Справа № 216/4023/24
провадження №2/216/503/25
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого, судді Чирського Г.М.,
за участю: секретаря судового засідання Смолдирева М.Є., представника позивача - адвоката Савченко В.В., представника відповідачів - адвоката Страх В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та визнання права власності на спільне майно,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідною позовною заявою, в якій просить: встановити факт, що він є батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області; встановити факт проживання однією сім?єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в період часу з 19.08.1993 року до 17 травня 2019 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля CHERY TIGGO, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В обґрунтування позову посилається на те, що проживав з ОСОБА_6 однією сім?єю без реєстрації шлюбу безперервно з 19.08.1993 року по день її смерті, - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внаслідок спільного проживання однією сім?єю в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_2 . Однак, текст свідоцтва про народження доньки ОСОБА_2 , а також свідоцтва про встановлення батьківства, мають помилку в написанні його імені як батька дитини: замість вірного імені « ОСОБА_7 » вказано ім?я « ОСОБА_8 », а також по-батькові дитини: замість вірного « ОСОБА_9 » вказано « ОСОБА_10 ».
В період з 19.08.1993 року і по день смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вони проживали однією сім?єю, разом виховували їхню спільну доньку ОСОБА_2 , 1996 року народження, а також її дітей від інших чоловіків: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до настання їх повноліття. Позивач зазначає, що він з ОСОБА_6 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом вирішували всі питання забезпечення їхньої сім?ї місцем проживання, придбанням одягу, взуття, побутової техніки, продуктів харчування, тощо.
В період спільного проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю, 23.05.2005 року вони за спільні кошти сім?ї придбали маленький глинобитний будинок, загальною площею 32,9 кв.м., жилою площею 12,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за 1500 доларів США, щоб в подальшому на цій земельній ділянці збудувати новий, більш великий і сучасний будинок, в якому могла б жити вся їхня сім?я, а старий будинок мали намір використовувати в господарських цілях. За взаємною згодою з продавцями придбаний будинок оформили на ім?я ОСОБА_6 , посвідчивши правочин у нотаріуса, як договір дарування житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами. Це було зроблено з тією метою, щоб заощадити кошти на переоформленні права власності на будинок та на нотаріальних послугах. Факт придбання вказаного будинку і його державної реєстрації за ОСОБА_6 підтверджується договором дарування, посвідченим Першою криворізькою державною нотаріальною конторою 23.05.2005р. за реєстровим № 1-1707, зареєстрованим Комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 22.07.2005 року (номер запису 44654 в книзі 26дод.-26), технічним паспортом житлового будинку станом на 2005 рік.
Після придбання вказаного будинку у власність, позивач у період з 2005 року по 2008 рік у вільний від основної роботи час перебудував придбаний житловий будинок, замінивши глинобитні стіни стінами з піноблоків і ракушняка, залишивши при цьому фундамент і зовнішні розміри будинку попередніми.
Крім того, поруч з цим будинком, на тій же земельній ділянці, у той же період часу з 2005 по 2008 роки позивач особисто, власними силами збудував новий будинок з мансардою з ракушняку, обкладеного цеглою, загальною площею 95,0 кв.м. Фактично будівництво нового будинку було позивачем повністю завершено до листопада 2008 року, після чого вони разом з ОСОБА_6 і всіма їхніми дітьми одразу переселилися в цей будинок, де прожили до самої смерті останньої. В цьому будинку позивач мешкає і зараз. Цей будинок є його єдиним житлом. Фінансування будівництва цього нового, більшого будинку на території домоволодіння по АДРЕСА_1 також було здійснено за рахунок їхнього з ОСОБА_6 спільного сімейного бюджету. Ніхто з відповідачів ні матеріальної, ні трудової участі у будівництві цього нового будинку не приймав.
22.01.2019 року вони з ОСОБА_6 за спільні кошти їхньої сім?ї придбали легковий автомобіль CHERY TIGGO, 2012 року випуску, загальний універсал - В, білого кольору, номер кузову НОМЕР_2 , який за взаємною домовленістю оформили на її ім?я. Цим автомобілем одразу після його купівлі користувалися позивач і ОСОБА_6 , а після її смерті ним користується переважно їхня спільна дочка - відповідачка ОСОБА_2 , а іноді користувався і позивач.
