14.10.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4645/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Парусніков Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Рудь І.А.) від 24.04.2025р. та на додаткове рішення від 08.05.2025р. у справі № 904/4645/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод", м. Полтава
до Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь", м. Кам'янське Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 2 438 666 грн 75 коп. за договором поставки від 26.11.2021 № 21/М-398 в редакції додаткових угод, -
Приватне акціонерне товариство "Полтавський турбомеханічний завод" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просило стягнути з Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" заборгованість у сумі 2 438 666 грн 75 коп., з яких: 1 910 511 грн 87 коп. основний борг, 311 005 грн 23 коп. інфляційні втрати, 117 803 грн 03 коп. 3% річних та 99 346 грн 62 коп. пені, відповідно до умов договору поставки від 26.11.2021 № 21/М-398 в редакції додаткових угод.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025р. у справі № 904/4645/22:
- клопотання Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" про зменшення штрафних санкцій задоволено частково;
- позов задоволено частково;
- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" 1 910 511 грн 87 коп. - основного боргу, 117 803 грн 03 коп. - 3% річних, 311 005 грн 23 коп. - інфляційних втрат, 49 673 грн 31 коп. - пені та 36 580 грн 00 коп. - судового збору;
- в решті позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано обставинами неналежного виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 26.11.2021 № 21/М-398 в редакції додаткових угод, наявністю боргу у сумі 1 910 511 грн 87 коп. Інфляційні втрати на 3% річних нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, пеня у відповідності до умов договору. Також суд зменшив заявлену до стягнення пеню на 50% та відмовив у зменшенні відсотків річних та інфляційних втрат.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025р. у справі № 904/4645/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі, або змінити оскаржуване рішення та зменшити суму пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99 % від суми, що підлягає стягненню з відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що вчинений відповідачем правочин щодо застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді утримання нарахованої неустойки із сум, що підлягають оплаті за товар, припинив зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті за поставлений товар на суму 1 910 511, 87 грн.
Факт зміни строків постачання товару додатковими угодами вже після порушення таких строків не звільняє позивача від відповідальності за порушення договору у вигляді неустойки, нарахованої за період, протягом якого затримка постачання товару мала місце.
Суд першої інстанції частково задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99 %, не дав належної оцінки доводам, наведеним на його обґрунтування.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2025р. у справі № 904/4645/22:
- заяву Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" задоволено частково;
- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" 20 000 грн 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу;
- в іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Не погодившись з цим додатковим рішенням господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь" також подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2025р. у справі № 904/4645/22 у задоволеній частині вимог заяви та прийняти в цій частині нове рішення з дотриманням принципу реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції при винесенні додатково рішення не в повній мірі надав оцінку всім необхідним критеріям для визначення реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки, як Акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 28.04.2025 (далі - Акт) наданого Позивачем на підтвердження понесених витрат, так і контррозрахунку витрат на правничу допомогу у справі, наданого відповідачем у запереченнях. Також, судом не був врахований важкий фінансовий стан підприємства відповідача, спричинений збройною агресією Російською Федерацією проти України та дією інших обставин.
За твердженням апелянта та з врахуванням його контррозрахунку, вартість витрат на професійну правничу допомогу з врахуванням критеріїв фактичності і неминучості (необхідності), реальності, обґрунтованості у справі складає 1 400, 00 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чередка А.Є., суддів - Паруснікова Ю.Б., Мороза В.Ф.
Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами, призначено їх до спільного розгляду в судове засідання на 14.10.2025р. о 11:00 год.
13.10.2025 у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Мороза В.Ф. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатами якої для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Чередка А.Є., суддів - Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.
Позивач проти задоволення апеляційних скарг на основне та додаткове рішення заперечує. На його думку, доводи апелянта про утримання суми оперативно-господарської санкції в розмірі 1 910 511,87 грн. з суми оплати за товар є необґрунтованими і безпідставними.
Умовами п. 3.4 договору погоджено, що постачальник має право здійснити поставку товару в інші терміни виключно на підставі попередньої письмової згоди покупця. Підписанням додаткової угоди №3 відповідач надав письмову згоду на встановлення строку поставки до 29.07.2022 року, відповідно товар було поставлено вчасно.
Відтак відповідач нарахував позивачу 1 843 131,60 грн. пені та 76 380,27 грн. 20% річних за період під час якого сторони продовжили строк поставки товару, що підтверджує недобросовісність та суперечливість його дій.
Відмовивши відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат на 99% суд першої інстанції діяв правомірно та з урахуванням сталої та послідовної судової практики. Зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення позивач зазначає, що суд першої інстанції надав оцінку реальності суми витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування, з належним урахуванням заперечень відповідача, особливостей даної справи, дослідженням і оцінкою доказів та всіх обставин, що мають значення, тому немає підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції.
Міркування апелянта про невідповідність критеріям необхідності, реальності та фактичності аналіз та складання позивачем процесуальних документів та участі адвоката у судових засіданнях у даній справі є безпідставними, оскільки не містять аргументів, які могли б свідчити про неспівмірність присуджених судом першої інстанції до стягнення витрат на правову допомогу або завищення їх розміру.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.11.2021 між Приватним акціонерним товариством "Полтавський турбомеханічний завод" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпровський коксохімічний завод", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь" укладено договір поставки № 21/М-398, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виготовити і передати, а покупець - прийняти і оплатити товар, на умовах, передбачених цим договором.
Кількість, номенклатура товару вказується в специфікаціях (додатках) до цього договору, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1 договору).
Поставка товару здійснюється видами транспорту, зазначеними в специфікаціях (п. 3.1 договору).
Постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки, зазначених в специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2020 року (п. 3.2 договору).
Строки поставки товару вказуються в специфікаціях (п. 3.3 договору).
Постачальник має право здійснювати поставку товару в інші терміни виключно на підставі попередньої письмової згоди покупця (п. 3.4 договору).
Постачальник зобов'язаний повідомити письмово покупця про передбачувану дату поставки товару не пізніше ніж за 3 (три) календарних дні до дати поставки (п. 3.5 договору).
Право власності на товар та ризики випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з дати поставки товару (п. 3.6 договору).
Загальна сума договору визначається як сума вартості товару, поставка якого здійснюється відповідно до доданих до неї специфікацій (п. 4.3 договору).
Оплата за поставлений товар буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з дати поставки товару та надання документів, зазначених в п. 6.3 цього договору (п. 5.2 договору).
Пунктом 5.6 Договору передбачено, що неустойка, яка підлягає сплаті Постачальником, а також понесені Покупцем витрати і збитки, що підлягають відшкодуванню Постачальником, розраховані у порядку, визначеному цим Договором та чинним законодавством, можуть бути утримані Покупцем, в односторонньому безумовному порядку (в тому числі після закінчення терміну дії цього Договору) з сум що підлягають оплаті Постачальнику, шляхом відправки Постачальнику відповідного повідомлення із зазначенням суми неустойки, розрахунку витрат і збитків.
Цей договір набуває чинності з дати підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог) (п. 10.4 договору).
Цей договір діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов'язань, в тому числі гарантійних, за цим договором (п. 10.5 договору).
Всі зміни і доповнення до цього договору є невід'ємною частиною договору і дійсні лише в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками обох сторін (п. 10.8 договору).
Між сторонами було підписано специфікацію № 1 від 26.11.2021, відповідно до якої сторони погодили наступне:
- вартість товару, що поставляється відповідно до даної специфікації становить 10 917 450 грн 00 коп., ПДВ становить 2 183 490 грн 00 коп., загальна вартість з ПДВ становить 13 100 940 грн 00 коп. (п. 1 специфікації);
- строк поставки: до 29.04.2022 (при умові перерахування передплати до 30.11.2021) з опцією дострокової поставки. У разі перерахування передплати в повному обсязі після 30.11.2021 строк поставки автоматично збільшується/переноситься на кількість календарних днів зміщення строку перерахування передплати (п. 4 специфікації);
- умови оплати: - переплата 38% (проти виставлення постачальником банківської гарантії повернення авансового платежу), що становить 4 978 357 грн 20 коп.;
- 52% по факту поставки на протязі 30 календарних днів; 10% по введенню в експлуатацію на протязі 10 календарних днів, але не більше 60 календарних днів від дати поставки (п. 5 специфікації).
14.06.2022 між сторонами підписано додаткову угоду № 2 до спірного договору, якою було змінено строк поставки товару до 30.06.2022.
20.07.2022 між сторонами підписано додаткову угоду № 3 до спірного договору, якою було змінено строк поставки товару до 29.07.2022.
На виконання умов договору відповідачем було здійснено передоплату за поставку товару у сумі 4 978 357 грн 20 коп., в свою чергу позивачем було поставлено товар на загальну суму 13 100 940 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 713 від 27.07.2022.
Як зазначає позивач, відповідач у визначений договором термін, за отриманий товар розрахувався лише частково у загальній сумі 11 190 428 грн 13 коп., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1 910 511 грн 87 коп., що й стало причиною виникнення спору.
Статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договір. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи умови договору, специфікації, додаткових угод строк оплати поставленого товару за спірною накладною є таким, що настав з 29.09.2022.
Оскільки відповідачем своєчасно та у повному обсязі не сплачено вартість поставленого товару за спірною видатковою накладною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення боргу у розмірі 1 910 511 грн 87 коп.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього боргу, оскільки ним на підставі п. 5.6. договору утримано штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару з вартості оплати поставленого товару, яку відповідач мав сплатити, з огляду на наступне.
Відповідач зазначає, що позивач зобов'язався поставити товар у строк до 20.05.2022, а додаткові угоди, якими були змінено строки поставки товару, вступили в силу з моменту їх підписання, а саме з 14.06.2022р. та 20.07.2022р., тому у відповідні періоди, а саме з 21.05.2022р. по 13.06.2022р. та з 14.06.2022р. по 19.07.2022р. позивачем були порушені строки поставки, тобто існували підстави для застосування відповідальності, передбаченої умовами договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).
Отже, невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у додатковій угоді умовах.
Строк поставки товару за умовами договору до 29.07.2022 року, погоджений сторонами в редакції додаткової угоди №3.
Умовами п. 3.4 договору визначено, що постачальник має право здійснити поставку товару в інші терміни виключно на підставі попередньої письмової згоди покупця. Підписанням додаткової угоди №3 відповідач надав письмову згоду на встановлення строку поставки до 29.07.2022 року.
У свою чергу позивачем було вчасно поставлено товар, визначений специфікацією № 1 від 26.11.2021, що підтверджується видатковою накладною № 713 від 27.07.2022.
Погоджуючись на зміну строку поставки у додаткових угодах, сторони не зазначили про його продовження або надання додаткового часу, а внесли зміни безпосередньо до попередніх умов договору, які визначали строк, та вказали нові дати поставки. У додаткових угодах також не вказано про наявність у відповідача претензій щодо попередніх строків, а також збереження відповідачем за собою права на притягнення до відповідальності за недотримання попередніх строків. Вказане, за висновками суду, свідчить про врегулювання сторонами правовідносин щодо поставки товару та недотримання попередньо визначених строків шляхом укладення додаткових угод та зміну таких строків поставки.
Ініціювання позивачем спору щодо скасування оперативно-господарської санкції у справі № 904/1161/23 та подальше залишення позову без розгляду у зв'язку з неявкою позивача, не має значення для розгляду даного спору, оскільки у вказаній справі не вирішено спір по суті та, відповідно, не встановлено жодних преюдиційних обставин.
Як вказано вище, відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів строку оплати товару, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен банківський день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені.
За порушення строків оплати товару позивачем нараховано пеню за загальний період з 29.09.2022 по 29.03.2023 у сумі 99 346 грн 62 коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем до стягнення заявлені також 3% річних за загальний період прострочення з 29.09.2022 по 18.10.2024 в сумі 117 803 грн 03 коп. та інфляційні втрати в сумі 311 005 грн 23 коп. за період з жовтня 2022 року по вересень 2024 року.
Апелянт не наводить заперечень щодо здійсненого арифметичного розрахунку пені, 3 % річних і інфляційних втрат, але просить зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% від суми, що підлягає до стягнення.
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що військова агресія Російської Федерації проти України призвела до зниження обсягів виробництва всіх видів продукції, що виробляється відповідачем, у порівнянні з 2021 роком та, відповідно, продажів виготовленої продукції. Також, вказана обставина призвела до значного збільшення дебіторської заборгованості контрагентів перед відповідачем. Наявна ситуація призвела до суттєвих збитків підприємства, які збільшуються з кожним роком після початку війни, у т.ч. по результатам роботи за 2024 рік, підприємство відповідача зазнало фінансових збитків у розмірі 1 101 644 грн 00 коп. Відповідач вважає, що розмір заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені обумовлений виключно суперечливою поведінкою останнього.
За змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№ 703/2718/16-ц, 646/14523/15-ц).
Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами спірного договору не встановлено іншого розміру процентів річних, ніж передбачено ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 вказав, що з аналізу положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Отже, зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, не передбачено положеннями чинного законодавства.
Можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно судовою практикою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 902/417/18. При цьому, Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати в кожному конкретному випадку.
У свою чергу, колегія суддів також звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
У постанові також вказано, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Отже, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, врахувавши те, що заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків річних відповідає розміру, встановленому частиною 2 статті 625 ЦК України, а зменшення інфляційних втрат законом не передбачено, правомірно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання у вказаній частині.
У свою чергу, відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Також Верховний Суд у справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Подібні висновки викладено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Великою Палатою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи відповідача, суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50%. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Колегія суддів приймає до уваги заперечення позивача щодо зменшення штрафних санкцій і те, що надмірне зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання.
Як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Окрім того, визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку судом першої інстанції було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та становище як відповідача так і позивача у даній справі; таке зменшення неустойки враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом. На думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій (пені) на 50% не порушить інтереси позивача і не стане надмірним тягарем для відповідача.
Щодо оскаржуваного додаткового рішення, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, 01.10.2024 між Адвокатським об'єднанням "Гардаріка-право" (далі - адвокатське об'єднання, виконавець) та Приватним акціонерним товариством "Полтавський турбомеханічний завод" (далі - клієнт) був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги (далі - договір), за умовами пункту 5.2 якого за надання правової допомоги клієнт сплачує виконавцеві гонорар за домовленістю. Оплата за надані послуги проводиться відповідно до акту виконаних робіт, який є складовою частиною цього договору.
Конкретний розмір гонорару, який має сплатити клієнт на користь виконавця, визначається додатком до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору.
Між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 01.10.2024 до вказаного договору, відповідно до якої сторони погодили наступні умови:
- гонорар виконавця складає 10% від ціни позову, а саме: 243 913 грн 78 коп. за виконання доручення клієнта, визначеного п. 1 даної додаткової угоди (п. 2 додаткової угоди);
- клієнт зобов'язується оплатити виконавцю гонорар у розмірі, визначеному умовами п. 2 даної угоди, протягом 5 днів після набрання рішенням суду законної сили на користь клієнта (п. 3 додаткової угоди).
Між сторонами складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.04.2025, відповідно до якого визначено проведені роботи (надані послуги), а також зафіксовано загальну вартість робіт (послуг), що складає 243 913 грн 78 коп.
В акті зазначено, що адвокатам надано наступні послуги: аналіз наданих клієнтом документів; складання клопотання про поновлення провадження у справі; здійснення нарахування 3% річних, інфляційних втрат, пені; складання уточненої позовної заяви; аналіз відзиву відповідача на уточнену позовну заяву; складання заяви про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог; вивчення та правовий аналіз заперечення відповідача на відповідь на відзив; вивчення та правовий аналіз заяви відповідача щодо зменшення штрафних санкцій; складання письмових пояснень на заяву про зменшення розміру штрафних санкцій; участь адвоката у судових засіданнях у суді першої інстанції.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач подав до суду першої інстанції заперечення щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічні доводи викладені відповідачем в апеляційній скарзі на додаткове рішення.
Оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті наданих послуг від 28.04.2025, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на відповідача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, визначив справедливою та співрозмірною компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 000 грн 00 коп., з чим погоджується апеляційний суд.
Так, свої доводи щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000, 00 грн. відповідач не довів та належним чином не обґрунтував, а лише надав власну суб'єктивну оцінку.
Також, апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача щодо недоцільності на необов'язковості певних видів послуг, вказаних в акті здачі-приймання робіт.
Право на професійну правничу допомогу та вільний вибір захисника гарантується ст. 59 Конституції України, також це право продубльовано у господарському процесуальному законодавстві. Однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Учасник судового процесу може вільно реалізовувати свої права відповідно до закону. Послуги правової допомоги, вказані в акті здачі-приймання робіт узгоджуються з процесуальними правами сторони, визначеними ст. 42 ГПК України, ознак зловживання ними позивачем не встановлено.
Відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, є одним із принципів судочинства, який забезпечує ефективний захист прав та стимулює досудове врегулювання спорів. Фінансовий стан сторони не є основним критерієм, який є підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, проте він враховується судом, оскільки від нього залежить співмірність заявлених витрат. Однак, відповідачем не доведено, що його майновий стан є набагато гіршим, у порівнянні з позивачем, та відповідач потерпає у більшій мірі від наслідків збройної агресії.
Сума витрат на професійну правничу допомогу, визначена судом першої інстанції має розумний розмір, тоді як розмір витрат визначений відповідачем у сумі 1 400, 00 грн. не відповідає не лише обсягу послуг наданому адвокатом позивача у справі але є явно заниженим у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, доводи апелянта не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним, тому основне та додаткове рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів апеляційного розгляду, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Камет-Сталь" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025р. та на додаткове рішення від 08.05.2025р. у справі № 904/4645/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025р. та додаткове рішення від 08.05.2025р. у справі № 904/4645/22 - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Камет-Сталь".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 15.10.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков