Справа № 303/2660/24
Іменем України
25 вересня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Собослоя Г.Г., Кожух О.А.
з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року у складі судді Монича М.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України.
Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві власності належить житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою та проживає в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 19.07.2022 №2101-7001359444 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З 24 лютого 2022 року село, де проживала позивач було окуповано військовими збройними силами російської федерації. До липня 2022 року позивач перебувала в окупації, під обстрілами та в постійному страху. Однак, катастрофічна ситуація із ліками та щоденним страхом за своє життя і життя близьких, змусило її покинути власне житло.
12 липня 2022 року сім'я позивача разом з нею виїхала на Закарпаття та стала на облік внутрішньо-переміщених осіб. Зазначала, що житло вони орендують, влаштувались на роботу, отримують мінімальну заробітну плату.
Невдовзі після виїзду з Херсонщини, в покинуті будинки в селі позивача почали заселяти військових рф. Староста села ОСОБА_2 , який з перших днів пішов на співпрацю з окупантами, самостійно показував військовим, куди ті можуть заселитися. Тож в будинок позивача заселились військові рф, які вибили ворота у двір. Свідками були сусіди, які власне і повідомили цю новину. На даний час контакт із ними втрачений через відсутність українського мобільного зв'язку. Наразі позивачу невідомо про стан будинку, а саме село досі знаходиться під окупацією рф.
Позивачем за даним фактом подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до ГУ НП в Закарпатській області, на підставі якої 12.03.2024 відкрито кримінальне провадження за № 12024232140000003, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Внаслідок артилерійського обстрілу збройними силами російської федерації та окупацією села Червоне, позивач вимушено покинула власне житло, втратила можливість проживання та розпорядження ним, а також незаконним проникненням та проживанням у ньому сторонніх осіб, позивач вказує, що зазнала моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, неможливістю користуватися належним їй на праві власності житлом та вести повноцінне життя, пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного неї рівня життя, пошуком житла та фінансів, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття.
Позивач вказувала, що наявний факт порушення основоположник прав людини в Україні, через що їй завданий душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну, втратою можливості проживання у власному будинку, вимушеного переселення, а також проживання в будинку сторонніх осіб, завдана відповідачем моральна шкода повинна становити в розмірі 35 000 євро (тридцять п'ять тисяч євро), що на день подання позову за офіційним курсом Національного банку України становить 1 485 645 гривень 00 копійок (один мільйон чотириста вісімдесят п'ять тисяч шістсот сорок п'ять гривень 00 копійок), яку вона просить суд стягнути на свою користь з відповідача.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії російської федерації проти України - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав належної їм правової оцінки та безпідставно відмовив у позові.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала подану апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Відповідач, який повідомлений про дату, час і місце розгляду справи доступними суду засобами, свого представника до суду не направив.
На підставі ч.2 ст.372 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності нез'явившихся осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача (апелянта) розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі №463/14366/21 (провадження №61-3713св22).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності.
Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
За своєю суттю зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що заподіяння моральної шкоди полягає у її моральних стражданнях, відчутті постійного стресу та нервозності внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до вимушеного переселення, позбавлення можливості користуватися та розпоряджатися своїм житлом та речами, а також незаконним заволодінням її житлом сторонніми особами.
Так, позивач зазначає, що вона прожила в умовах надзвичайної ситуації в окупованому російськими військами селі 139 днів, які супроводжувалися постійним страхом за своє життя та безпеку та життя близьких. Ці події зумовили у неї душевні переживання, втрату сну та апетиту. Протягом даного періоду позивач змушена була жити в умовах жорсткого контролю з боку окупантів, що супроводжувалося обмеженням свободи пересування, комендантською годиною, пропагандою та цензурою. Дані обставини чинили значний психологічний тиск на неї, викликаючи постійні почуття безпорадності та тривоги. Враховуючи наведені обставини, сім'я позивача з метою збереження власних життів змушена була покинути свою домівку, що у поєднанні з незаконною анексією окупованої території та намаганням російської федерації нав'язати власний публічно-правовий порядок на ній, позбавляє можливості позивача мати вільний доступ до неї та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.
Окрім того, в апеляційній скарзі позивач додатково звертає увагу на те, що вона є інвалідом другої групи та змушена пожиттєво приймати препарати імуносупресії у зв'язку з пересадкою нирки. Вказує, шо розуміння відсутності у неї стану здоров'я, яке б дозволило відновити попередній рівень життя, який був наявний у позивача до вторгнення російської федерації, додатково зумовлює її перебування в постійній тривозі, страху перед своїм майбутнім.
Матеріалами справи доведено, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та проживає в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 19.07.2022 №2101-7001359444 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Генічеським РВ УМВС України в Херсонській області 28 серпня 1996 року, слідує, що зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .
З свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 01.12.2009 вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок загальною площею 47,2 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 11.03.2024 позивачем ОСОБА_1 подано до Генічеського РВП ГУНП в Херсонській області заяву про вчинення кримінального правопорушення, в якій повідомлено, що до належного їй будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не відомі особи незаконно проникли та проживають, чим порушили забезпечене Конституцією України право недоторканності житла особи. На підставі даної заяви 12.03.2024 відкрито кримінальне провадження №12024232140000003, що стверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.03.2024.
Окрім того, позивачем до апеляційної скарги додано медичну документацію (консультативний висновок, виписку з медичної картки амбулаторного хворого, епікриз, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією), згідно якої вбачається наявність у позивача ІІ групи інвалідності, а також перенесеної операції з трансплантації нирки.
Колегія суддів, враховуючи встановлені вище обставини, дійшла висновку, що дії російської федерації, як відповідача, у вигляді збройної агресії дійсно і беззаперечно спричини моральну шкоду позивачу, а відтак така має бути стягнута в судовому порядку.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).
Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди, позивач одночасно посилалася як на втрату нерухомого майна через тимчасову окупацію с. Червоне, Генічеського району, Херсонської області, так і безпосередньо на саму збройну агресію російської федерацію, обставини якої змусили її покинути власну домівку та тимчасово переселитися у зв'язку з цим до с. Нижній Коропець, Мукачівського району, Закарпатської області.
Зважаючи на ці обставини, а також враховуючи характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, відсутність у неї можливості розпоряджатися власним нерухомим майном, яке перебуває на окупованій території, колегія суддів вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у заявленому нею розмірі 1 485 645 грн., що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну їй державою-агресором шкодою.
Відповідно до ч. 1 п. 1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову з вищенаведених підстав.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з п. 1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом - 2024 р.) судовий збір за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1211,20 грн. та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 15140 грн.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній на момент подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору встановлюється в сумі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Ціна позову в даній справі становить 1485645 грн. Відтак, за подачу позову судовий збір становив у розмірі 14856,45 грн., а за подачу апеляційної скарги у розмірі 22 284,67 грн. (1485645 грн. х 1% = 14 856,45 грн. х 150%).
З огляду на задоволення позову в повному обсязі та звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 37 141,12 грн., з яких 14856,45 грн. за подачу позову, 22 284,67 грн. за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП НОМЕР_2 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 1 485 645 (один мільйон чотириста вісімдесят п'ять тисяч шістсот сорок п'ять) гривень та судовий збір на користь держави у розмірі 37 141 (тридцять сім тисяч сто сорок одна) гривня 12 (дванадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: