03 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/481/24
1. Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об'єднана палата), перевіривши наявність підстав щодо прийняття для розгляду Об'єднаною палатою справи за касаційною скаргою Чортківської міської ради на рішення Господарського суду Тернопільської області від 07.01.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Чортківської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарттендер", про визнання укладеним договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації нежитлових приміщень, шляхом викупу, в редакції, що додається, вирішив повернути справу відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.
3. Ключовими аргументами, якими Об'єднана палата мотивувала повернення справи стало таке:
"39. Формулювання пункту 60 постанови Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20 було викладено в межах правової оцінки з приводу того, чи був обов'язок у відповідача затвердити протокол про результати електронного аукціону щодо об'єкта малої приватизації. Виходячи з позовної вимоги у справі №921/221/20 - зобов'язати відповідача затвердити протокол про результати електронного аукціону щодо об'єкта малої приватизації, - колегія суддів досліджувала питання, які саме рішення в конкретних обставинах згідно положень нормативних актів може прийняти суб'єкт приватизації, а які не може.
40. В пункті 60 постанови від 14.03.2023 у справі №921/221/20 викладено описове цитування норми закону в контексті того, що на досліджуваному етапі в процесі приватизації законом встановлена можливість для органу приватизації за конкретних обставин вчинити певну конкретну дію - прийняти та оприлюднити рішення про приватизацію зазначеного об'єкта шляхом викупу, без чого відсутня можливість вчинити іншу дію - затвердити протокол про результати електронного аукціону щодо об'єкта малої приватизації.
…
42. Однак аналіз тексту постанови від 14.03.2023 у справі №921/221/20 свідчить, що у вказаному обґрунтуванні має місце надання пункту 60 такого змісту, якого ні з формулювання самого пункту 60, ні з контексту викладення мотивування постанови в цілому, не вбачається. Постанова, від висновків якої пропонується відступити, не містить висновків ані про дискреційність повноважень, ані про альтернативність поведінки відповідача.
43. Отже, враховуючи наведені вище критерії визначення висновку щодо застосування норми права, об'єднана палата вважає, що викладений у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20 стилістичний виклад норми права не слід ототожнювати із самостійним висновком Верховного Суду щодо застосування норми права.
44. Об'єднана палата звертає увагу на те, що пункт 60 постанови від 14.03.2023 у справі №921/221/20 не містить вказівки про те, як застосовувати конкретну норму права в певних правовідносинах.
45. Таким чином, проаналізувавши постанову Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20, об'єднана палата зауважує, що в зазначеній постанові колегія суддів не робила самостійних висновків щодо застосування норм права, зокрема, пункту другого частини восьмої статті 15 Закону України "Про приватизацію" та пункту 49 Порядку, а лише виклала правову оцінку фактичних обставин, які стосувалися предмета позову".
4. Вважаю, що у постанові у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20 містився правовий висновок щодо застосування п.2 ч.8 ст.15 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна" та п.49 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 10.05.2018 №432 (далі - Порядок №432). Зокрема, у цій постанові вказано:
"60. Згідно з буквальним змістом норм статті 15 Закону та пунктів 49, 75 Порядку, орган приватизації може прийняти та оприлюднити рішення про приватизацію зазначеного об'єкта шляхом викупу безпосередньо таким покупцем за запропонованою ним ціною, але не нижче стартової ціни для відповідного аукціону. Однак, якщо орган приватизації не прийняв таке рішення автоматично оголошується новий аукціон з продажу об'єкта".
5. Очевидно, що Верховний Суд у цій постанові, ухвалюючи рішення, виходив із того, що орган приватизації може прийняти та оприлюднити рішення про приватизацію зазначеного об'єкта шляхом викупу безпосередньо таким покупцем за запропонованою ним ціною (в розумінні права органу для цього випадку спірних правовідносин діяти на власний розсуд (дискреційне повноваження).
6. Верховний Суд ухвалою від 28.08.2025 передаючи цю справу №921/481/24 на розгляд Об'єднаної палати, вважав, що (І) згідно з усталеною практикою Верховного Суду (зокрема постанова Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №346/3843/22), суд має право визнати рішення суб'єкта владних повноважень протиправним і скасувати його, а також зобов'язати вчинити певні дії. Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд; (ІІ) пункт 2 ч.8 ст.15 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції на час спірних правовідносин від 21.10.2019, яка діяла до 01.02.2020) встановлює: "У разі якщо для участі в аукціоні подано заяву на участь в аукціоні від одного покупця, аукціон визнається таким, що не відбувся, а орган приватизації приймає рішення про приватизацію зазначеного об'єкта шляхом викупу безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче стартової ціни". Отже, відповідна норма не містить слів "може", "може прийняти" як про те зазначено у висновках постанови Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20, тобто не містить альтернативних варіантів дій, а вказує на обов'язок прийняття конкретного рішення; (ІІІ) колегія суддів у справі №921/481/24 вважає неможливим у спірних правовідносинах одночасне визнання дискреції органу у прийнятті вказаного рішення і визначення ефективним і реальним способом захисту для цього ж випадку вимоги про укладення договору купівлі-продажу, з необхідністю вирішення судом обґрунтованості та законності дій органу приватизації щодо неприйняття відповідного рішення (п.62 постанови від 14.03.2023 у справі №921/221/20). Адже у п.7 ч.1 ст.2 Закону "Про адміністративну процедуру" наведене поняття дискреційного повноваження - як адміністративного повноваження, наданого адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою повноваження надано. Водночас норма п.2 ч.8 ст.15 Закону "Про приватизацію державного і комунального майна" не передбачає альтернативних варіантів поведінки адміністративного органу.
7. Вважаю, що повернувши справу колегії суддів, Об'єднана палата по суті ухилилася від виконання своїх обов'язків, визначених ст.302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Такі дії Об'єднаної палати можуть призвести до одного з двох небажаних результатів:
1) колегія суддів, якій повернули справу, буде змушена керуватися при вирішенні справи висновками, що містяться у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №921/221/20; бо вважає, що такі висновки наявні, а Об'єднана палата без належних підстав відмовилася розглядати аргументи колегії на відступ, створивши бар'єр для застосування передбаченого ГПК механізму для відступу від існуючих правових висновків;
2) колегія суддів ухвалить судове рішення, виходячи із власної аргументації (керуючись думкою Об'єднаної палати про відсутність правових висновків, від яких колегія хотіла відступити); а відтак існуватимуть дві постанови Верховного Суду в майже ідентичних справах з абсолютно протилежними правовими висновками, що призведе до стану правової невизначеності - адже в усіх подібних справах ані сторони, ані суди інших інстанцій, ані судді самого Верховного Суду не розумітимуть, якою ж позицією їм керуватися (адже висновки, що містяться в ухвалі Об'єднаної палати про повернення справи, не є обов'язковими для врахування).
8. У цьому контексті звертаю увагу на те, що до основних засад (принципів) господарського судочинства відносяться принципи верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, обов'язковості судового рішення (пункти 1, 2, 7 ч.3 ст.2 ГПК).
9. Згідно з ч.1 ст.11 ГПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
10. Подібні положення містяться в Конституції України, де зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ст.129).
11. Складовою принципу верховенства права є правова визначеність.
12. Згідно зі ст.36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
13. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
14. Частиною 4 ст.236 ГПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
15. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у п.1 висновку №20 (2017) від 10.11.2017 "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.
16. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
17. КРЄС також зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.9 Висновку).
18. Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).
19. Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (п.24 Висновку).
20. Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №905/830/21 вказав:
"125. Верховний Суд також звертає увагу, що розглядаючи спори щодо одного й того самого сквіз-ауту, щодо одного й того ж емітента, щодо тих самих рішень його органів, але за позовами різних акціонерів, суди мають враховувати висновки Верховного Суду щодо правомірності рішень щодо затвердження ринкової вартості акцій. І якщо Верховний Суд дійшов висновку про істотне заниження ринкової ціни акцій ПрАТ "АКХЗ", затвердженої рішенням наглядової ради від 04.05.2018, то суд у іншій справі не може зробити протилежний висновок про те, що ринкова ціна, встановлена тим самим рішенням наглядової ради, є справедливою для іншого міноритарного акціонера, адже це суперечитиме принципу правової визначеності та верховенству права, порушуватиме принцип однакового ставлення до акціонерів товариства. Факти, встановлені Верховним Судом у справі №905/671/19, для цієї справи не є преюдиціальними, проте, при ухваленні судових рішень суди керуються принципами правової визначеності та верховенства права і не можуть ухвалювати рішення всупереч відповідним висновкам Верховного Суду у справі №905/671/19. Зазначене відповідає висновкам Корпоративної палати, викладеним у пунктах 89-92 постанови від 15.06.2022 у справі №905/671/19".
21. Отже, задля дотримання принципу правової визначеності, правова оцінка, що надається судами спірним правовідносинам у подібних справах, має здійснюватися однаково (тим паче у суді касаційної інстанції, якщо йдеться по суті про ті самі фактичні обставини, встановлені у спорі між тими самими учасниками). На це звертала увагу Об'єднана палата в ухвалі від 04.07.2025 у справі №910/10365/15.
22. Підсумовуючи вважаю, що таке безпідставне повернення справ (а по суті системне блокування передачі справ колегіями суддів на розгляд Об'єднаної палати для відступу від правових висновків) призводить до вкрай негативних наслідків у вигляді існування кардинально протилежних позицій щодо застосування одних тих самих норм права при розгляді подібних справ на рівні Верховного Суду.
Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. Кібенко