16 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/10/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Свалявське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення заборгованості в сумі 919 521,52 грн,
26.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - скаржник) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 907/10/25.
Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Предметом касаційного оскарження є постанова Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Карпатський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Фізичної особи-підприємця Деяк Наталії Володимирівни заборгованість в сумі 918 074,26 грн, з яких 742 384,23 грн основного боргу, 57 798,03 грн пені, 89 317,38 грн інфляційних втрат, 28 574,62 грн 3 % річних.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі № 907/10/25 є стягнення 919 521,52 грн, що становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн * 500 = 1 514 000,00 грн).
Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підстави касаційного оскарження судів попередніх інстанцій скаржник обґрунтовує підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що ця справа має виняткове значення для Державного підприємства «Ліси України», як правонаступника Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» та Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство», оскільки відповідні підприємства до моменту їх припинення, окрім досліджуваного у межах даної справи договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою № 107 від 08.12.2022, уклали із тим самим виконавцем - ФОП Деяк Н.В., ряд інших типових за своїм змістом договорів про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою на підставі яких ФОП Деяк Н.В. намагається у судовому порядку стягувати із Скаржника інфляційні втрати та проценти річних, що нараховуються на суму авансових платежів, які нібито безпідставно не були сплачені первинними замовниками відповідних робіт. Як наслідок, на сьогоднішній день у провадженні національних судів перебуває ще одна господарська справа № 907/888/25, де між тими самими сторонами вирішується спір у правовідносинах, які за своїм змістом є подібними до даної справи. Також підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має "виняткове значення" не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містять переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: заперечення встановлених судоми попередніх інстанцій обставин справи; переоцінки доказів, які були оцінені судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; заперечення результату розгляду справи.
Отже, зазначені мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у справах що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.
Суд звертає увагу, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без належного обґрунтування підстав визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 907/10/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак