Справа № 509/2370/24
29 вересня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Кочко В.К.,
за участю секретаря судових засідань Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
У квітні 2024 р., ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13.04.2010 р. ОСОБА_2 взяв у позивача в борг грошові кошти готівкою у розмірі 3170600 грн., що є еквівалентом 400000 доларів США, згідно з курсом НБУ станом на день підписання договору позики (13.04.2010 р.): 100 доларів США=792 грн. 65 коп., що підтверджується договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255. Договір позики був укладений за згодою дружини позикодавця ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним записом у п.11 договору. Відповідно до п.14 договору позики, за згодою сторін зміни і доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткового договору посвідченого нотаріально.
10.04.2014 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255, відповідно до якого сторони домовились внести зміни до п.3 договору позики від 13.04.2010 р. Договір про внесення змін від 10.04.2014 р., до договору позики від 13.04.2010 р., був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І., 10.04.2014 р. за реєстровим №446.
13.03.2018 р. у відповідності до п.14 договору позики від 13.04.2010 р., між сторонами укладено договір про внесення змін до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255. Договір про внесення змін до договору позики від 13.04.2010 р., був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І., 13.03.2018 р. за реєстровим №235.
ОСОБА_1 вказує, що станом на день звернення до суду, відповідач не виконав свого обов'язку за укладеним договором, не повернув у встановлений договором строк отримані грошові суми, а тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.
29.07.2024 р. на адресу суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, позивач зазначив, що відповідач повинен сплатити відсотки за користування коштами позивача за період з 14.04.2010 р. по 28.07.2024 р. у розмірі 736983 доларів США, також за період з 14.04.2021 р. по 28.07.2024 р. відповідач зобов'язаний сплатити 3 % річних згідно зі ст.625, 1050 ЦК України у розмірі 39498,95 доларів США.
Позивач просить суд: - стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255 у сумі 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 16592000 гривень); - стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за користування позикою за період з 14.04.2010 р. по 28.07.2024 р. у сумі 736983,00 (сімсот тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три) долари США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 30570054,84 гривень); - стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних за прострочення повернення позики за період з 14.04.2021 р. по 28.07.2024 р. у сумі 39498 (тридцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто вісім) доларів США 95 центів (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 1638416,45 гривень).
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.
Дослідивши матеріали справи, давши аналіз та оцінку наданим доказам, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 13.04.2010 р. ОСОБА_2 взяв у позивача в борг грошові кошти готівкою у розмірі 3170600 грн., що є еквівалентом 400000 доларів США, згідно з курсом НБУ станом на день підписання договору позики (13.04.2010 р.): 100 доларів США=792 грн. 65 коп., що підтверджується договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255.
П.3 вищевказаного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 13.04.2011 р. включно.
П.5 вищевказаного договору встановлено, що позика вважається повернутою у випадку наявності на примірнику цього договору відмітки позикодавця про одержання грошей або наявності розписки позикодавця про повний розрахунок, або після зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
П. 6 вищевказаного договору, передбачено, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Договір позики був укладений за згодою дружини позикодавця ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним записом у п.11 договору.
Відповідно до п.14 договору позики, за згодою сторін зміни і доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткового договору посвідченого нотаріально.
У відповідності до п.14 вищевказаного договору позики, 10.04.2014 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255, відповідно до якого сторони домовились внести зміни до п.3 договору позики від 13.04.2010 р. та викласти його у наступній редакції:
"3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти, що були йому передані позикодавцем) у строк до 13.04.2015 р. включно.
В разі девальвації протягом дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 400000 (чотириста тисяч) доларам США.
Позика має бути повернена у національній грошовій одиниці України, згідно з курсом Національного банку України, встановленому на день повернення позики".
Договір про внесення змін від 10.04.2014 р., до договору позики від 13.04.2010 р., був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І., 10.04.2014 р. за реєстровим №446.
13.03.2018 р. у відповідності до п.14 договору позики від 13.04.2010 р., між сторонами укладено договір про внесення змін до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255, відповідно до якого сторони домовились внести зміни щодо строку повернення позики та викласти п.3 договору позики у наступній редакції:
"3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти, що були йому передані позикодавцем) у строк до 13.04.2021 р. включно.
В разі девальвації протягом дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 400000 (чотириста тисяч) доларам США.
Позика має бути повернена у національній грошовій одиниці України, згідно з курсом Національного банку України, встановленому на день повернення позики".
Договір про внесення змін до договору позики від 13.04.2010 р., був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І., 13.03.2018 р. за реєстровим №235.
П. 6 вищевказаного договору, передбачено, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Позивачем надано розрахунок відсотків за користування позикою за період з 14.04.2010 р. по 28.07.2024 р., відповідно до якого нараховані відсотки у розмірі 736983 доларів США, який відповідачем не оспорювався.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за період з 14.04.2021 р. по 28.07.2024 р., відповідно до якого нараховано 3% річних в сумі 39498,95 доларів США, який відповідачем не оспорювався.
Нормами процесуального законодавства вказані правовідносини врегульовані наступним чином.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За таких обставин можливо дійти висновку, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Разом із тим, ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Водночас, ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
На підставі ч.1 ст.1050 ЦК України, у зв'язку з простроченням повернення суми позики відповідач зобов'язаний сплатити позивачу також грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Окрім цього, нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, проаналізувавши фактичні обставини справи у сукупності із нормами законодавства, якими врегульовані наведені правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.
Як встановлено у ході розгляду справи, відповідач, взявши на себе зобов'язання по поверненню коштів позивачеві належним чином не виконав свого обов'язку, що, у свою чергу, зумовило виникнення спірної заборгованості.
Також, на переконання суду, до задоволення підлягають вимоги позивача в частині стягнення із відповідача відсотків за користування позикою та 3% річних, як міри відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, оскільки, як зазначалося раніше, відповідачем у визначений договором позики строк не повернені кошти, отримані за ним, а тому позивач має право отримати відшкодування, пов'язані із неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Відповідно до підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору, яка підлягає сплаті фізичною особою за позовну вимогу майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на присуджену суму та звільнення позивача, який є інвалідом 2 групи від сплати судового збору з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 15140 грн.
Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О.І. 13.04.2010 р. за реєстровим №255 у сумі 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 16592000 гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за користування позикою за період з 14.04.2010 р. по 28.07.2024 р. у сумі 736983,00 (сімсот тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят три) долари США (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 30570054,84 гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3% річних за прострочення повернення позики за період з 14.04.2021 р. по 28.07.2024 р. у сумі 39498 (тридцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто вісім) доларів США 95 центів (за курсом НБУ на час ухвалення рішення, еквівалентно 1638416,45 гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 15140 грн.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочко В.К.