Номер провадження 22-ц/821/1264/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №695/2635/14-ц Категорія: 304020000 Середа Л. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
15 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіГончар Н. І., Карпенко О.В.
секретар Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2025 (повний текст складено 17.04.2025, суддя в суді першої інстанції Середа Л. В.) у цивільній справі за позовом Драбівського колективного підприємства «Агропромбуд» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про встановлення нікчемності правочину, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного підприємства (майновий сертифікат),
у липні 2014 року Драбівське колективне підприємство «Агропромбуд» звернулося до суду з позовом у цій справі, яким просило:
- встановити нікчемність договору купівлі-продажу майна, визначеного в рахунок майнового паю, від 17.06.2005, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюк О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1515;
- визнати недійсними Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного підприємства, видані Драбівським колективним підприємством «Агропромбуд» 23.06.2005 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майна, визначеного в рахунок майнового паю, від 17.06.2005.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2005 були проведені загальні збори трудових колективів Драбівського КП «Агропромбуд» та Дочірнього підприємства «Будматеріали», на яких були присутні 73 особи. На вказаних зборах було вирішено провести продаж майнових паїв, отриманих в результаті паювання майна підприємства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ціною 1 100 000 гривень з розрахунку загальної вартості майна, а також уповноважено голову «Агропромбуду» ОСОБА_4 від імені власників майнових паїв підписати договір купівлі-продажу.
17.06.2005 ОСОБА_4 від свого імені та від імені співвласників майна КП «Агропромбуд» уклав з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу майна, визначеного в рахунок майнового паю, який був посвідчений приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюк О. В.
23.06.2005 Драбівське КП «Агропромбуд» видало відповідачам два Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного підприємства (майновий сертифікат). Відповідно до цих Свідоцтв відповідачі мають право на пайовий фонд майна Колективного підприємства «Агропромбуд» на підставі договору купівлі-продажу майна, визначеного в рахунок майнового паю, від 17.06.2005.
Однак, на думку позивача, вказаний договір купівлі-продажу майна від 17.06.2005 суперечить приписам ст. ст. 317 та 658 ЦК України, а також нормам ст. 20 ЗУ «Про власність», оскільки продавцями вказаного майна є члени трудового колективу, а не саме підприємство. При цьому члени трудового колективу (співвласники майнових прав) на загальних зборах не приймали відповідно до вимог п. 5.3 Статуту колективного підприємства рішення ні про продаж майнових прав, ні про уповноваження ОСОБА_4 укладати такий договір. Більше того, на вказаних зборах були присутні лише 73 особи, що підтверджується протоколом вказаних зборів, а відповідно до п. 5.3 Статуту загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні не менше 2/3 членів трудового колективу, тобто не менше 110.66. Таким чином збори, які відбулись 16.06.2005, були неправомочні вирішувати будь-які питання.
З цих підстав позивач вважає, що Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного підприємства (майновий сертифікат), які виписані відповідачам 23.06.2005, видані з порушенням норм чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання цих Свідоцтв недійсними.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2025 позов у справі залишено без задоволення. Суд вказав, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення саме її прав, а в даному випадку позивач не довів, що встановлення нікчемності правочину, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП пов'язане із захистом прав підприємства. Суд першої інстанції звернув увагу також на те, що позов подано представником позивача, повноваження якого підтверджувались довіреністю, виданою головою Драбівського колективного підприємства «Агропромбуд» Соколенко О. А., який є одночасно відповідачем у справі, що викликає обґрунтовані сумніви в дійсності намірів позивача захистити свої права.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 28.05.2025 засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та задовольнити позовні вимоги. Вказує, що суд першої інстанції не визначив вірно правові норми, які мають бути застосовані до правовідносин сторін у справі. Спірні правочин та правовстановлюючі документи порушують приписи законодавства, про що було вказано у позовній заяві. Нікчемний правочин не порушує право, а є підставою для усунення невизначеності у правовідносинах сторін. Суд першої інстанції не виклав мотиви відхилення позовних вимог у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що відповідно до Статуту та даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Драбівське КП «Агропромбуд» є колективним підприємством, його засновником є трудовий колектив.
Згідно з пунктом 1.3 Статуту підприємство здійснює на засадах оперативного управління правоволодіння, використання і розпорядження закріпленим за ним майном, яке належить на правах спільної власності трудовому колективу.
16.06.2005 проведені загальні збори трудових колективів Драбівського КП «Агропромбуд» та дочірнього підприємства «Будматеріали», на яких прийнято рішення провести продаж майнових паїв, отриманих в результаті паювання підприємства, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з договором купівлі-продажу майна, визначеного у рахунок майнового паю від 17.06.2005, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюк О. В., ОСОБА_1 придбав 10% від загальної вартості майнових сертифікатів, а ОСОБА_2 90% від загальної вартості майнових сертифікатів, майно визначене в рахунок майнового паю Драбівського колективного підприємства «Агропромбуд», що знаходиться в смт. Драбів по вул. Гагаріна, 75 Черкаської області.
За наслідками вчинення вказаного правочину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видано майнові сертифікати про право власності на майновий пай від 23.06.2005, згідно з яким відповідач ОСОБА_1 набув правовий статус члена Драбівського КП «Агропромбуд» та право на частку в розмірі 10 % пайового фонду вказаного підприємства на суму 110 000,00 грн. В свою чергу ОСОБА_2 згідно вказаного сертифікату набув правовий статус члена Драбівського КП «Агропромбуд» та право на частку в розмірі 90 % пайового фонду вказаного підприємства на суму 990 000,00 грн.
Вказані обставини підтверджуються доданими до матеріалів справи копією договору від 17.06.2005, копією вказаних сертифікатів, а також рядом рішень судів, зокрема, постановою Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №2-104/11 та рішенням апеляційного суду Черкаської області від 13.05.2014 у справі №22-ц/793/334/14, які набрали законної сили.
Позивач зауважує, що вказаний договір купівлі-продажу майна від 17.06.2005 суперечить приписам законодавства, оскільки продавцями вказаного майна є члени трудового колективу, а не саме підприємство. При цьому члени трудового колективу (співвласники майнових прав) на загальних зборах не приймали відповідно до вимог п. 5.3 Статуту колективного підприємства рішення ні про продаж майнових прав, ні про уповноваження ОСОБА_4 укладати такий договір. Більше того, на вказаних зборах були присутні лише 73 особи, що підтверджується протоколом вказаних зборів, а відповідно до п. 5.3 Статуту загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні не менше 2/3 членів трудового колективу, тобто не менше 110.66. Таким чином збори, які відбулись 16.06.2005, були неправомочні вирішувати будь-які питання.
Зазначені обставини обумовили звернення з цим позовом до суду.
Такими є фактичні обставини у справі, встановлені судом. Правовідносини сторін, наявні на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтями 7, 9 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» передбачено, що майно колективного підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності і його пайовий фонд складається з балансової вартості як основних виробничих та обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінних паперів, акцій, так і грошових коштів; а майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на дату паювання, скоригований на день вибуття працівника з господарства, а пайовий фонд складається з балансової вартості майна, а не з самого майна, в тому числі й нерухомого.
Згідно статтей 20, 21, 23, 30 ЗУ «Про власність» суб'єктом права колективної власності є колективне підприємство, а не члени колективу цього підприємства.
У п. 1.3 Статуту Драбівського колективного підприємства «Агропромбуд» зазначено - «Підприємство засноване на колективній власності трудового колективу «Агробуду» і являється правонаступником Драбівського районного кооперативно-державного міжгосподарського будівельно-монтажного об'єднання «Райагробуд».
Пайовий фонд складається з балансової вартості майна, а не з самого майна, в тому числі й нерухомого. Майно колективного підприємства належить членам трудового колективу на праві спільної часткової власності і пайовий фонд їх майна складається з балансової вартості основних виробничих та оборотних фондів, створених за рахунок діяльності колективного підприємства, цінних паперів, акцій, а також коштів у грошовому виразі; майновий пай є грошовим еквівалентом трудового внеску кожного працівника в колективне майно, визначеним на дату паювання. Право розпоряджатися своїм майновим паєм на власний розсуд член трудового колективу набуває лише після припинення членства в підприємстві. До припинення членства частка майна члена трудового колективу КП є частиною цього підприємства.
Таким чином предметом купівлі-продажу по договору є майнові паї членів трудового колективу, отримані в результаті розпаювання майна Драбівського КП «Агропромбуд», а не безпосередньо майно підприємства.
Такі висновки ґрунтуються на вищенаведених положеннях статуту підприємства щодо визначення складу майна (пайового фонду) підприємства. Вказані факти встановлювалися також і численними рішеннями судів при вирішенні спорів між цими ж учасниками справи, зокрема, рішенням Золотоніського районного суду Черкаської області від 23.04.2013 про тлумачення умов вищевказаного договору купівлі - продажу майна від 17.06.2025 року, також оцінку надавав ВС у своїй постанові від 30.01.2019 у справі за № 2-104/11 у справі за позовом ОСОБА_2 до Драбівського КП «Агропромбуд», ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що перебуває в спільній частковій власності.
За правовим висновком ВС у постанові від 19.02.2024 у справі №567/3/22 кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 753/8671/21.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 в справі №607/20787/19.
За обставин цієї справи як у поданому позові, так і в апеляційній скарзі позивач не обґрунтовує чому саме спірні договір купівлі-продажу майна від 17.06.2005 чи Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного підприємства від 17.06.2005 та від 23.06.2005 порушують його права, які б могли бути захищені та поновлені після задоволення позовних вимог про недійсність таких правочинів.
Далі, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. (Постанова ВП ВС від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17)
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Указані обставини стали підставами для відхилення відповідних позовних вимог у цій справі.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не визначив вірно правові норми, які мають бути застосовані до правовідносин сторін у справі, оскільки обґрунтувань таким твердженням у аспекті встановлених у справі прав та обов'язків сторін щодо предмету спору апеляційна скарга позивача не містить.
Слід оцінити критично і посилання скаржника на те, що спірні правочин та правовстановлюючі документи порушують приписи законодавства, про що було вказано у позовній заяві, адже сама по собі невідповідність правочину приписам законодавства, на чому наголошує позивач, не є підставою для задоволення позову, оскільки за приписами ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже здійснювати цивільне судочинство без мети захисту прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася із позовом до суду, у суду підстав не має, навіть у разі якщо буде встановлено певне недотримання приписів законодавства щодо, зокрема, правовстановлюючих документів.
Мають бути відхилені також аргументи скаржника стосовно того, що нікчемний правочин не порушує право, а є підставою для усунення невизначеності у правовідносинах сторін, так як має місце недоведеність того, яке саме право порушується у позивача та може бути захищене шляхом задоволення позовних вимог про встановлення нікчемності правочину, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного підприємства. Позивачем при зверненні до суду не зазначено тих норм матеріального права, згідно до яких законом прямо встановлено абсолютну недійсність (нікчемність) вказаного ним договору купівлі- продажу, всі доводи з цього приводу, зазначені позивачем, не дають суду підстав для встановлення такого факту та, відповідно, для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, про які зазначає позивач.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника і на те, що суд першої інстанції не виклав мотиви відхилення позовних вимог у справі, адже такі аргументи спростовуються мотивувальною частиною рішення міськрайонного суду, в якій надана належна оцінка доводам позивача у підтвердження заявлених вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України витрати по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи скаржнику не відшкодовувати.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17.04.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати по оплаті судового збору за перегляд справи апеляційним судом позивачу не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 15.10.2025.
Суддя-доповідач
Судді