3 27 листопада 2006 року позивач був зареєстрований і фактично проживав разом з ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 . Проте, 24 квітня 2024 року він дізнався, що за бажанням «нових власників» цього будинку (відповідачів за цим позовом) він разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_12 був знятий з реєстрації, хоча фактично і досі проживає у ньому. Позивач зазначає, що за свої власні кошти здійснив поховання ОСОБА_6 , а також у 2020 році заказав і встановив на цвинтарі «Західне» пам?ятник вартістю 85 000,00 гривень.
У шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , він, її доньки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 та їхня з померлою спільна дочка - ОСОБА_2 звернулися до Першої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. Нотаріусом було заведено спадкову справу №336-2019. Проте, постановою від 22.11.2019 року державний нотаріус Шабліян Є.М. відмовила йому і всім іншим спадкоємцям у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв?язку з тим, що не встановлений факт проживання однією сім?єю більш як п?ять років між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач вважає, що відповідно до приписів ст.ст. 60, 74 Сімейного кодексу України, вищевказаний автомобіль є об?єктом права спільної сумісної власності його і померлої ОСОБА_6 . З цих підстав вважає, що йому і належить право власності на частину вказаного автомобіля, а інша частина має бути розділена у рівних частках між відповідачами - спадкоємцями ОСОБА_6 .
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2024 року у зазначеній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
27.08.2024 року представником відповідачів ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) - адвокатом Страх В.О. подано до суду відзив, в якому прохав відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначено, що спадкове майно, яке складалось з житлового будинку з господарчими будовами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належало померлій ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності. Інше спадкове майно - транспортний засіб CHERY TIGGO, 2012 року випуску померла придбала за особисті кошти, не перебуваючи у будь-яких фактичних шлюбних відносинах. Жодної частки позивача у спадковому майні, у тому числі і у транспортному засобі, про який зазначено у позові, немає. Відповідачі заперечують перебування позивача з померлою у фактичних шлюбних відносинах. Позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу не є належним способом захисту прав подружжя у спорі між позивачем та спадкоємцями померлої, щодо визнання права власності за позивачем на частину майна. Описане майно не було спільною сумісною власністю позивача та померлої, а було особистою власністю лише померлої. Позивач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження ведення сторонами спільного бюджету, господарства та побуту, спільної праці, не доведено, що між ними виникли відносини, притаманні подружжю у період набуття майна, та те, що спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.
Також в матеріалах справи відсутні належні докази, якими є фіскальні чеки, договори купівлі-продажу та інші письмові докази спільного придбання позивачем та померлою спірного майна на користь сім?ї та витрачання коштів на спільні цілі. Посилання в позовній заяві на те, що автомобіль було ними придбано спільно, відповідачі вважають необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу укладено лише з померлою, а фіскальні чеки чи платіжні доручення (квитанції), депозитні договори, відомості про заробітки (дохід) тощо, які б підтвердили, що за придбання цього майна позивач та померла сплатили спільно кошти матеріали справи не містять.
На підтвердження трудової чи грошової участі доказів не надано. В матеріалах справи наявна лише копія трудової книжки, проте, відомості працевлаштування не підтверджують обставин щодо доходу позивача чи використання доходу на придбання майна. Крім того, представник відповідачів подав заяву про застосування строків позовної давності до позову та клопотання про витребування доказів по справі, а саме прохав витребувати з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу цивільну справу № 216/950/20.
02.09.2024 року позивачем та його представником, адвокатом Савченко В.І., подано до суду відповідь на відзив, згідно змісту якої надані позивачем ОСОБА_1 докази в своїй сукупності повністю доводять факт його спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 в період часу 19.08.1993 року і по день смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, сторона позивача зазначає, що про порушення свого права позивач ОСОБА_1 дізнався 24 квітня 2024 року, коли відповідачі зняли його з реєстрації у будинку АДРЕСА_1 , де він був зареєстрований з 27.11.2006 року, а також вимагали його негайного виселення з цього будинку. Тобто, перебіг строку позовної давності розпочався 24.04.2024 року.
Ухвалою суду від 03.12.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. В судове засідання викликано учасників справи, свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Під час судового розгляду позивач та його представник поданий позов підтримали в повному обсязі, просили задовольнити з підстав, зазначених у ньому, а також у відповіді на відзив.
Сторона відповідача заперечила проти позову та просить у такому відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбаченост.ст.12,13ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим Центрально-Міським районним у місті відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 17 травня 2019 року (актовий запис № 598).
Після її смерті відкрилась спадщини на спадкове майно, яке складалось з: житлового будинку з господарчими будовами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок "А-1", загальною площею 32,9 кв.м., житловою площею 12,8 кв.м., сарай "Б", погріб "Г", вбиральня "Д", водоколонка "I", огорожа №1-2, замощення "II", брама, хвіртка "III-VI", який згідно договору дарування ВСС №212265 від 23.05.2005 р., посвідчений ПКДНК, зареєстровано в реєстрі за №1-1707; транспортного засобу CHERY TIGGO, 2012 року випуску, загальний універсал - В, білого кольору, номер кузову НОМЕР_4 .
У шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , позивач, доньки померлої - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 та спільна дочка позивача із померлою ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , звернулися до Першої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом. Нотаріусом було заведено спадкову справу №336-2019.
Проте, постановою від 22.11.2019 року державний нотаріус Шабліян Є.М. відмовила позивачу і всім іншим спадкоємцям у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв?язку з тим, що не встановлений факт проживання однією сім?єю більш як п?ять років між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Зазначений факт підтверджується постановою нотаріуса Шабліян Є.М. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 22.11.2019 року,
Крім того, судом встановлено, що після смерті цивільної дружини, ОСОБА_6 , а саме 19.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту його проживання з ОСОБА_6 однією сім?єю як чоловік і дружина більше п?яти років. (справа № 216/950/20).
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2023 року у справі № 216/950/20, заява була залишена без розгляду.
Окрім того, як вбачається зі змісту позову у провадженні Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала справа №216/6803/23 за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 1/4 частці за кожною, право власності на житловий будинок «А-1», загальною площею 32,9 кв.м., житловою площею 12,8 кв.м., сарай «Б», погріб «Г», вбиральня «Д», водоколонка «I», огорожа №1-2, замощення «ІІ», брама, хвіртка «III-VI», за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 (позивач у даній справі) подав апеляційну скаргу.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.02.2025 року рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у позові, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , довів наявність у нього правового зв'язку з учасниками справи, зокрема з однією з позивачів рідною донькою ОСОБА_2 та безпосередньо з оскаржуваним судовим рішенням, яким було вирішено питання про його право та інтерес, і такий зв'язок є очевидним та безумовним. Проте, судом першої інстанції ОСОБА_1 не був залучений до участі у справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Отже, у зв'язку із цим між сторонами виникли спірні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Щодо вимоги про встановлення факту родинних відносин між позивачем та донькою ОСОБА_2 , як між батьком і донькою.
З наданих суду документів, насамперед, копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Довгинцівської районної Ради народних депутатів м. Кривого Рогу від 25 листопада 1996 року (актовий запис № 727), ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 , в графі батько вказано - « ОСОБА_17 », графі мати - « ОСОБА_6 ».
Згідно копії свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_6 , виданим відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Довгинцівської районної Ради народних депутатів м. Кривого Рогу від 25 листопада 1996 року (актовий запис № 77), ОСОБА_17 визнано батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно паспорта громадянина України НОМЕР_7 , виданого Довгинцівським РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області від 31.07.2003 року, паспорт видано на ім'я ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, видана 29.01.2014 року, на ім'я - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 , прізвище, ім'я по батькові позивача зазначено ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Отже з досліджених судом документів вбачається наявність розбіжностей у написанні імені позивача як батька дитини: замість вірного імені « ОСОБА_7 » вказано ім?я « ОСОБА_8 », а також по батькові дитини: замість вірного « ОСОБА_9 » вказано « ОСОБА_10 ».
Відповідно до ст. 315 ч.1 п.1 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Враховуючи викладене, судом вбачається наявність родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , як між батьком та донькою, отже дана вимога підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім?єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, суд прийшов до наступного.
Позивач просить встановити факт, що має юридичне значення, спільного проживання однією сім'єю без шлюбу чоловіка та дружини без шлюбу ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в період часу з 19.08.1993 року до 17 травня 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до п. 1 Розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми Сімейного кодексуУкраїни застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Положення Кодексу про шлюб та сім'ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене Сімейним кодексом України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 36 Кодексу про шлюб та сім'ю України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Таким чином, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.
З огляду на вказане, встановлення факту проживання однією сім'єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім'ю України.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року (справа № 303/2865/17), від 28 жовтня 2020 року (справа № 280/705/17), від 10 лютого 2021 року (справа № 204/5407/17).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18).
Згідно зі ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України судом можуть бути встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. Однак, у разі наявності спору про право, такий факт установлюється у порядку позовного провадження. Відтак, позивачем вірно обрано спосіб захисту свого права у порядку позовного провадження, адже між сторонами виник спір щодо спадкового майна.
Звертаючись з даною позовною вимогою до суду позивач наводить аргументи про те, що проживав із померлою ОСОБА_6 однією сім?єю, разом виховували спільну доньку ОСОБА_2 , 1996 року народження, а також дітей цивільної дружини від інших чоловіків: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , до настання їх повноліття. ОСОБА_18 з ОСОБА_6 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом вирішували всі питання забезпечення їхньої сім?ї місцем проживання, придбанням одягу, взуття, побутової техніки, продуктів харчування, тощо.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15 належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 надала суду пояснення про те, що з позивачем перебуває у дружніх стосунках, інших учасників справи - тільки знає. ОСОБА_18 та ОСОБА_6 знає з 1993 року, ОСОБА_19 знає як дружину ОСОБА_7 . У 1996 році у них народилася донька ОСОБА_20 . ОСОБА_7 взяв ОСОБА_19 з трьома її дітьми. Крім того пояснила, що з 1993 року до 2008 року ОСОБА_21 та ОСОБА_22 проживали на АДРЕСА_2 , а потім вони купили будинок. Жили як чоловік і дружина, разом будували куплений будинок. При житті ОСОБА_19 свідок бачила машину, якою користувався ОСОБА_18 та возив ОСОБА_19 . ОСОБА_7 працював на заводі, а ОСОБА_19 робила масажі. Крім того ОСОБА_7 будував будинок. За показаннями свідка, жили разом, не покидаючи один одного. Крім того, при огляді фото в матеріалах справи, пояснила, що фото (зверху аркуша), на яких зображений ОСОБА_7 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , зроблене у неї на кухні приблизно у 2004 році.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_23 пояснив суду, що є сусідом позивача та померлої, з якими познайомилися в 2005 році, коли позивач купив будинок. Свідок був сусідом по ділянці. ОСОБА_7 та ОСОБА_19 бачив разом кожного дня приблизно з 2009 року. Також пояснив, що ще бачив ОСОБА_20 (спільну доньку), та інших дітей (дітей ОСОБА_19 ). Свідок зазначив, що ОСОБА_24 будував будинок, працював в кар'єрі. Потім купив ОСОБА_7 машину ,якою користувався сам, а потім віддав доньці ОСОБА_20 . Свідок часто бував у ОСОБА_7 та ОСОБА_19 вдома.
Позивачем надано ряд письмових доказів, щодо отримання послуг, придбання товарів ОСОБА_25 , а саме: замовляв монтаж вікон (договір від 30.09.2009, договір від 27.08.2012, квитанція про оплату від 27.08.2012).
Також, доказами перебування ОСОБА_1 з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних стосунках у період з 1993 по 2019 роки є придбання майна для спільного користування. Так, 22.01.2019 року позивач з ОСОБА_6 за спільні кошти їхньої сім?ї придбали легковий автомобіль CHERY TIGGO, 2012 року випуску, загальний універсал - В, білого кольору, номер кузова НОМЕР_9 .
Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником автомобіля є ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що реєстрація на померлу права власності на транспортний засіб була оформлена за взаємною згодою між ними. Крім того, автомобіль перебував у постійному користуванні позивача та ОСОБА_6 , а після її смерті ним користується переважно їхня спільна дочка - відповідачка ОСОБА_2 .
З 27 листопада 2006 року ОСОБА_18 був зареєстрований і фактично проживав разом з ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 . Проте, 24 квітня 2024 року, він дізнався, що за бажанням «нових власників» цього будинку (відповідачів за цим позовом) він разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_12 був знятий з реєстрації, хоча фактично і досі проживає у ньому. Зазначене підтверджується витягом від 24.04.2024 року № 5013 3 реєстру Криворізької міської територіальної громади, виданим центром адміністративних послуг «Віза» виконавчого комітету Криворізької міської ради.
Разом з тим, згідно з відповіддю департаменту адміністративних послуг вих. № 12/02-01-10-/1566 від 30.05.2024 року на адвокатський запит, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , була зареєстрована за тією ж адресою, що і позивач, з 22.10.2012 року по 01.07.2019 року.
Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 також підтверджується домовою книгою зазначеного домогосподарства.
Окрім цього, позивачем було долучено до позову спільні фото із померлою ОСОБА_6 , оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні та підтверджені свідками.
Позивач також наголошував, що похованням померлої цивільної дружини ОСОБА_6 займався позивач сам, а також у 2020 році замовив і встановив на цвинтарі «Західне» пам?ятник вартістю 85 000,00 гривень. Зазначене підтверджується товарним чеком від 11.10.2019 року, виданим ФОП ОСОБА_26 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 .
Відповідачі заперечують факт спільного проживання позивача та їхньої покійної матері ОСОБА_6 однією сім'єю, посилаючись на неналежний спосіб захисту прав подружжя у спорі між позивачем та спадкоємцями померлої, щодо визнання права власності за позивачем на частину майна. Однак, жодних аргументів стосовно вищезгаданих доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не наводять, обмежуючись лише посиланням на недостатність доказів.
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 5 частини першої статті 256 ЦПК України в редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; пункт 5 частини першої статті 315 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Велика Палата Верховного Суду раніше вже зробила висновок, що позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (пункти 41-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).
Верховний суд у постанові від 23.05.2024 року (справа № 441/1811/20, провадження № 61-2633св24) звернув увагу, що у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), ухваленій після постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства й спільного бюджету.
Отже, посилання сторони відповідачів щодо неналежного способу захисту обраного позивачем шляхом заявлення вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спорі між позивачем та спадкоємцями померлої, щодо визнання права власності за позивачем на частину майна, суд не приймає до уваги.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 із ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 січня 2004 року, по день смерті останньої, проживали однією сім'єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, адже мали спільні права та обов'язки, які притаманні «подружжю». Суд не встановлює факт спільного проживання таких осіб у період з 19 серпня 1993 року до 01 січня 2004 року, адже положення Кодексу про шлюб та сім'ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою, а тому таку позовну вимогу необхідно задовольнити частково.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на частину автомобіля, суд прийшов до наступного.
22.01.2019 року було придбано легковий автомобіль CHERY TIGGO, 2012 року випуску, загальний універсал-В, білого кольору, номер кузову НОМЕР_2 .
Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 власником автомобіля марки CHERY TIGGO, 20012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 є ОСОБА_6 .
Суд, задовольнивши вимогу-1, прийшов до висновку про те, що позивач та померла ОСОБА_6 проживали однією сім'єю, хоч не перебували у шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, аналізуючи наведені вище норми суд прийшов до переконання про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду25.02.2021 у справі № 335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження №61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, положення значених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Повертаючись до матеріалів справ суд зазначає, що відповідачі спростовують презумпцію спільності сумісної власності майна, яке належало позивачу та їхній матері, тим, що спадкове майно належало померлій на праві особистої приватної власності. Зокрема, транспортний засіб CHERY TIGGO, 2012 року випуску, який померла придбала за особисті кошти, не перебуваючи у будь-яких фактичних шлюбних відносинах. Жодної частки позивача у спадковому майні, у тому числі і у транспортному засобі, про який зазначено у позові, немає.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокремапостанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права(пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Статтею 74 СК України передбачено - якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тому позивач як співвласник спірного автомобіля, вправі заявляти позовну вимогу про визнання за ним права власності на частину спірного автомобіля.
Такий висновок суду не суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), про те, що обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21), провадження № 12-42гс22, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)) наголосила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Так, Верховний суд у постанові від 23.05.2024 року (справа № 441/1811/20, провадження № 61-2633св24) звернув увагу, що у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), ухваленій після постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства й спільного бюджету у період з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, і в цій частині постанову апеляційного суду залишила без змін.
Тому саме висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) враховуються при розгляду справи як такі, що висловлені пізніше.
Відтак на підставі наданих позивачем доказів та показів свідків, наданих під час розгляду справи, суд приходить до переконання, що транспортний засіб CHERY TIGGO, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 набутий ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в результаті їх спільної праці, за їх спільні кошти під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю.
При цьому суд дійшов до висновку, що відповідачами під час судового розгляду справи не спростовано презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя та не доведено належними та допустимими доказами, що спірний автомобіль був придбаний хоча і у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, однак за належні ОСОБА_6 особисті кошти.
Щодо заявленої представником відповідачів заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби СОVID-19» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пункт 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону від 30.03.2020 № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року, і до 01.07.2023 року діяло положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України про продовження строків позовної давності на період дії карантину в Україні. А отже, строки позовної давності, які закінчувалися в цей період, є продовженими.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 02.07.2025 року (справа № 903/602/24, провадження № 12-19гс25) зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, звернувся в суд з позовом у даній справі 10.06.2024 року. Однак, під час судового розгляду та дослідження матеріалів цивільної справи № 216/950/20, встановлено, що позивач звертався до суду 19.02.2020 року із заявою в порядку окремого провадження, тобто в період дії карантину.
Таким чином, виходячи з вимог пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, враховуючи, що строки позовної давності, які закінчуються після 02.04.2020 року є продовженими, суд доходить висновку, що позивач звернулася в суд з даним позовом у межах строку позовної давності.
Разом з цим, суд також констатує й те, що строки позовної давності переривалися у зв'язку з зверненням ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту його проживання з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, в справі №216/950/20.
Згідно ст.264 ЦК України, позовна давність переривається уразі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Судом встановлено, що ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.06.2020 року у справі №216/950/20 було відкрито окреме провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_27 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім'ю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. В подальшому, ухвалою суду від 23.02.2023 року у вказаній заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_27 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім'ю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - залишено без розгляду, на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України, оскільки судом вбачався спір про право.
Тому, виходячи з вимог ст. 264 ЦК України, суд уважає, що початок перебігу строку для звернення до суду з позовом у даному випадку слід рахувати з 23.02.2023 року, тобто з дня постановлення судом ухвали в справі № 216/950/20 про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.
За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про встановлення факту 10.06.2024 р., тобто, без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, беручи до уваги, що з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Виходячи з цього, заява сторони відповідачів про застосування позовної давності є безпідставною та задоволенню не підлягає.
З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, а судовий збір з урахуванням ціни позову був сплачений у мінімальному розмірі, з відповідачів у рівних частинах з кожного підлягає стягненню судовий збір на користь позивача у розмірі 3633,60 гривень (1 вимога майнового характеру і 2 вимоги немайнового характеру), який був сплачений позивачем при зверненні до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 174-177, 293,294,315 ЦПК, ст.ст. 65, 71,74 СК України, ст.368 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 , є батьком ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_13 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
Встановити факт, що має юридичне значення, - проживання однією сім?єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_8 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з ІНФОРМАЦІЯ_11 по день смерті останньої, у м. Кривому Розі Дніпропетровської області. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у рівних частинах на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 3633,60 грн., а саме по 908,40 грн. з кожного.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Суддя Г.М. Чирський