14 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 382/2005/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/9194/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Головачова Я.В.,
суддів:Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області у складі судді Білоцької Л.В. від 14 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі - ТОВ "Споживчий центр", Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 31 травня 2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 6 000 грн строком на 98 днів.
Договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 електронним цифровим підписом пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на отримання кредиту від 31 травня 2024 року.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та 31 травня 2024 року надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується квитанцією про перерахунок коштів. Проте ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконує, у
зв'язку з чим станом на 26 листопада 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 18 240 гривень, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 000 грн, по процентам у розмірі 8 820 грн, комісії у розмірі 420 грн та неустойки у розмірі 3 000 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 31 травня 2024 року у розмірі 18 240 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 14 лютого 2025 року позов ТОВ "Споживчий центр" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року в розмірі 18 240 грн та судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що кредитний договір № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року укладено в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема з використанням електронного цифрового підпису позичальника. Суд констатував наявність у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, а також неналежне виконання позичальником обов'язків з повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим і виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про стягнення грошових коштів у розмірі 6 000 грн.
Скаржник зазначає, що за умовами кредитного договору № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року мають перераховуватися цільові кошти у вигляді кредиту. Однак,на його картковий рахунок, відкритий в АТ КБ "Приватбанк", який не має жодного відношення до укладеного із ТОВ "Споживчий центр" кредитного договору, здійснено зарахування грошових коштів в розмірі 6 000 грн.
На думку скаржника, перерахування позивачем грошових коштів з призначенням платежу - зарахування на картку, не є правовідносинами із видачі кредиту. У такому випадку стягнення коштів повинно відбуватися на підставі статті 1212 ЦК України, як кошти, які перераховані без достатньої правової підстави. Вважає, що суду першої інстанції необхідно було врахувати дані обставини та відмовити у задоволенні позову або викласти мотивувальну частину рішення з урахуванням статті 1212 ЦК України.
Також зазначає, що нарахована позивачем сума заборгованості в розмірі 18 240 грн значно перевищує фактичну суму боргу, що у відповідності до вимог частини 3 статті 551 ЦК України є підставою для зменшення розміру заборгованості до 6 000 грн.
Зміст апеляційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків, комісії та неустойки. В іншій
частині судове рішення фактично не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ТОВ "Споживчий центр" не скористався своїм правом на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що відповідно до пунктів 1.1, 1.14, 1.15 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитної лінії - дана пропозиція є пропозицією укласти електронний кредитний договір у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію", і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні статті 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні статті 633 ЦК України; підписання споживачем даної пропозиції передбачає надання згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту; позичальнику надається можливість з дати укладення договору до дати виконання ним повністю усіх зобов'язань за договором у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця завантажити Договір та/або надіслати його на будь-яку електронну адресу, яку вкаже позичальник власноруч у момент ініціалізації.
Відповідно до заявки кредитного договору № 31.05.2024-100002028, дата та час укладення - 31 травня 2024 року, сума кредиту - 6 000 грн, строк кредитування - 98 днів з дати надання та до 5 вересня 2024 року, процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 день користування кредитом, спосіб ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ.
Згідно до відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 31.05.2024-100002028 (кредитної лінії), позичальником ОСОБА_1 підтверджено, що ним однозначно та безумовно прийнято та акцептовано пропозицію про укладення кредитного договору; для підписання та укладення договору введено код смс-повідомлення, яке було відправлено на фінансовий номер - 0996463331; реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним договором: НОМЕР_1.
Відповідно до пункту 8 заявки кредитного договору № 31.05.2024-100002028, комісія, пов'язана з наданням кредиту - 7% від суми кредиту та дорівнює 420 грн.
Заявка кредитного договору № 31.05.2024-100002028 та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 31.05.2024-100002028 (кредитної лінії) підписані електронним підписом позичальника ОСОБА_1 - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору - Е975.
Платником "iPay.ua" 31 травня 2024 року на картку № НОМЕР_1 , яка зазначена у кредитному договорі, зараховано 6 000 грн, що підтверджується квитанцією № 412078714 від 31 травня 2024 року (а.с. 13).
Згідно даних довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року становить: 6 000 грн - основний
борг; 8 820 грн - проценти; 420 грн - комісія; 3 000 грн - неустойка. Разом 18 240 грн. Проценти по кредиту нараховані за період з 31 травня 2024 року по 5 вересня 2024 року (а.с. 8).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За правилом статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України "Про електронну комерцію"(далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Така пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній
формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет магазину) вказує особа, яка створила замовлення.
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Сукупний аналіз положень закону та наявних в матеріалах справи письмових доказів вказує, що між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статі 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією, оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав та не повернув в обумовлений строк отримані в кредит грошові кошти.
Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги про те, що в квитанції про перерахування коштів у призначенні платежу вказано "зарахування 6 000 грн на карту", а не "кредитні кошти", не є підставою для скасування рішення суду, оскільки вони не спростовують наявних у справі доказів про укладення між сторонами кредиту та видачі кредиту шляхом зарахування на кредитну картку відповідача, вказану ним у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 31.05.2024-100002028 (кредитної лінії), а саме НОМЕР_1 . Такий же номер картки вказано і в квитанції про перерахування грошових коштів в сумі 6 000 грн.
Також колегія суддів ураховує, що в апеляційній скарзі відповідач не заперечує самого факту зарахування на його банківську картку грошових коштів від позивача в сумі 6 000 грн, а лише вважає, що не коректно вказано призначення платежу. Тобто відповідач фактично визнає позовні вимоги на суму 6 000 грн.
Оскільки матеріали справи містять достатньо належних доказів укладення між сторонами кредитного договору, на виконання умов якого позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 6 000 грн, колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника на те, що при вирішенні спору суд повинен був застосовувати положення статті 1212 ЦК України.
Щодо доводів скаржника про те, що розмір неустойки значно перевищує суму основну боргу та у зв'язку з цим на підставі частини 3 статті 551 ЦК України підлягає зменшенню, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшено лише за одночасного існування двох обставин: значно перевищує розмір збитків та наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Установлено, що розмір виданих відповідачу кредитних коштів становить 6 000 грн, розмір нарахованих відсотків становить 8 820, розмір комісії - 420 грн та розмір нарахованої позивачем неустойки становить 3 000 грн.
З наведеного слідує, що розмір неустойки (3 000 грн) є значно меншим основного боргу за тілом кредиту (6 000 грн). Тому відсутні правові підстави для застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України та зменшення розміру неустойки.
Колегія суддів зауважує, що діючим законодавством не передбачено зменшення розміру відсотків, нарахованих за умовами кредитного договору та у період дії такого договору.
Відтак, доводи скаржника про необхідність зменшення розміру заборгованості до 6 000 грн з тих підстав, що розмір неустойки значно перевищує суму основного боргу, є необґрунтованими.
Разом з тим, правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення неустойки відсутні.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата
яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Дана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки, нарахованої у період дії воєнного стану, а саме із 31 травня 2024 року по 5 вересня 2024 року за прострочення зобов'язання, яке виникло з кредитного договору, то суд першої інстанції повинен був застосувати положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині. Однак вказаного місцевий суд не врахував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення неустойки в розмірі 3 000 грн.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр", з 18 240 грн до 15 240 грн.
Судові витрати
Відповідно до частин 1, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви, з урахуванням подання через підсистему "Електронний суд", позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 422 грн 40 коп., а відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 3 633 грн 40 коп.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та фактично зменшення суми заборгованості до 15 240 грн (18240-3000), то сума задоволених позовних вимог у відсотковому співвідношенні становить 83,55%, а сума відмовлених позовних вимог - 16,45%.
Відтак, судовий збір за подання позовної заяви, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 023 грн 92 коп. (2422,40х83,55%/100), а судовий збір за подання апеляційної скарги, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача становить 597,73 грн (3633,60х16,45%/100).
З наведеного слідує, що на обидві сторони покладаються судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, оскільки на ОСОБА_1 покладається більша сума судових витрат, то з нього на користь ТОВ "Споживчий центр" підлягають стягненню судові витрати, а саме витрати на сплату судового збору в розмірі 1 426 грн 19 коп. (2023,92-597,73).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 14 лютого 2025 року змінити, виклавши абзац перший, другий та третій в такій редакції:
"Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, Код ЄДРПОУ: 37356833) заборгованість за кредитним договором № 31.05.2024-100002028 від 31 травня 2024 року в розмірі 15 240 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, Код ЄДРПОУ: 37356833) судовий збір в розмірі 1 426 грн 19 коп. "
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: