Справа № 147/1438/25
Провадження № 2/147/555/25
16 жовтня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г.,
із секретарем Задверняк Т. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
20 серпня 2025 року до Тростянецького районного суду Вінницької області від представника позивача - адвоката Усенко М. І. надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стислий виклад позиції позивача.
21.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №4787708 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти (далі - кредит) у розмірі 5000 грн на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором. Згідно із п. 7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатком №1), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Дата переказу суми кредиту на картковий рахунок Позичальника є датою отримання кредиту Позичальником. Строк дії цього Договору-з моменту укладення і до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.
Представник позивача стверджує, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором. Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 21883,38 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн; заборгованість за процентами- 15883,38 грн; заборгованість за комісією - 600 грн. заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов'язання 400 грн.
20.02.2020 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №47-МЛ. Таким чином, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4787708 від 21.09.2019.
Процесуальні дії у справі. Заперечення відповідача та заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію.
16 вересня 2025 року на вимогу ухвали суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла витребувана інформація.
06 жовтня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява у якій вона повідомляє, що позов не визнає в повному обсязі та просить відмовити в його задоволенні. Дійсно, 21.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4787708, відповідно до умов якого їй було надано грошові кошти у розмірі 5000 грн на умовах визначених кредитним договором. Строк повернення грошових коштів по договору позики становить 06.10.2019. В зазначений період вона здійснювала оплату за кредитом на рахунок ТОВ «Мілоан» та вважає, що борг перед кредитором було погашено. Відсотки було нараховано поза строком дії договору, в порушення його умов. Про зміну кредитора її ніхто не повідомляв, як і про наявність заборгованості. Крім того, зазначає, що вказаний позивачем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та не відповідає дійсності. Покликаючись на викладене відповідач просить: відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з їх недоведеністю; у випадку задоволення позову частково або повністю, клопоче про зменшення витрат на правничу допомогу; проводити судове засідання за її відсутності.
Також, 06 жовтня 2025 року відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, в обґрунтування якої вказує, що строк позовної давності сплив 20.02.2023. Тому, просить відмовити в задоволенні позову повністю у зв'язку з спливом позовної давності та проводити розгляд справи за її відсутності.
08 жовтня 2025 року представником позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», подано додаткові пояснення, згідно з якими вважає, що обставини, на які посилається відповідач у заяві, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладеного правочину та нормам чинного законодавства. Зокрема, з посиланням на доводи аналогічні позовній заяві, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Просить позов задоволити повністю та здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.
Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» в судове засідання не з'явився, але від нього надійшла заява в якій він просить справу розглядати без його участі, заявлені вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, у поданих заявах зокрема, просить справу розглядати за її відсутності.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 21.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитний договір №4787708, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 5000 грн на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору, що підтверджується: копією кредитного договору від 21.09.2019 (а.с. 20-23), графіком платежів за вказаним договором (а.с. 23), паспортом споживчого кредиту (а.с.26), анкетою-заявою на кредит №4787708 від 21.09.2019 (а.с. 19-20), копією Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (а.с. 13-19), довідкою про ідентифікацію (а.с. 23 на звороті), платіжним дорученням 1055877 від 21.09.2019 (а.с. 24) відомістю про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №4787708 (а.с. 24-26).
Також, виконання умов договору підтверджується наданою на вимогу ухвали суду інформацією за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за 21.09.2019, з якої встановлено наявність зарахування грошових коштів на картковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 5000 грн (а.с. 57).
20.10.2020 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №78-МЛ, відповідно до якого та відповідно до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4787708 від 21.09.2019 в сумі 21883,38 грн (а.с 27-32)
12 серпня 2025 року позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на адресу відповідача ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу (претензію) про повернення заборгованості в сумі 21883,38 грн (а.с. 34).
Враховуючи викладене, із наявних матеріалів справи вбачається, що кредитором по виконанню зобов'язань боржника ОСОБА_1 за договором №4787708 від 21.09.2019, відповідно до укладеного договору факторингу виступає позивач.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому виді (ст. 205, 207 ЦК України).
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Як свідчать матеріали справи, договір укладено сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному виді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з приписами ст.12, ч.1,5-7 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як встановлено матеріалами справи Договір про споживчий кредит №4787708 від 21.09.2019 укладено між сторонами в електронній формі, підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора та відправлення товариству електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти Договір.
Установивши, що без здійснення вказаних дій позивачем Договір не був би укладений сторонами, суд доходить висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним Договором.
У Договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.
Заборгованість відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №4787708 від 21.09.2019, станом на 12 серпня 2025 року (на дату подання позову), становить 21883,38 грн та складається з: 5000 грн заборгованості за основним зобов'язанням, 15883,38 грн заборгованості за нарахованими відсотками, 600 грн заборгованості за комісією та 400 грн заборгованості за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов'язання.
Між тим, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526, 530, 610 ЦК України та ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі №686/13446/15.
Таким чином, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Відповідно до п.1.5.1. кредитного договору передбачено, що комісія за користування кредитом: 600 грн, які нараховуються за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно із п.1.5.2. кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом: 1875,00 грн, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована.
Водночас, як вбачається з договору сторони погодили, що кредит надається строком на 15 днів з 21.09.2019. Отже, за таких умов договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати суму комісії та відсотки за договором лише 15 днів, починаючи з дня укладення договору. Даним договором не передбачено нараховування відсотків після закінчення терміну дії договору, який складає 15 днів.
Таким чином, договором визначено розмір комісії за користування кредитом у розмірі 600 грн (п. 1.5.1.) та процентів за користування кредитом в розмірі 1875 грн (п.1.5.2.), а тому суд дійшов висновку, що ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення процентів в іншій частині, то суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.4. кредитного договору термін повернення кредиту визначено 06.10.2019, тому правові підстави для стягнення заборгованості по відсоткам з 07.10.2019 відповідно до п.2.3.1. договору відсутні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України не надано суду доказів, що строк кредитування за Договором про споживчий кредит №4787708 від 21.09.2019 був пролонгований кредитодавцем відповідно до п.2.3.1. договору, також не було надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), тому строк кредитування становив 15 днів.
Отже, продовження нарахування процентів за ставкою згідно із п.1.6 Договору після закінчення строку кредитного договору є неправомірним.
Так, під час вирішення питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами у розмірі 14008,38 грн суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Водночас компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.
Тобто зазначення у договорі умови, згідно з якою проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчить про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Викладене узгоджується з висновками, викладеними у постанові в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
Тому суд вважає, що нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення строку дії договору є безпідставним.
Після спливу визначеного договором строку кредитування права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Умова кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування не відповідає нормам законодавства, а тому є нікчемною.
Позивачем позовні вимоги в порядку ст. 625 ЦК України не заявлено.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 19725,72 грн, не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, тому така вимога не підлягає задоволенню.
Крім того, як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, сума якої зокрема складається з 400 грн заборгованості за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов'язання.
Згідно із п.18 Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Отже нарахування штрафних санкцій у розмірі 400 грн, не ґрунтується на вимогах закону.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню 5000 грн тіла кредиту, 1875 грн нарахованих відсотків за 15 днів - період кредитування (строк кредиту з 21.09.2019 по 06.10.2019) та 600 грн комісії, що разом становить 7475 грн.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Щодо заяви про застосування строків позовної давності, яка заявлена відповідачем, варто зазначити наступне.
Відповідно до положень ст.256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п.12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.
Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені ст.257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, та було скасовано з 01 липня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи те, що встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності законодавцем спочатку було продовжено на час дії карантину, а у подальшому зупинено на строк дії воєнного стану, а також те, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернулося з цим позовом 12 серпня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану, з введенням якого 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності було зупинено, отже строки позовної давності позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не пропущено.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на викладене вище, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, оскільки вони жодним чином не спростовують висновків суду, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Розподіл судових витрат між сторонами.
В силу вимог п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з ч.1, 2, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Положеннями ч.1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До позовної заяви додано Договір про надання правової (правничої) допомоги №0107, укладений між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та Адвокатським об'єднанням «Апологет» від 01 липня 2025 року. Згідно умов якого, клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності, та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта, що передбачено п.1.1. Договору (а.с. 35 на звороті).
Відповідно до п.2.3. Договору вартість наданих послуг правничої допомоги за 1 кредитну справу складає 8000 грн.
З Акту №1463 наданих послуг, складеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та АО «Апологет» від 05 серпня 2025 року вбачається, що виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року по справі за позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Сума наданих послуг відповідно до Договору складає 8000 грн. Клієнт зобов'язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок виконавця протягом 1 року з моменту підписання Акту (а.с. 36).
Відповідач у поданій нею заяві зазначає, що заявлені у справі позивачем витрати з надання правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн є неспівмірними із складністю справи, виконаних адвокатом робіт та клопоче про зменшення таких витрат.
Суд вважає завищеною вартість наданих послуг представником відповідача.
Так, на переконання суду, дана справа є типовою та нескладною, а розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторони позивача, тому у суду виникають сумніви щодо часу витраченого представником на надання правової допомоги згідно вказаної вартості.
Таким чином, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, аналізуючи надані суду докази, з огляду на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, суд дійшов висновку, що вартість послуг адвоката в загальній сумі 8000,00 грн є завищеною, а тому, за умови задоволення позовних вимог у повному обсязі, відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн відповідатиме принципу розумності та реальності витрат.
Частиною ч.1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позовні вимоги позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на 34,15%, тому він має право на відшкодування з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34,15%, а саме в сумі 1707,50 грн.
Оскільки, позовна заява подана ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», тому у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» застосовується понижуючий коефіцієнт для обчислення судового збору.
При звернені до суду ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було сплачено 2422,40 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №17536 від 18 серпня 2025 року (а.с. 6).
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 827,25 грн (7475 грн х 100% : 21883,38 грн = 34,15%; 2422,40 грн х 34,15% : 100% = 827,25 грн).
З огляду на викладене та керуючись ст. 13, 81, 89, 137, 141, 206, 259, 263, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за договором про споживчий кредит №4787708 від 21 вересня 2019 року у розмірі 7475 (сім тисяч чотириста сімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимоги відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати зі сплати судового збору у розмірі 827 (вісімсот двадцять сім) гривень 25 копійок та 1707 (одна тисяча сімсот сім) гривень 50 копійок понесених витрат за надання правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ - 35234236, юридична адреса: вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх, місто Львів, 79029;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; 24334.
Суддя О. Г. Борейко