможливість виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 у спосіб обраний позивачем як виплата допомоги по догляду за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року у щомісячному розмірі 2 600 грн.
Головне управління Національної соціальної сервісної служби в Одеській області у листі від 02.01.2024 вказало ОСОБА_1 вищезазначене у листі від 11.07.2023 та додатково відзначили про неможливість виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2021.
Позивач стверджує, що невиконання відповідачами судових рішень щодо зобов'язання виплатити соціальну допомогу призвело до завдання моральних страждань.
Вирішуючи питання щодо підсудності даного спору, суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 14.03.2018 у справі № 522/3454/16-ц, згідно якої, у разі оскарження позивачем дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У разі тривалого невиконання судового рішення про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган може бути заявлена вимога про визнання бездіяльності, дій чи рішень держави, яка є гарантом виконання такого судового рішення, неправомірною. Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина п'ята статті 21 КАС України). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи те, що неправомірність дій Управління соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області встановлена адміністративним судом та підтверджена рішенням Біляївського районного суду м.Одеси, то, суд вважає, що вимоги про визнання незаконними дії відповідачів за вказаних обставин не підлягають доказуванню.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («ІммобільяреСаффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У пунктах 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
Згідно з приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.
Зазначене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Зважаючи на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого невиконання відповідачем рішення суду про виплату йому державної соціальної допомоги у зв'язку з доглядом за братом у період з грудня 2020 року по січень 2021 року перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями (бездіяльністю) відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Невиконання рішення суду є триваючим порушенням, не враховано у рішенні Біляївського районного суду Одеської області про відшкодування моральної шкоди, що Одеський окружний адміністративний суд встановив Управлінню соціального захисту населення Біляївської районної державної адміністрації Одеської області строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року по справі №420/1353/21. Додані до позову листи свідчать про неможливість виконання рішення суду у спосіб, який вимагає позивач, однак законодавство гарантує виконання рішення, а спосіб його виконання може бути змінений за заявою учасника справи. Відповідач не надав доказів виконання рішення адміністративного суду і за час після ухвалення рішення Біліяївським районним судом Одеської області, що є підставою для покладення на Управління моральної шкоди, спричиненої позивачу тривалим не виконанням рішення, що набрало законної сили.
При цьому суд враховує те, що відповідач є органом державної влади та виступає представником держави під час виконання ним владних управлінських функцій. Частиною четвертою статті 58 ЦПК України передбачено, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Відповідач також належить до суб'єктів, які завдають шкоду, та характер спірних правовідносин свідчить, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Отже, немає підстав для висновку про те, що з відповідача не можуть стягуватися кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди за заподіяну ним шкоду позивачу.
Втім нарахування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн на переконання суду є не обґрунтованим, завищеним, неспівмірним, тому у задоволенні позову в частині суми вище визначеної судом у розмірі 2 000 грн, слід відмовити.
Доводи Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про неналежність останнього як відповідача суд приймає до уваги з огляду на наступне.
ВП ВС у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц акцентувала на тому, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
У цій справі, шкода позивачу завдана Управлінням соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області як юридичною особою в складі якої перебуває Бліяївський відділ Управління соціального захисту населення і за рахунок якого підлягає відшкодування позивачу моральна шкода, тому Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не може бути відповідачем, адже шкода стягується не з державного бюджету.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
У пунктах 228-230 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 зауважено, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням судочинства.
Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.
У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.
З урахуванням зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду, позовні вимоги позивача трактує як вимоги про стягнення моральної шкоди, відповідно до належного способу захисту прав позивача та у відповідності з результатом якого прагне досягти позивач за результатом розгляду даної справи.
При тому, кінцева дата виконання рішення встановлена не може бути судом, як і сплата моральної шкоди на рахунок позивача у Приватбанку, з огляду на існуючу процедуру виконання рішень суду про відшкодування моральної шкоди.
Суд враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Одеської районної державної адміністрації Одеської області (код ЄДРПОУ 44358689, м.Одеса, пр. Шевченка, буд.4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог та до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 16 жовтня 2025 року.
Суддя В.Я.Бондар