Справа № 450/39/22 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/811/1378/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
18 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.
секретаря: Заяць Я.І.
з участю:представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позов мотивувала тим, що 17 квітня 2015 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, у якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Через різні погляди на сімейне життя, подружнє життя не склалося, вони разом не проживають та спільного господарства не ведуть.
За час шлюбу на праві спільної сумісної власності за спільні кошти ними набуто квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74 кв.м., нежитлове приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 та легковий автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Зазначала, що їй стало відомо про те, що 04 грудня 2021 року відповідач без її згоди відчужив легковий автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Оскільки відповідач розпорядився належним їм на праві спільної сумісної власності автомобілем на власний розсуд без її письмової згоди, вона має право на компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
З наведених підстав, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, просила:
-визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 ідеальну частку квартири, житловою площею 40 кв.м., загальною площею 74 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868904946236;
-визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869346646236;
-стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за належну їй 1/2 частку автомобіля марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є сумісною власністю подружжя та відчужений без її згоди, в сумі 155400.00 грн;
-визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на 1/2 ідеальну частку квартири, житловою площею 40 кв.м., загальною площею 74 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868904946236;
-визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869311546236.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частини квартири житловою площею 40 кв.м., загальною 74 кв.м., за адресою АДРЕСА_5 ., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868904946236.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на нежитлове приміщення № V, загальною площею 19,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869346646236.
Стягнуто з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 місце реєстрації: АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за належну їй 1/2 частку автомобіля марки «Renault Sandero» (дизельне паливо), 2015 року випуску, номер: НОМЕР_1 , який є сумісною власністю подружжя та відчужений без згоди її згоди, в сумі 155 400 грн.00 коп. (сто п'ятдесят п'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований: АДРЕСА_6 , РНОКПП : НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину квартири, житловою площею 40 кв. м., загальною 74 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868904946236.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на нежитлове приміщення № III, загальною площею 25,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869311546236.
Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 в користь ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_4 /1145,05 грн. судового збору.
Рішення суду 24 квітня 2025 року оскаржив ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , придбані ним за особисті кошти, набуті ним до реєстрації шлюбу, а також кошти, позичені у його батьків, відтак зазначене нерухоме майно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Позивач не надала належних та допустимих доказів що вона брала участь коштами або працею у набутті майна, яке вона просила визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Стягнення компенсації вартості за автомобіля марки «Renault Sandero», д.н.з. НОМЕР_1 , буде для нього надмірним тягарем і позивачка не надала доказів його спроможності сплатити таку компенсацію.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
18 вересня 2025 року ОСОБА_3 подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його неможливістю прибути в судове засідання через зайнятість та необхідність скористатися професійною правничою допомогою, однак не надав жодних доказів, які б підтверджували поважність причин неприбуття в судове засідання.
Крім того, ОСОБА_3 не надав доказів укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом, які б свідчили про намір скористатися професійною правничою допомогою під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції.
Будучи зареєстрованим в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, відповідач отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 18 червня 2025 року в особистий електронний кабінет, однак до 18 вересня 2025 року, тобто протягом трьох місяців, не вчиняв жодних дій для реалізації права на професійну правничу допомогу.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.ч 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України).
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
Вирішуючи спори між подружжям стосовно поділу майна, судам необхідно встановлювати обсяг майна, яке було придбане подружжям за період шлюбу, час його придбання та джерела походження коштів на його придбання.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №447/3676/14-ц та від 30 листопада 2023 року у справі № 640/16611/18.
Судом встановлено, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 , виданим Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серія НОМЕР_6 , виданим Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, та серія НОМЕР_7 , виданим Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 травня 2022 року у справі №465/398/22 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 січня 2022 року і дол. досягнення дітьми повноліття.
Заявою, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад О.П. 06 липня 2018 року, зареєстрованою в реєстрі за №4392, ОСОБА_1 надала згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_3 , за рахунок набутих у шлюбі коштів, будь-якого нерухомого майна, в тому числі квартир, нежитлових приміщень тощо, та на укладення і підписання ним договорів купівлі-продажу, в тому числі з правом укладення та підписання попередніх договорів купівлі-продажу.
25 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Мале підприємство «Воля» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передає у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , а покупець у власність згадану квартиру та сплачує за неї грошову суму відповідно до п. 2.1 цього договору.
Пунктом 2.1. договору купівлі-продажу квартири від 25 липня 2019 року передбачено, що за погодженням сторін продаж вчинено за 899485.23 грн.
Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 290989827 від 17 грудня 2021 року підтверджується, що на підставі договору купівлі-продажу квартири № 3702 від 25 липня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868904946236).
Крім того, вищезазначеною інформаційною довідкою підтверджується, що за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869346646236) на підставі договору купівлі-продажу № 3710 від 25 липня 2019 року та нежитлове приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1869311546236).
Згідно із звітом про оцінку майна, складеним 11 жовтня 2023 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , вартість нежитлового приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 становить 496400 грн.
Згідно із звітом про оцінку майна, складеним 11 жовтня 2023 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , вартість нежитлового приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 становить 390400 грн.
Листом від 08 березня 20223 року № 31/9-1276 РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області повідомлено, що згідно з бази даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС за громадянином ОСОБА_3 24 грудня 2015 року зареєстровано в ТСЦ №4646 автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, об'єм двигуна 1461 куб см, кузов № НОМЕР_8 , який 04 грудня 2021 року перереєстровано на громадянку ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, оформленого в присутності адміністратора ТСЦ № 2642 за № 2642/2021/2960821 від 04 грудня 2021 року.
Відповідно до звіту про вартість майна, складеного 28 грудня 2021 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , середня ринкова вартість автомобіля марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, хетчбек-В, об'єм двигуна 1461 куб см., коробка передач механічна, тип палива дизель, на дату оцінки складає 229010 грн.
Згідно із звітом про оцінку транспортного засобу № 800_2р_21, складеного 22 листопада 2022 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , середня ринкова вартість автомобіля марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, хетчбек-В, об'єм двигуна 1461 куб см., коробка передач механічна, тип палива дизель, на дату оцінки складає 310800 грн.
Отже, за час перебування у шлюбі сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 74 кв.м., нежитлове приміщення № V, загальною площею 19.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № III, загальною площею 25.2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 та легковий автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Наявними в матеріалах справи податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за період 2014-2019 року підтверджується, що ОСОБА_3 здійснював підприємницьку діяльність (згідно з КВЕД № 62.01 Комп'ютерне програмування), отримував дохід, з якого сплачував податки.
Податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за період 2015-2017 року підтверджується, що ОСОБА_1 також здійснювала підприємницьку діяльність (згідно з КВЕД № 62.01 Комп'ютерне програмування), отримувала дохід, з якого сплачувала податки.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за період з 1 кварталу 2015 року по 4 квартал 2019 року ОСОБА_1 отримала дохід в розмірі 397992.08 грн, що складається з отриманих нею сум стипендії, доходу, виплаченого само зайнятій особі, доходів від підприємницької діяльності та інших доходів.
Здійснення як позивачем так, і відповідачем підприємницької діяльності та отримання доходу від неї свідчить про наявність у подружжя спільних коштів, як джерела для придбання спірного майна.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя, зокрема, таких, які б підтверджували, що спірне майно придбано за його особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя.
Встановивши, що спірне нерухоме майно було придбано за час шлюбу, наявність нотаріально посвідченої згоди позивачки на придбання відповідачем кожного об'єкта нерухомості, врахувавши рівність часток подружжя у спірному майні, що підлягає поділу, оцінивши доводи сторін, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, та про поширення режиму спільного майна подружжя на спірне майно.
Отже, спірне майно набуте сторонами за час шлюбу й за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак підлягає поділу з врахуванням рівності частки майна дружини та чоловіка.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відчужено відповідачем на підставі договору купівлі продажу.
При цьому матеріали справи не містять згоди позивачки на відчуження відповідачем автомобіля, що перебував у спільній сумісній власності подружжя.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Встановивши, що сторони придбали автомобіль марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час шлюбу, а відповідач, на ім'я якого був зареєстрований цей транспортний засіб, відчужив його на користь третьої особи без згоди позивачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивачки права на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля в розмірі 155 400 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно придбано відповідачем за його особисті кошти та не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Покликання апелянта на те, що позивачка не брала участь коштами або працею у набутті спірного майна спростовуються матеріалами справи, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 доходу, що надавало їй можливість брати участь в придбанні спірного майна, набутого за час шлюбу.
Доводи апелянта про те, що стягнення з нього компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу є для нього надмірним тягарем і він не зможе виплатити таку компенсацію, є необгрунтованими, оскільки, він не надав доказів на підтвердження зазначених обставин.
Крім того, оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_3 не запропонував іншого способу поділу спірного майна, зокрема такого, який би включав збільшення частки майна, що виділяється позивачу, за рахунок суми компенсації вартості 1/2 частки автомобіля.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач відчужив транспортний засіб на підставі оплатного договору, на виконання умов якого отримав грошові кошти в розмірі повної вартості автомобіля марки «Renault Sandero», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а відтак не позбавлений можливості виплатити позивачці компенсацію вартості 1/2 частки цього автомобіля.
Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно нормст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 13 жовтня 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.