вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 362/684/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15890/2025Головуючий у суді першої інстанції - Попович О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
14 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Цокало Тетяною Михайлівною, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулось до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно з яким просило суд:
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 189224274 від 18.1.2020 у розмірі 63 501 грн. 32 коп.;
- судові витрати, пов'язані із розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. 00 коп. покласти на відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 18.11.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 189224274 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого, товариство зобов'язалось надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 19 070 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього договору.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.
28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19, якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк дії договору до 31.12.2021. Цією додатковою угодою договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
31.12.2020 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.
31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 122 від 23.02.2021 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 49 885 грн. 76 коп.
Вказувало, що договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено ряд додаткових угод: № 2 від 03.08.2021 та № 3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишалися без змін.
Відповідно до Реєстру з прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63 501 грн. 32 коп.
04.09.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 0409/24, відповідно до умов якого, позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно Реєстру боржників за договором факторингу № 0409/24 від 04.09.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 63 501 грн. 32 коп., що також підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 0409/24 від 04.09.2024.
Посилаючись на те, що позивачем належним чином доведено факт отримання кредитних коштів відповідачкою та ознайомлення її з умовами кредитного договору, в результаті чого, остання взяла на себе зобов'язання з повернення кредиту, які нею не виконані у повному обсязі, оскільки нею не здійснено своєчасного погашення заборгованості.
З огляду на таке, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.07.2025 позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість у розмірі 63 501 грн. 32 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судові витрати у розмірі 8 422 грн. 40 коп. (т. 1 а.с. 221-227).
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 189224274 від 18.11.2020, шляхом зменшення процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з 44 431 грн. 32 коп. до 19 451 грн. 40 коп., зменшивши загальний розмір заборгованості з 63 501 грн. 32 коп. до 38 521 грн. 40 коп. При цьому, у разі зміни рішення суду першої інстанції, змінити розмір судових витрат, присуджених у суді першої інстанції, пропорційно до розміру задоволених вимог, а також стягнути судові витрати, понесені у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що договором №189224274 від 18.11.2020 та додатковою угодою до даного договору, був визначений строк дії кредитного договору, який становить 60 днів з 18.11.2020, а відтак саме протягом такого строку ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» мав право нараховувати відповідачці ОСОБА_1 передбачені цим договором відсотки, які, з урахуванням невиконання нею своїх зобов'язань за договором у встановлений ним строк та положень п.1.5 цього Договору, становлять 1,70%. Натомість, позивач ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», здійснив нарахування відсотків за договором №189224274 від 18.11.2020 як у межах строку його дії, тобто протягом 60 днів з 18.11.2020, так і після закінчення строку його дії.
Вважає, що заборгованість ОСОБА_1 по відсоткам за договором №189224274 від 18.11.2020 становить 19451 грн. 40 коп. (324 гривні 19 копійок (сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами) х 60 днів (строк дії договору, визначений сторонами у п.1.2 договору з врахуванням його продовження). При цьому вказує, що сума у розмірі 324 грн. 19 коп. розраховується так: 19070 гривень 00 копійок (сума отримана у позику та не повернута протягом строку дії договору) /100% х 1,70% (узгоджений сторонами у п.1.5 договору відсоток, який сплачує позичальник щоденно за користування коштами, у разі невиконання свого зобов'язання у строк дії договору).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 28.08.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
04.09.2025 від ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 лише в частині стягнення відсотків за користування кредитом, то відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України його обґрунтованість переглядається колегією суддів в оскаржуваній частині..
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції було встановлено, що 18.11.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 189224274 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (далі - Договір). Договір про надання кредиту був підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора.
Відповідно до п.1.1. Договору, товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 19070,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.
18.11.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» успішно перерахувало грошові кошти в сумі 19070,00 грн. на банківську карту відповідача, яку останній вказав в заявці на отримання кредитних коштів, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» №08/2024.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 та визначено у п. 8.2 цього договору, що строк дії договору закінчується 28.11.2019.
В подальшому, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено ряд додаткових угод: № 19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, № 27 від 31.12.2021, № 31 від 31.12.2022, № 32 від 31.12.2023, якими продовжено строк дії договору до 31.12.2024.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №122 від 23.02.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 49885,76 грн.
При цьому, 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01 зі строком дії до 04.08.2021.
В подальшому, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено ряд додаткових угод: № 2 від 03.08.2021 та № 3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.
Встановлено, що предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 63501,32 грн.
04.09.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 0409/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до п.1.2. Договору факторингу № 0409/24 від 04.09.2024, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до Реєстру Боржників за договором факторингу № 0409/24 від 04.09.2024, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63501,32 грн., що підтверджується актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 0409/24 від 04.09.2024.
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за кредитним договором № 189224274 від 18.11.2020 перейшло до ТОВ «Юніт Капітал».
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що первісний кредитор належно виконав умови кредитного договору, надавши відповідачці кредитні кошти, однак, відповідачка належним чином не виконала взяті на себе за договором зобов'язання, своєчасно не повернула кредит, не сплатила проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 189224274 від 18.11.2020 у розмірі 63501,32 грн.
Апеляційний суд, з урахуванням доводів апеляційної скарги, з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, пунктом 1.2. Договору № 18922474 визначено, що кредит надається (договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником.
Згідно п. 1.3, 1.4. Договору № 18922474, на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,11 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2. договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший, ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього договору (п. 1.5. Договору № 18922474).
Пунктом 1.6. Договору № 18922474 визначено, що позичальник зобов'язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п.1.3. цього договору, не пізніше строку, вказаного в п.1.2. цього договору.
При цьому, позичальник має право звернутися до товариства з наміром продовження строку надання кредиту та/або реструктуризації зобов'язань за договором, а товариство, у разі бажання з боку позичальника, має право змінити строк надання кредиту, за згодою позичальника та змінити дисконтну процентну ставку за користування кредитом на іншу процентну ставку (п. 2.1.1.5., 2.2.1.3 Договору № 18922474).
18.12.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, у якій сторони дійшли згоди, у зв'язку із неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за договором № 189224274 від 18.11.2020 на тридцять днів, а починаючи з 18.12.2020 позичальник сплачує за користування кредитом 1,15 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди.
Усі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними і сторони підтверджують їх обов'язковість до виконання (п. 5 Додаткової угоди).
Аналіз наведеного вище свідчить про те, що сторони у кредитному договорі погодили умови надання кредиту та нарахування процентів за користування кредитом, а додатковою угодою продовжили строк виконання зобов'язань та змінили розмір процентної ставки.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначено, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 у належний спосіб та у визначений строк зобов'язання не було виконано, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за договором у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення відсотків за користування кредитом, які були нараховані поза межами погодженого кредитором та позичальником строку, що не узгоджується із абзацом першим частини другої статті 1048 ЦК України, а тому рішення суд першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 1.2. Договору № 18922474 сторони визначили, що кредит надається (договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником, тобто до 18.12.2020.
При цьому, зазначений строк, додатковою угодою від 18.12.2020 за угодою сторін був продовжений ще на 30 днів, тобто до 18.01.2021.
З наведеного убачається, що загальний строк кредитування за договором № 18922474 від 18.11.2020 склав 60 днів, а відтак кредитор упродовж визначеного строку кредитування був управі нараховувати відсотки за користування кредитом.
Зі змісту укладеного договору № 18922474 вбачається, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
Таким чином, сторони визначили, що з 18.11.2020 за користування кредитом ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» мало право нараховувати відсотки у розмірі 0,11 відсотків від суми кредиту, а в разі користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2. Договору № 18922474, умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Проте, після закінчення, визначеного у п. 1.2. Договору № 18922474 строку, сторонами було укладено додаткову угоду, в якій сторони визначили, що починаючи з 18.12.2020 позичальник сплачує за користування кредитом 1,15 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.2 договору та додаткової угоди строк, надало право кредитору нараховувати відсотки за користування кредитом, проте у розмірах та у строки, визначені договором та додатковою угодою.
При цьому, слід зауважити, що пролонгуючи строк дії договору, уклавши додаткову угоду, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 погодили, що починаючи з 18.12.2020 позичальник сплачує за користування кредитом 1,15 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно цієї додаткової угоди.
Наведене вказує, що з 18.11.2020 по 18.12.2020 за користування кредитом кредитор мав право застосовувати відсоткову ставку за кожен день користування кредитом у розмірі 0,11%, а з 18.12.2020 по 18.01.2021 у розмірі 1,15 %.
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що з 18.11.2020 по 18.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кожен день користування кредитом було нараховано відсотки, виходячи із розміру 0,11 %, а з 18.12.2020 по 17.01.2021 у розмірі 1,15 %, що узгоджується з умовами кредитного договору та додаткової угоди. При цьому, у розрахунку заборгованості кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були враховані внесені ОСОБА_1 платежі по сплаті тіла кредиту та відсотків.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, проте, наводячи до суду апеляційної інстанції заперечення у цій частині, апелянтом були проведені невірні розрахунки відсотків за користування кредитом, які, з урахуванням наведеного вище та з огляду на положення ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції до уваги взяти не може, а відтак вважає за необхідне провести наступні розрахунки відсотків за договором.
Так, за період з 18.11.2020 по 18.12.2020 відсотки за прострочення користування кредитом слід розраховувати, виходячи із ставки 0,11 %, що узгоджується із пунктом 1.3. Договору № 18922474 та розрахунком заборгованості, здійсненим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які складають 629 грн. 40 коп. (19070*30*0,11%), а за період з 18.12.2020 по 17.01.2020 виходячи із ставки 1,15 %, що узгоджується із пунктом 3 Додаткової угоди від 18.12.2020 до договору № 18922474 та розрахунком заборгованості, здійсненим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які складають 6579 грн. (19069,40 (тіло кредиту зменшено на 0,60 грн., оскільки 18.12.2020 ОСОБА_1 було внесено 0,60 грн. на погашення тіла кредиту, що відображено у розрахунку заборгованості)*30*1,15 %).
Разом з цим, колегія суддів враховує, що 18.12.2020 у рахунок погашення відсотків за Договором № 18922474 ОСОБА_1 було внесено суму у розмірі 629 грн. 40 коп., яку було враховано у розрахунку заборгованості, а тому кредитор був управі нараховувати відсотки за користування кредитом, починаючи з 18.12.2020, оскільки цього дня між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, якою продовжено строк виконання зобов'язань за договором на 30 днів.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд, за результатами апеляційного перегляду рішення в оскаржуваній частині, доходить висновку, що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року слід змінити, шляхом зменшення заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» за договором № 18922474 з 63 501 грн. 32 коп. до 25 648 грн. 40 коп.
Щодо посилань ТОВ «Юніт Капітал» на п. 4.3. Договору № 18922474, колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, у договорі 4.3. договору визначено, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2. цього договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Проте, нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду, а одночасне застосування кредитором положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 2 ст. 625 цього Кодексу є неправомірним.
Так, у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 в справі № 910/18943/20 вказано, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Отже, за наслідками апеляційного перегляду, ухвалене Васильківським міськрайонним судом Київської області рішення від 21 липня 2025 року підлягає зміні, шляхом зменшення заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» за договором № 18922474 з 63 501 грн. 32 коп. до 25 648 грн. 40 коп.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Убачається, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судові витрати, що складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 2422 грн. 40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі, відповідачка, у разі задоволення вимог апеляційної скарги та зміни рішення, просить зменшити розмір правничої допомоги та судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал», пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., який судом першої інстанції стягнуто з відповідачки у повному обсязі, однак за наслідками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення, шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал», тому сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає зменшенню, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (40,39 %) у розмірі 978 грн. 40 коп. (2422,40*40,39%/100%).
Разом з цим, зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні, з урахуванням критерію розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, апеляційній суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог на 40,39% (6000*40,39%/100%) з 6000 грн. до 2423 грн. 40 коп.
При цьому, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_1 , за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, просила стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1469 грн. 40 коп.
Так, згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу було подано наступні докази:
- договір про надання правничої допомоги від 10.03.2025, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Цокало Т.М., відповідно до умов якого сторони домовились, що адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору на умовах визначених даним договором;
- квитанцію № 1222-1 від 15.08.2025, якою адвокат Цокало Т.М. підтвердила отримання від ОСОБА_1 за договором № 1222 про надання правничої допомоги від 10.03.2025 по справі 362/684/25, гонорару у розмірі 3000 грн.;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 20.08.2025;
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 по справі №640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.
Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Разом з тим, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19.
При цьому, як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 07.11.2019 по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 в справі № 922/2685/19.
Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн. 00 коп.
За таких обставин, ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, та, як наслідок, для зміни оскаржуваного рішення, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 3 000 грн. 00 коп. на відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому, з огляду на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 469 грн. 43 коп.
В той же час, згідно вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За таких обставин та з огляду на викладене, апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судових витрат, зобов'язавши позивача, на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити відповідачці різницю в розмірі 491 грн. 03 коп. (1469,43 грн. - 978,40 грн.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 576 грн. 60 коп. (3000 грн. - 2423,40 грн.) у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Цокало Тетяною Михайлівною - задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - змінити, зменшивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» з 63 501 (шістдесят три тисячі п'ятсот одна) грн. 32 (тридцять дві) копійки до 25 648 (двадцять п'ять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судових витрат - скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 491 (чотириста дев'яносто одна) гривня 03 (три) копійки у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 576 (п'ятсот сімдесят шість) гривень 60 (шістдесят) копійок у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова