14 жовтня 2025 року м.Суми
Справа №574/882/23
Номер провадження 22-ц/816/1152/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Агропромислова фірма «Україна»,
третя особа - Буринська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Євгена Миколайовича на рішення Буринського районного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року, ухваленого в складі судді Гука Т.Р. у м. Буринь, повне рішення складене 23 грудня 2024 року, -
06 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного підприємства «Агропромислова фірма «Україна» (далі - ПП «АПФ «Україна») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 3,3248 га, кадастровий номер 5920986000:07:002:0020, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області, шляхом її повернення власнику - ОСОБА_1 та скасування запису про проведену державну реєстрацію договору від 09 листопада 2011 року про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), сторонами якого є ОСОБА_2 та ПП «АПФ «Україна» (запис №18975700).
Позовні вимоги мотивовані тим, що заявник успадкував земельну ділянку, право користування якою належить відповідачу на підставі договору емфітевзису від 09 листопада 2011 року, який спадкодавець ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підписувала. Також від правоохоронних органів позивач дізнався про відсутність оригіналу договору емфітевзису. Вважає оспорюваний правочин неукладеним, а тому просить захистити його права у обраний спосіб.
Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Яковенко Є.М. просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції правильно встановив обставину неукладення договору емфітевзису, проте дійшов помилкового висновку про неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки ефективним способом є повернення земельної ділянки та скасування держаної реєстрації права відповідача на її використання.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «АПФ «Україна» - адвокат Спасьоненко О.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою з 2008 року і після закінчення строку дії договір було продовжено на тих самих умовах, оскільки письмового заперечення про поновлення договору на новий строк від позивача не надходило. Крім того, позивач не надав доказів існування перешкод у використанні належної йому земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Яковенка Є.М., представника відповідача - адвоката Спасьоненка О.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ПП «АПФ «Україна» було укладено договір оренди землі, на підставі якого відповідачу передано в оренду строком на 10 років належну орендодавцю земельну ділянку, площею 3,325 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області (т. 1 а.с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (т. 1 а.с. 8).
До складу спадщини увійшла вказана вище земельна ділянка площею 3,325 га (т. 1 а.с. 10), яку заповітом від 23 березня 2012 року ОСОБА_2 заповіла своєму сина - позивачу ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 9, 123).
На підставі свідоцтва про право на спадщину 26 грудня 2018 року приватним нотаріусом Буринського районного нотаріального округу Сумської області Анохіним О.В. зареєстроване за позивачем право приватної власності на земельну ділянку площею 3,3248 га, кадастровий номер 5920986000:07:002:0020 (т. 1 а.с. 7).
Згідно з договором про емфітевзис від 09 листопада 2011 року та додатків до нього ОСОБА_2 передала ПП «АПФ «Україна» право володіння та право цільового користування земельною ділянкою загальною площею 3,325 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Слобідської сільської ради Буринського району Сумської області, кадастровий номер: 5920986000:07:002:0020. Договір укладено на сто років (т. 1 а.с. 11-14, 52-59).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09 лютого 2017 року державним реєстратором Буринської міської ради Сумської області Горошко Н.В. на підставі договору емфітевзису від 09 листопада 2021 року внесено запис № 18975700 про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 3,3248 га, кадастровий номер 5920986000:07:002:0020 за ПП «АПФ «Україна», строком дії 100 років (т. 1 а.с. 79).
14 грудня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про те, що невстановлені особи підробили договір емфітевзису, який нібито укладений між ПП «АПФ Україна» та його покійною матір'ю, ОСОБА_2 , що призвело до заволодіння земельною ділянкою, Буринським відділенням поліції Конотопського ВП ГУНП в Сумській області було розпочато кримінальне провадження № 12020205140000106 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (т. 1 а.с. 16).
Згідно з листом Відділу у Буринському районі ГУ Держгеокадасту у Сумській області №31/116-21 від 18 лютого 2021 року запис про реєстрацію договору емфітевзису, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:07:002:0020 станом на 01 січня 2013 року відсутній (т. 1 а.с. 17).
Судом також встановлено, що відповідач не має оригіналу договору емфітевзису на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:07:002:0020 і його місцезнаходження невідоме (т. 1 а.с. 19).
Доказів отримання ОСОБА_2 після укладення договору емфітевзису від 09 листопада 2011 року в касі підприємства 23865 грн за передачу емфітевтичного права суду не надано.
Відповідно до висновку експерта № 1917 від 23 липня 2024 року підпис від імені ОСОБА_2 у Договорі про емфітевзис від 09 листопада 2011 року в графі «Власник» у розділі «Підписи Сторін» виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у Акті приймання-передачі земельної ділянки - додатку до Договору про емфітевзис від 09 листопада 2011 року в графі після слів «Власник земельну ділянку передав» виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 1 а.с. 175-178).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а тому вважав договір емфітевзису неукладеним. Водночас, позивач, заявляючи вимогу про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, не надав суду жодних доказів повідомлення відповідача про своє бажання приступити до самостійного використання земельної ділянки, тобто не довів вчинення відповідачем перешкод у користуванні землею, а тому суд відмовив у задоволенні цієї вимоги.
Щодо вимоги про скасування запису про державну реєстрацію договору емфітевзису від 09 листопада 2011 року, суд виходив з відсутності будь-яких доказів здійснення державної реєстрації цього договору. Водночас, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існує запис № 18975700 про державну реєстрацію саме права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 3,3248 га, кадастровий номер 5920986000:07:002:0020 за ПП «АПФ «Україна». Таким чином, суд виходив з неналежного способу захисту права, а тому відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками місцевого суду з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У ч. 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Встановлена у спірних правовідносинах обставина неукладення договору про емфітевзис від 09 листопада 2011 року свідчить про відсутність правових підстав для використання відповідачем належної позивачу земельної ділянки.
Водночас, 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» № 1878-VI, яким з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключені положення про державну реєстрацію правочинів.
Отже, виходячи зі змісту заявленого позову, вимога про скасування запису № 18975700 про проведену державну реєстрацію договору емфітевзису від 09 листопада 2011 року задоволена бути не може, а вимог про скасування реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 3,3248 га, кадастровий номер 5920986000:07:002:0020 заявлено не було.
Як правильно вказав суд першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)).
Таким чином, у спірних правовідносинах належним способом захисту прав позивача буде вимога про визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речового права.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18).
З висновками місцевого суду в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику колегія суддів також повністю погоджується. Позивач не довів вчинення відповідачем будь-яких перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги про скасування запису державної реєстрації у будь-якому випадку стосуються запису № 18975700, тобто що інших записів у реєстрі стосовно права користування спірною земельною ділянкою немає, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 13 ЦПК України, є безпідставними. Позивач не скористався правом уточнити чи змінити позовні вимоги, тим більше, що обставина існування запису про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою не є такою, яка не була відома позивачу або була встановлена лише під час судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачем не надано суду жодних доказів, якими б підтверджувалось порушення відповідачем його прав у контексті заявлених позовних вимог щодо використання земельної ділянки за призначенням. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог в цій частині, звернувши увагу на неефективний спосіб захисту прав, і апеляційний суд погоджується з рішенням про відмову у задоволенні позову. Висновки місцевого суду послідовно викладені в мотивувальній частині судового рішення і додаткової аргументації не потребують.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, підстав для зміни чи скасування якого за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яковенка Євгена Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Буринського районного суду Сумської області від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов