Справа № 308/12227/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Микуляк П.П.
Провадження № 22-ц/811/853/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
29 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
Головуючої судді Мікуш Ю.Р.
Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
Секретар Салата (Заяць) Я.І., Іванова О.О.
З участю представника ТзОВ «Магазин «Взуття»-адвоката Маркусь М.І., представника ПП «Вітана» та відповідача ОСОБА_1 -адвоката Ігнатенко С.С., представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 -адвоката Кукарека К.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 308/12227/13-ц за апеляційними скаргами Приватного підприємства «Вітана» та ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ( правонаступницею якого є ОСОБА_7 ) , треті особи: ОСОБА_8 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,- про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна
У липні 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» ( далі по тексту ТОВ «Магазин «Взуття») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ( правонаступник якого є ОСОБА_4 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І., АТ «Альфа-Банк» ,- про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Магазин «Взуття» зазначало, що 07 липня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу керівником товариства Запорожень Н.П. відчужено ОСОБА_1 нерухоме майно, зокрема, вбудовані приміщення магазину на АДРЕСА_1 , які належали товариству.
ТОВ «Магазин «Взуття» вважає, що зазначений договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки ОСОБА_10 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням пунктів 8.10.2, 8.10.5 Статуту товариства та статті 98 ЦК України.
Продаж нерухомого майна ТОВ «Магазин «Взуття» міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників товариства. Рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року №7 на підставі якого було укладено спірний договір від 07 липня 2011 року, Господарським судом визнано недійсним.
Вважає, що ОСОБА_10 , а в подальшому ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , укладаючи спірний і наступні правочини щодо зазначеного нерухомого майна, діяли за зловмисною домовленістю.
Позивач ТОВ «Магазин'Взуття» з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І., зареєстрований в реєстрі №1332; витребувати з володіння ОСОБА_3 вбудовані приміщення під літ. «А»1-го поверху площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 3921708; витребувати з володіння ОСОБА_5 і ОСОБА_11 вбудовані приміщення під літ. «А» 1-го поверху ( позиція 1,2,3,4,5,6,7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі в натурі.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року позовну заяву ТОВ «Магазин «Взуття» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07.07.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» ( далі по тексту ТОВ «Магазин «Взуття») та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського МНО Сабов О.І., реєстраційний номер № 1332.
Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно- вбудовані приміщення част.літ.А 1-го поверху ( позиція 1,2) площею 67,4 кв.м реєстраційний номер-3921708 за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029 шляхом його передачі в натурі.
Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нерухоме майно- вбудовані приміщення, част.літ.А 1-го поверху ( позиція 1,2,3,4,5,6,7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер-36233656 за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029 шляхом його передачі в натурі.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є «Альфа-Банк») задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року змінено, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212-1213 ЦК України.
Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викладено в такій редакції : «Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з кожного по 674,93 грн. судових витрат». В решті рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року в незмінній частині та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року залишено без змін.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ПП «Вітана» задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено частково. Касаційну скаргу ПП «Вітана» залишено без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року оскаржили ПП «Вітана» та ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ПП «Вітана» ( а.с. 212-222 т.10) просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовити.
Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, до спірних правовідносин не застосовано норми ч.3ст. 92 ЦК України.
Зазначає, що під час вирішення спору, судом першої інстанції саме недобросовісність і незрозумілість дій ОСОБА_1 під час укладення з ТОВ «Магазин «Взуття» оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07. 2011 року встановлено не було. Суд першої інстанції на існування у матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б дійсно свідчили про недобросовісність чи нерозумність дій відповідача ОСОБА_1 під час укладення з позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, не посилався. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що на момент оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року нотаріусу, який посвідчував договір, та особисто ОСОБА_1 , було пред'явлено рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом №7 від 06.07.2011 року, згідно якого десятьма учасниками цього товариства було погоджено продаж спірного майна. Це рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» оформлене протоколом №7 від 06.07.2011 року на дату укладення оскаржуваного договору ( тобто станом на 07.07.2011 року) було чинним. Вважають, що встановивши факт наступного визнання у судовому порядку недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу спірного майна та відсутність у керівника ТОВ «Магазин «Взуття» необхідного обсягу повноважень на продаж спірного нерухомого майна, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин норму ч.3ст.92 ЦК України, яка встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Зазначають, що в даному конкретному випадку ТОВ «Магазин «Взуття» недобросовісність та нерозумність в поведінці відповідача ОСОБА_1 при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року не довело, доказів того, що ОСОБА_1 саме на момент укладення оскаржуваного правочину знав або за всіма обставинами не міг не знати про відсутність у директора ТОВ «Магазин «Взуття» необхідного обсягу повноважень не надано.
Звертає увагу, що висновок суду про відсутність оплати на користь позивача з боку покупця ОСОБА_1 за придбане нерухоме майно суперечить матеріалам справи, адже у матеріалах справи наявна квитанція до прибуткового касового ордера №38 від 07.07.2011 року про отримання ТОВ «Магазин «Взуття» від ОСОБА_1 коштів за договором у розмірі 142 000 грн. (а.с.192 т.2).
ТОВ «Магазин «Взуття» здійснило наступне схвалення укладеного директором товариства договору купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року, а саме: ТОВ «Магазин «Взуття» ініціювало відносно колишнього директора ОСОБА_10 кримінальне провадження за незаконне привласнення належних Товариству коштів отриманих на виконання оскаржуваного договору у якості оплати за нерухоме майно реалізоване ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 (а.с.67-77 т.13) просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовити.
Вважає рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, яке виявилося у не застосуванні до спірних правовідносин норми ч.3ст.92 ЦК України.
Зазначає, що 15 травня 2014 року між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем, було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна. Внаслідок укладеного договору, ОСОБА_2 набула пріоритетне право на придбання у власність спірного нерухомого майна частини приміщень ( літ.А 1-го поверху/ позн. 1,2,3.4,5,6,7) площею 67,4 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Звертає увагу, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» на дату укладення оскаржуваного договору (тобто станом на 07.07.2021 року) було чинним. Завчасно ознайомившись із змістом цього рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу спірного нерухомого майна, відповідач ОСОБА_1 безпосередньо на момент вчинення дій по укладенню договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року про відсутність у директора позивача необхідного обсягу компетенції на укладення відповідного правочину не знав та не міг знати, оскільки отримав у паперовому вигляді документ про погодження продажу спірних приміщень вищим органом управління ТОВ «Магазин «Взуття». Вважає, що встановивши факт наступного визнання у судовому порядку недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», яким не було погодження продажу спірних приміщень вищим органом управління ТОВ «Магазин «Взуття», таке не впливало на визнання нечинним укладеного 07.07.2011 року правочину, оскільки на момент нотаріального посвідчення правочину, рішення загальних зборів було чинним. Зазначає, що встановивши факт наступного визнання у судовому порядку недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу спірного майна та відсутність у керівника ТОВ «Магазин «Взуття» необхідного обсягу повноважень на продаж спірного нерухомого майна, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст.92 ЦК України, яка встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Зазначає, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову.
Звертає увагу, що ТОВ «Магазин «Взуття» під час звернення до суду з даним позовом ні у позовній заяві, ні у заяві про збільшення позовних вимог, ні у заяві про уточнення позовних вимог, недобросовісність та нерозумність дій відповідача ОСОБА_1 , як покупця, під час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, підставами позову не визначено, а оскільки суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і підстав, то суд повинен був відмовити у задоволенні такого позову.
Звертає увагу, що висновок суду про відсутність оплати на адресу позивача з боку покупця ОСОБА_1 за придбане нерухоме майно суперечить матеріалам справи, оскільки у справі наявна квитанція до прибуткового касового ордера №38 від 07.07.2011 року про отримання ТОВ «Магазин «Взуття» від ОСОБА_1 коштів за договором у розмірі 142 000,00 грн. (а.с.192,т.2). Більше того, ТОВ «Магазин «Взуття» здійснило наступне схвалення укладеного директором товариства договору купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року, а саме: ТОВ «Магазин «Взуття» ініціювало відносно колишнього директора ОСОБА_10 кримінальне провадження за незаконне привласнення належних Товариству коштів отриманих на виконання оскаржуваного договору в якості оплати за нерухоме майно реалізоване ОСОБА_1 та в межах кримінального провадження № 12013070030002437 від 04.07.2013р. у кримінальній справі № 308/8617/14-к подало до колишнього директора ОСОБА_10 цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в сумі 95 000,00 грн. ( а.с.226-228 т.8)
Просить скасувати оскаржуване рішення суду від 18.03.2014 року у справі № 308/12227/13-ц та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання судових витрат.
Заслухавши пояснення представника ПП «Вітана» та відповідача ОСОБА_1 -адвоката Ігнатенко С.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 -адвоката Кукареки К.С. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника ТОВ «Магазин «Взуття» -адвоката Маркусь М.І., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення.
Під час нового розгляду справи, даючи оцінку наявності у ПП «Вітана» права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із врахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 31.05.2023 року, апеляційний суд виходить з наступного.
За приписами статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (Volovik v. Ukraine, №15123/03, g53, ЄСПЛ від 06.12.2007року).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається та діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено суддями з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогам приписів законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Відповідно до ч.3ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За положеннями ч.1ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (ч.3ст.2 ЦПК України).
Рівень доступу особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, гарантований частиною 1 статті 362, частиною 4 статті 389 ЦПК України, які передбачають право такої особи оскаржувати відповідно в апеляційному чи касаційному порядку судові рішення.
За змістом ч.1ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи , інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вирішуючи спір, суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст ( правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованою, аніж закон. Керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення у судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Зміст норми ч.1 ст.352 ЦПК України вказує на те, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Охоронюваний законом інтерес ( відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004) зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним ( правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 15 травня 2024 року у справі №914/2259/17, від 13 травня 2024 року у справі №913/567/19).
Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов'язки, свободи та інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку із прийняттям судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами та покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав, свобод та /або обов'язків у майбутньому ( висновки Верховного Суду викладені у постанові від 06.11.2024 у справі № 391/496/20).
Право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках (постанова Верховного Суду від 20.11.2019, справа № 917/443/2012.
Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15ц.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 07 липня 2011 року директор ТОВ «Магазин «Взуття» Запорожець Н.П., діючи від імені Товариства, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І., продала ОСОБА_1 нерухоме майно-будівлю «Магазину «Взуття» на АДРЕСА_1 .
07 березня 2012 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №392, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 частину приміщень «Магазину «Взуття» площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 .
16 березня 2012 року ОСОБА_10 , яка діяла від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. 17 листопада 2011, реєстровий номер 3776, уклала із ОСОБА_13 нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким «Магазин «Взуття», що знаходиться на АДРЕСА_1 поділено, а саме: ОСОБА_3 набула право власності на вбудовані приміщення літер. А 1-го поверху ( позн.1,2,3,4,5,6,7) площею 67,4 кв.м., що складає від площі 134,8 кв.м ( п.3.1 договору). ОСОБА_1 набув право власності на вбудовані приміщення част.1-го поверху (позн.1,2) площею 67,4 кв.м, що складає від площі 134,8 кв.м.
На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А., реєстровий номер №763, ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 вбудовані приміщення літер. А 1-го поверху (позн.1,2) площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 як іпотекодавець згідно іпотечного договору від 23 березня 2012 року в якості забезпечення виконання нею зобов'язань за договором кредиту передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» вбудовані приміщення: літер..А 1-го поверху (позн.1,2) площею 67,4 кв.м. Вартість предмета іпотеки сторони оцінили в 1 833 347,00 грн.
05 квітня 2012 року ОСОБА_10 , яка діяла від імені ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклала з ОСОБА_8 договір дарування, посвідчений нотаріусом, реєстровий номер 655, за умовами якого вбудовані приміщення літер. А 1-го поверху ( позн. 1,2,3,4,5,6,7) площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 , що розміщені на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, були подаровані ОСОБА_8 .. Дар сторони оцінили у розмірі 54 209,00 грн.
08 липня 2013 року ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, реєстровий номер №1114, продала вбудовані приміщення літер..А 1-го поверху (позн.1,2,3,4,5,6,7) площею 67,4 кв.м у АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частинах по кожному за ціною 645 550,00 грн., які продавець згідно з пунктом 2 договорів одержав до підписання договору.
Встановлено, що підставою для укладення 07 липня 2011 року директором ОСОБА_10 від імені ТОВ «Магазин «Взуття» договору купівлі-продажу нерухомого майна-будівлі «Магазину «Взуття» площею 134,8 кв.м на АДРЕСА_1 із ОСОБА_1 було рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року №7, згідно з яким десятьма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину на АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом від 06 липня 2011 року №7, визнано недійсним.
10 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ПП «Вітана» укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України з відкладальною обставиною (частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (глава 54 ЦК України), позики ( глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).
Предметом зазначеного договору є частка у праві спільної часткової власності на вбудовані приміщення, част.літ.А 1-го поверху ( позн. 1,2,3,4,5,6,7) площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_5
04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ПП «Вітана» укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України) із відкладальною обставиною ( частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (гл.54 ЦК України), позики (глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).
Предметом зазначеного договору є приміщення частини літ.А 1-го поверху (позн.1,2) площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення цього договору зареєстровано за ОСОБА_3 .
Колегією суддів встановлено, що внаслідок укладення із ОСОБА_5 та ОСОБА_3 двох нотаріально-посвідчених договорів від 14.10.2014 року та від 04.12.2014 року, які містять в собі елементи договору купівлі-продажу нерухомого майна з відкладальною обставиною, у ПП «Вітана» виникло пріоритетне право та законний інтерес набути у власність та зареєструвати за собою право власності на частину приміщень ( літ.А 1-го поверху, позн.1,2,3,4,5.6,7) площею 67,4 кв.м та приміщень літ. А 1-го поверху позн.1,2 площею 67,4 кв.м, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які на момент укладення цих договорів перебували у власності відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та які є предметом спору у даній справі.
Факт укладення зазначених вище договорів від 14.10.2014 року та від 04.12.2014 року мав своїм правовим наслідком реєстрацію за ПП « Вітана» права власності на зазначену вище частину спірного нерухомого майна (Інформаційні довідки від 16.10.2023 року № 350557117 та за № 350556583). Право власності на іншу частину спірного нерухомого майна-1/2 частина приміщень (літ.А 1-го поверху, позн. 1,2,3,4,5.6,7) площею 67,4 кв.м, яке суд першої інстанції витребував від ОСОБА_6 , також було зареєстровано за ПП «Вітана» (Витяг з Державного реєстру речових прав від 19.12.2023 року, номер № 359119739).
З дати державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ПП «Вітана», останнє відповідно до положень частини 1статті 319 та частини 4 статті 334 ЦК України набуло всі правомочності власника, включаючи право володіння, користування та розпорядження.
Наведені обставини підтверджують наявність у ПП «Вітана» беззаперечну матеріально-правову заінтересованість у результаті розгляду даної справи, що засвідчує його прямий і безумовний зв'язок як безпосередньо із сторонами спору, так і оскаржуваним судовим рішенням. Рішення суду першої інстанції, яким спірне нерухоме майно витребувано на користь позивача, має негативні правові наслідки для ПП «Вітана» як особи, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, до якої перейшло право володіння спірним нерухомим майном та яка має законний інтерес у збереженні такого володіння.
Щодо вирішення питання про права, свободи, інтереси та /або обов'язки ПП «Вітана» при ухваленні рішення судом першої інстанції 18 березня 2014 року, колегія суддів звертає увагу на наявність іншого судового спору між ТОВ «Магазин «Взуття» та ПП «Вітана» у межах якого, з посиланням на рішення суду першої інстанції у даній справі та на встановлені у ньому обставини, ТОВ «Магазин «Взуття» подало позов з вимогою про витребування на його користь спірного нерухомого майна безпосередньо від ПП «Вітана» (справа № 907/822/24). Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції має своїм реальним наслідком позбавлення ПП «Вітана» права вільного володіння та розпорядження спірним нерухомим майном.
Колегія суддів зауважує, що у період з дати укладення договорів від 14.10.2014 та 04.12.2014 року до дати реєстрації за ПП «Вітана» права власності на спірне нерухоме майно правовстановлюючі документи ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на спірне майно були передані останніми в заклад ПП «Вітана» (п.4.4договорів), а на саме майно в інтересах ПП «Вітана» як заставодержателя було накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно (п.4.5договорів). Оскільки у даній справі вирішується питання спірного нерухомого майна та права на нього, то у цьому випадку рішенням суду першої інстанції, яке набуло законної сили після дати укладення вище вказаних договорів, обмежуються права ПП «Вітана» як заставодержателя, яке набуло це право на законних підставах, на підтвердження чого надало докази. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29.09.2021 у справі № 452/213/19.
Стосовно клопотання ТОВ «Магазин «Взуття» про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПП «Вітана» внаслідок того, що оскаржуване судове рішення винесено значно раніше, ніж ПП «Вітана» уклало відповідні договори, тому прав у ПП «Вітана» щодо спірного майна не існувало на час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки не враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 06.11.2024 у справі № 391/469/20. У зазначеній справі Верховний Суд прописав «вирішуючи питання наявності права на оскарження судового рішення в особи, яка не брала участі у справі та яка набула право власності на спірне майно після дати ухвалення судового рішення, Верховний Суд вказав, що ухвалене судом рішення безпосередньо впливає на права, інтереси та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, створює для неї несприятливі наслідки, адже відповідним рішенням вирішено питання щодо належного їй на праві приватної власності майна.
Окрім цього встановлено, що за наслідками першого перегляду справи в апеляційному порядку, рішення суду першої інстанції від 18 березня 2014 року було скасовано рішенням апеляційного суду від 22 вересня 2014 року і в задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» було відмовлено, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали із ПП «Вітана» договори з відкладальною умовою 10.10.2014 року та 04.12.2014 року за умовами яких у ПП «Вітана» виникло право набути у власність та зареєструвати (оформити) за собою право власності на спірне нерухоме майно та на підставі яких в інтересах ПП «Вітана» на спірне нерухоме майно було накладено обтяження у вигляді заборони на його відчуження. Після набуття підприємством цих прав на спірне нерухоме майно, згідно договорів від 10.10.2014 року та від 04.12.2014 року, касаційним судом постановлено ухвалу від 14 січня 2015 року, якою рішення апеляційного суду від 22 вересня 2014 року про відмову ТОВ «Магазин «Взуття» у задоволенні позову про витребування від ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 майна скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового апеляційного розгляду справи, проведеного без залучення до його участі ПП «Вітана», ухвалено рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року, яким змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року і саме з цієї дати оскаржуване рішення суду першої інстанції набуло законної сили.
Отже, ПП «Вітана» набуло майнові права на спірне нерухоме майно, включаючи передумови для реєстрації на нього права власності, ще до моменту набрання законної сили оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, що свідчить про безпосереднє порушення прав та законних інтересів ПП «Вітана».
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Магазин'Взуття» суд першої інстанції не врахував та не застосував ч.3 ст.92 ЦК України, що первинний покупець ОСОБА_1 під час придбання від позивача ТОВ «Магазин «Взуття», інтереси якого представляла ОСОБА_10 відповідно до рішення загальних зборів від 06 липня 2011 року діяв добросовісно.
Згідно ч.3ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Такі правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 18.01.2023, справа № 607/12833/19; від 03.02.2022 у справі № 926/984/21; від 08.12.2021 року у справі № 911/2574/18, від 10.11.2021 у справі № 675/1843/19, де прописано «визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
Добросовісність покупця ОСОБА_1 встановлена рішенням суду від 14.12.2017 року у справі № 308/12112/17 у якому Верховний суд прописав, що ОСОБА_1 перед укладенням договору купівлі -продажу діяв обачно, добросовісно і розумно.
ТОВ «Магазин «Взуття» під час звернення до суду з даним позовом ні у позовній заяві (а.с.51-53 т.1), ні в заяві про збільшення позовних вимог ( а.с.59-61т.1), ні у заяві про уточнення позовних вимог (а.с.130-133т.1) недобросовісність та нерозумність дій відповідача ОСОБА_1 , як покупця, під час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, як підставу позову не визначав.
Судом першої інстанції при вирішенні спору не дотримано принцип «диспозитивності», який полягає у необхідності вирішувати спір виключно з визначених позивачем підстав позову. ТОВ «Магазин «Взуття» визначив підставою позову перевищення повноважень директором товариства під час укладення договору із покупцем ОСОБА_1 , без обґрунтування недобросовісності покупця. Тому, така необхідна умова недійсності договору у спірних правовідносинах як «недобросовісність» покупця не була предметом дослідження позовних вимог, а без доведення позивачем недобросовісності покупця позов не може бути задоволений.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.12.2017 року у справі №308/12112/17 (апеляційне провадження на зазначене рішення за скаргою ТОВ «Магазин «Взуття» закрито ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 03.04.2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 22.05.2019 року) встановлено наявність письмової переписки між ОСОБА_1 , як покупцем спірних приміщень та ТОВ «Магазин «Взуття», за змістом якої ОСОБА_1 письмово просив питання відчуження товариством спірних нежитлових приміщень обговорити із засновниками Товариства та, у разі потреби, прийняти відповідні рішення на зборах учасників товариства ( лист від 02 червня 2011 року). У свою чергу, ТОВ «Магазин «Взуття» адресувало ОСОБА_1 лист «відповідь на лист бн від 02.06.2011 року від 08 червня 2011 року за яким запевнило, що питання продажу зазначених приміщень буде обговорено та вирішено на зборах учасників ТОВ «Магазин «Взуття» як вищого органу управління товариством. Зазначеним обставинам Ужгородський міськрайонний суд у рішенні від 14.12.2017 року по справі №308/12112/17 дав правову оцінку та прописав, що покупець ОСОБА_1 , укладаючи договір купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року діяв добросовісно.
Колегія суддів зауважує, що оскаржуваний договір купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011, який директор уклала з перевищенням повноважень, ТОВ «Магазин «Взуття» схвалив спочатку у спосіб прийняття оплати ( квитанція до прибуткового касового ордера №38 від 07.07.2011 року, яка має печатку ТОВ «Магазин «Взуття» та підписи представників позивача підтверджено та встановлено, що ОСОБА_1 сплатив продавцю ТОВ «Магазин «Взуття» кошти в розмірі 142 000,00 грн. (а.с. 192 т.2). В подальшому ТОВ «Магазин «Взуття» ініціював відносно ОСОБА_10 , як колишнього директора цього Товариства, кримінальне провадження за незаконне привласнення належних позивачу коштів отриманих на виконання оскаржуваного договору в якості оплати за нерухоме майно, яке реалізоване ОСОБА_1 (Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013070030002437 від 04.07.2013 р. (а.с. 117-123 т.9) та пред'явлення цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 95 000,00 грн., які директор привласнила та розтратила. (а.с. 226-228 т.8). Факт визнання ТОВ «Магазин «Взуття» отримання частини коштів в сумі 47 тисяч грн., визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні та вжиття заходів по поверненню коштів, які останньому належать як оплата за спірним договором, свідчить про те, що ТОВ «Магазин «Взуття» схвалило оскаржуваний договір купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року, тому до спірних правовідносин є застосованою норма ч.1ст.241 ЦК України, що виключає можливість визнання оскаржуваного позивачем договору недійсним з підстав перевищення директором позивача повноважень на укладення зазначеного договору.
Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Магазин «Взуття» зверталося в суд з позовом про визнання за ним права власності на спірні приміщення та скасування державної реєстрації права власності за відповідачами. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.09.2014 року у справі № 308/3283/14-ц залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.10.2014 року у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено. У зазначеній ухвалі апеляційний суд зазначив «майно, на яке претендує позивач є власністю інших осіб, які набули його на підставі правочинів, що були чинними на час розгляду справи в суді першої інстанції і є чинними на час розгляду справи в апеляційній інстанції…. Факт власності відповідачів на спірне майно має місце, а тому відсутні підстави для скасування реєстрації цього факту».
Колегія суддів звертає увагу, що ТОВ «Магазин «Взуття» відмовилося від вимоги про витребування спірного майна від ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та від ПП «Вітана» і таку вимогу прийнято судом згідно ухвали Закарпатського апеляційного суду від 27.03.20215 у межах справи № 308/7502/14-ц.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 ( а.с.67-77 т.13) така зводиться до того, що апелянт ОСОБА_2 відповідно до ч.1ст.352 ЦПК України не була залучена до участі у розгляді цивільної справи № 308/12227/13-ц, проте суд першої інстанції вирішив питання про її права та законні інтереси.
Спір у даній справі стосується прав на нерухоме майно: приміщення літ.А І-го поверху /позн.1,2/ площею 67,4 кв. та приміщення літ А І-го пов./ позн. 1,2,3,4,5,6,7) площею 67,4 кв.м кожне із яких розташоване за адресою : АДРЕСА_1 ..
ТОВ «Магазин «Взуття» стосовно зазначеного нерухомого майна пред'явило до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 віндикаційну вимогу про витребування нерухомого майна шляхом передачі в натурі.
Судом не враховано, що 15 травня 2014 року між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.83-84т.13).
Предметом даного договору є частина приміщень ( літ.А І-го поверху позн. 1,2.3.4.5.6.7) площею 67,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення цього договору було зареєстровано за ОСОБА_6 ( п.1.2, п.1.3 Попереднього договору).
Уклавши договір із ОСОБА_6 , ОСОБА_2 набула пріоритетне право на придбання у власність спірного нерухомого майна частини приміщень ( літ.А І-го поверху, позн. 1,2,3,4,5,6,7). Площею 67,4 кв.м за вище вказаною адресою.
Зазначене свідчить, що рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року, яке набрало законної сили з 06.03.2015 року, та відповідно до якого задоволено позов ТОВ «Магазин «Взуття» і витребувано саме на користь позивача спірне майно від відповідачів, порушує пріоритетне право ОСОБА_2 на придбання цього нерухомого майна шляхом укладення основного договору-купівлі-продажу цього майна, а також зумовлює потребу у зверненні ОСОБА_2 до спадкоємців ОСОБА_6 з вимогами про повернення забезпечувального платежу, визначеного Попереднім договором від 15.05.2014 року.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 360/1938/16 «суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складення повного тексту судового рішення».
Ухвалюючи рішення про задоволення уточненої позовної заяви ТОВ «Магазин «Взуття», суд першої інстанції виходив з того, що директор ОСОБА_10 на момент укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу від 07.07.2011 року не мала необхідного обсягу повноважень, так як рішення вищого органу управління ТОВ «Магазину «Взуття» про реалізацію спірного майна у подальшому було визнано недійсним у судовому порядку. Як наслідок, було зроблено висновок про те, що майно вибуло з володіння ТОВ «Магазин «Взуття» поза його волею і позивач має право витребувати його від добросовісних набувачів- ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Також судом першої інстанції зроблено посилання про неоплату покупцем ОСОБА_1 142 тисячі грн. на розрахунковий рахунок продавця ТОВ «Магазин «Взуття» в день укладення договору.
Апелянт ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається також, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, яке виявляється у незастосуванні до спірних правовідносин ч.3ст.92 ЦК України відповідно до якої у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Окрім цього, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року з тих мотивів, що такий від імені позивача ТОВ «Магазин «Взуття» укладено директором товариства з перевищенням повноважень, суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норму ч.1ст.142 ЦК України (правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наведені у апеляційній скарзі ОСОБА_2 підстави щодо незаконності рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року аналогічні до доводів апеляційної скарги ПП «Вітана» та їх аналіз на відповідність законодавчим нормам зазначений колегією суддів вище у даній постанові.
З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року підлягає до скасування.
Підставами для скасування оскаржуваного рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній справі або зміни рішення є : п.1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; п.4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 3 ст.370 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з підстав, які не були предметом дослідження судом першої інстанції та відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Враховуючи зазначене вище та те, що зазначені у апеляційних скаргах обставини не досліджувалися судом першої інстанції при постановленні рішення та не були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, відповідно, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 року втрачає свою юридичну силу внаслідок скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.141 ЦПК України при ухваленні рішення, суд проводить розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції задовольняються апеляційні скарги ПП «Вітана» та ОСОБА_2 , які при поданні апеляційних скарг оплатили судовий збір 5 333,55 грн., відповідно такий підлягає стягненню з ТОВ «Магазин «Взуття».
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.1,3,4; 383; 384; 389-391 ЦПК України, -суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вітана» підписану представником -адвокатом Олійником Романом Богдановичем задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 підписану її представником -адвокатом Кукарека Катериною Сергіївною задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» ( код ЄДРПОУ 13599139) на користь Приватного підприємства «Вітана» ( код ЄДРПОУ 31072269) та на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 5333,55 (П'ять тисяч триста тридцять три грн.. 55 коп) на кожного.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2025 року.
Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк