09 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14277/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Лаухіної В. В.,
представника відповідача - Лугіна І. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лаухіної Вікторії Владиславівни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Подільського районного суду м. Києва у складі судді Будзан Л. Д.
від 01 липня 2025 року
у цивільній справі № 758/143566/24 Подільського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Держгідрографія»
про стягнення залишку невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з вимогою стягнути з ДУ «Держгідрографія» залишок компенсації за 74 дні відпустки в сумі 100 645,92 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 819 819,00 грн. Позивач обґрунтовував вимоги тривалим судовим спором щодо незаконного звільнення у 2020 році (справа № 758/8646/20), який завершився його поновленням на посаді з 06.07.2020 (наказ від 27.06.2023) та негайним звільненням 04.07.2023. Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024 з відповідача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3 373 870 грн 50 коп. Позивач стверджує, що відповідач порушив ч. 1 ст. 116 КЗпП України, не надавши письмового повідомлення про виплачені суми при звільненні. Після виявлення хибно проведеного розрахунку відповідач лише частково здійснив перерахунок і виплатив частину компенсації (131 301,21 грн), проте, виходячи з розрахунку 333 333,00 грн (де середньоденна заробітна плата становить 4 504,50 грн), залишок компенсації у сумі 100 645,92 грн залишається невиплаченим, що спричинило затримку розрахунку з 04.07.2023 та надає підстави для стягнення 819 819,00 грн середнього заробітку згідно зі ст. 117 КЗпП України.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Лаухіна В. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідача.
Скаржник вважає, що судом не враховано порушення відповідачем вимог ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України, оскільки у день звільнення позивача 04.07.2023, згідно з наказом ДУ «Держгідрографія» від 04.07.2023 № 213-к, його письмово не повідомив про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Це унеможливило пересвідчитись у вірності здійсненого розрахунку та виплат, зокрема щодо компенсації за невикористану відпустку.
Зазначає, що ОСОБА_1 , був поновлений на посаді головного юрисконсульта ДУ «Держгідрографія» з 06.07.2020 на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 у цивільній справі № 758/8646/20. Вже 04.07.2023 він був звільнений з посади за угодою сторін. Судовим рішенням у справі № 758/8646/20 за участю тих самих сторін, яке набрало законної сили, достовірно встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 4 504,50 грн. Це обґрунтовується розрахунком: (85000 грн+4290 грн)/20 роб/дн = 4504,50 грн, де 85 000 грн - заробітна плата за травень 2020 року, а 4 290 грн - за червень 2020 року (останні два повністю відпрацьовані місяці, 20 робочих днів). Скаржник посилається на норми ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, які визначають преюдиційне значення обставин, встановлених рішенням суду, що набрало законної сили, у справі за участю тих самих осіб.
Відповідач здійснив розрахунок за 74 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки. Згідно з абзацом 4 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, до фактичного заробітку включаються виплати за час вимушеного прогулу. Отже, позивач вважає, що повна сума компенсації за невикористані 74 дні відпустки, виходячи з преюдиційно встановленої середньоденної заробітної плати, становить: 4 504,50 грн?74 дні=333 333,00 грн.
Фактичний розрахунок із позивачем відбувався у два етапи: 04.07.2023 (у день звільнення) нараховано 69 579,98 грн (виплачено 57 272,67 грн після утримання податків), виходячи з розрахунку від посадового окладу 28 600,00 грн, а не з середнього заробітку, що відповідач визнав хибним і готовий був перерахувати.
24.09.2024 (після виявлення хибно проведеного розрахунку та звернення позивача листом від 18.09.2024) була виплачена частина компенсації у розмірі 131 301,21 грн (нараховано 163 107,10 грн).
Скаржник стверджує, що внаслідок цього залишається невиплаченою компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 10 0645,92 грн (333 333,00 грн - 69 579,98 грн -163 107,10 грн).
У зв'язку з порушенням відповідачем ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо проведення повного розрахунку в день звільнення 04.07.2023, скаржник вимагає стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку згідно зі ст. 117 КЗпП України. Час затримки обмежується шістьма місяцями з дати звільнення 04.07.2023. Сума відшкодування за затримку розрахунку, виходячи з середньоденної заробітної плати 4 504,50 грн, становить: 182 дні?4 504,50 грн=81 9819,00 грн.
Скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими стягнення середнього заробітку є спеціальним заходом відповідальності роботодавця за невиплату належних сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України. Факт часткової виплати компенсації лише 24.09.2024 лише додатково підтверджує правомірність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Скаржник також звертає увагу на те, що суд першої інстанції послався на «розрахунок відповідача», вказуючи на неіснуючу в ньому суму компенсації 71 146,17 грн, а також невірно зазначені суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, хоча у наданому розрахунковому листі вказано 69 579,98 грн; безпідставно встановив, що на дату нарахування компенсації 04.07.2023 у розрахунковому періоді не було нараховано заробітної плати, хоча позивач відпрацював 5 робочих днів у період з 27.06.2023 по 04.07.2023; прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність звернення позивача із заявами/вимогами в 2023 році щодо неналежного розрахунку, не врахувавши, що позивач не мав можливості перевірити дані суми через відсутність письмового повідомлення про нарахування (розрахункового листа).
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ДУ «Держгідрографія», поданому представником Лугіним І. Ю., вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає відхиленню, оскільки загальна сума компенсації за невикористану відпустку була розрахована та виплачена у повному обсязі, а підстави для застосування відповідальності за затримку розрахунку, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відсутні. Вказує, шо позивач був звільнений наказом від 04.07.2023 № 213-к, і в цей день було здійснено початковий розрахунок за 74 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки. На дату цього нарахування, в розрахунковому періоді (липень 2022 по червень 2023 року), заробітна плата позивачу не нараховувалася. Тому, згідно з абзацом п'ятим пункту 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати № 00, розрахунок проводився з установленого посадового (місячного) окладу в розмірі 28 600,00 грн. Таким чином, на 04.07.2023 позивачу було нараховано 69 579,98 грн (28 600,00?12/365?74) і виплачено 57 272,67 грн після утримання податків.
Після набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач визнав необхідність перерахунку. На виконання цього зобов'язання 24.09.2024 відповідач виплатив позивачу частину компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 131 301,21 гривень (нараховано 163 107,10 грн). Таким чином, загальна сума, нарахована та виплачена позивачу, складає 232 687,08 грн (69 579,98 грн+163 107,10 грн).
Відповідач зазначає, що загальна виплачена сума компенсації є повною, а вимоги позивача про стягнення залишку 100 645,92 грн є безпідставними, оскільки ґрунтуються на застосуванні середньоденної заробітної плати 4 504,50 грн, яка була встановлена для розрахунку виплат за час вимушеного прогулу, а не компенсації за відпустку.
Також відповідач заперечує правомірність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 819 819,00 грн. Відповідно до змісту ст. 117 КЗпП України, відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку застосовується за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум. У цій справі наявний спір про розмір компенсації, оскільки позивач вимагає 333 333,00 грн, а відповідач фактично нарахував та виплатив 232 687,08 грн.
Відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц), згідно з якими наявність спору щодо розміру виплат виключає застосування санкції за ст. 117 КЗпП. Часткова виплата 04.07.2023 була проведена на підставі доступних на той час даних, а подальше збільшення суми сталося лише внаслідок набрання законної сили судовим рішенням від 25.04.2024, що свідчить про відсутність вини роботодавця у цій затримці. Таким чином, доводи апелянта про протиправну бездіяльність Відповідача, що призвела до стягнення 819 819,00 грн середнього заробітку, є необґрунтованими.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів. Представника відповідача заперечив проти задоволення скарги із підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював із 04.12.2018 головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» (наказ від 03.12.2018 № 274-к).
Наказом в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, ОСОБА_1 звільнено 06.07.2020 з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв'язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, яким позивача було звільнено 06.07.2020 з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв'язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України; 2) поновити позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07.07.2020; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07.07.2020 по день ухвалення рішення по справі; 4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,0 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 у справі № 758/8646/20 в задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2023 рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників ДУ «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, було задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника ДУ «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, яким ОСОБА_1 06.07.2020 звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв'язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06.07.2020. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 по 06.07.2021 в розмірі 1 130 629 грн 50 коп. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2 000 грн 00 коп.
На виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 у справі № 758/8646/20, ДУ «Держгідрографія» видано наказ від 27.06.2023 № 205-к, яким скасовано наказ від 06.07.2020 № 217-к, та поновлено позивача на попередній роботі з 06.07.2020.
Наказом ДУ «Держгідрографія» від 04.07.2023 № 213-к, ОСОБА_1 звільнено 04.07.2023 за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, а також вирішено здійснити повний розрахунок та виплату позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки: щорічну основну відпустку у кількості 12 календарних днів за період роботи з 06.07.2020 по 03.12.2020; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2020 по 03.12.2021; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 03.12.2022; щорічну основну відпустку у кількості 14 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 04.07.2023.
На виконання зазначеного наказу відповідачем здійснено розрахунок при звільненні.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку (розрахунковий лист за липень 2023, а.с. 82) вбачається, що розрахунок при звільненні складався із нарахованої заробітної плати за один день (оклад - 1 361,90 грн та вислуга років 204,29 грн) у розмірі 1 566,19 грн; компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки в розмірі 69 579,98 грн та матеріальної допомоги у розмірі 40 260 грн. Всього 111 406 ,17 грн.
Фактичні виплати позивачу, а також сплату податків, зборів і обов'язкових платежів проведено 04.07.2023 (платіжні інструкції а.с. 70-73), тобто у день звільнення.
Станом на дату нарахування - 04.07.2023 (день звільнення позивача) у зв'язку із відсутністю в розрахунковому періоді (з липня 2022 до червня 2023) за особовим рахунком позивача нарахованої заробітної плати, розрахунок компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки в розмірі 69 579,98 грн здійснено відповідачем відповідно п. 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, з посадового (місячного) окладу, установленого в розмірі 28 600,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 06.07.2020 по 26.06.2023 включно в сумі 3 373 870 грн 50 коп. з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, відповідно до Порядку № 100 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середньоденна заробітна плата позивача була визначена у розмірі 4 504,50 грн, відповідно до п. 8 Порядку № 100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995.
Наказом ДУ «Держгідрографія» від 15.05.2024 № 144-к, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20 вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до наказу ДУ «Держгідрографія» від 26.09.2023 № 284-К (а.с. 63).
24.09.2024 відповідач, у відповідь на письмове звернення, повідомив позивача про те, що на дату звільнення позивача (04.07.2023) до розрахункового періоду включено останні 12 календарних місяці, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 розділу ІІ Порядку № 100), а саме: з липня 2022 року до червня 2023 року, та вказав про проведення установою розрахунку середньоденної заробітної плати з фактичних сум заробітку, нарахованих позивачу на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20.
Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку (а.с. 32), на дату звільнення позивача з роботи 04.07.2023 його заробітна плата за останні 12 місяців склала становила суму 1 135 134,00 грн; відповідно середньоденна заробітна плата становила - 3 144,42 грн (1 135 134,00 грн/361 календарний день).
Відтак загальна сума компенсації за 74 дні невикористаної відпустки відповідачем обрахована в розмірі 232 687,08 грн (3 144, 42 грн * 74), з яких: вже було нараховано 69 579,98 грн, та підлягало донарахуванню 163 107,10 грн, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 359,28 грн та військового збору в сумі 2 446, 61 грн.
24.09.2024 відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 131 301, 21 грн, відповідно до вказаного розрахунку.
Звертаючись до суду позивач вважав, що відповідачем при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки протиправно не взято до уваги, що середньоденна заробітна плата позивача за постановами суду апеляційної станції у справі № 758/8646/20 становила суму в розмірі 4 504,50 грн, а відтак за 74 дні невикористаної відпустки відповідач мав нарахувати суму компенсації в розмірі 333 333,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Державна установа «Держгідрографія» провела повний та остаточний розрахунок із позивачем ОСОБА_1 щодо компенсації за невикористану відпустку. Суд встановив, що загальна нарахована сума компенсації за 74 календарних дні невикористаної відпустки, з урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, становить 232 687,08 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати 3 144,42 грн, й зважаючи на здійснені платежі (04.07.2023 та 24.09.2024) суд дійшов висновку про те, що відповідач повністю виплатив суму компенсації, а вимоги позивача про стягнення залишку 100 645,92 грн є необґрунтованими. Оскільки спір про розмір компенсації виник лише після проведення перерахунку, викликаного набранням законної сили судовим рішенням у іншій справі, що змінило розрахункові обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 819 819,00 грн, вважаючи, що підстави для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП відсутні.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:
Щодо відмови у стягненні залишку компенсації за невикористану відпустку (100 645,92 грн).
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У частині 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 757/47711/19-ц).
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідно до п. 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Згідно з ст. 78-1 КЗпП України, святкові і неробочі дні, при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.
Водночас, відповідно положень до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 78-1 КЗпП України не застосовуються.
В ході розгляду справи встановлено, що 04.07.2023 позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін, та в цей же день відповідачем нараховано та виплачено компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки, розраховану за правилами п. п. 4, 7 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, оскільки після поновлення на роботі за рішенням суду у позивача в розрахунковому періоді фактично не було заробітної плати, а відтак розрахунки проведено із установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу.
Після остаточного набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20, на вимогу позивача, відповідачем здійснено перерахунок компенсації за невикористані дні відпустки та фактично виплачено позивачу ці нарахування. Такий перерахунок проведено відповідно до правил п. п. 2, 7 Порядку № 100 виходячи з сумарного заробітку за період червень 2022 - липень 2023 у загальному розмірі 1 135 134,00 грн, до якого увійшов середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Середньоденна заробітна плати в розмірі 3 144,42 грн для обрахування компенсації за невикористану відпустку здійснений відповідачем відповідно до вимогам п. 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.
Відтак загальна сума компенсації за 74 дні невикористаної відпустки відповідачем обрахована правильно в розмірі 232 687,08 грн (3 144, 42 грн * 74), з яких: вже було нараховано 69 579,98 грн, та підлягало донарахуванню 163 107,10 грн, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 359,28 грн та військового збору в сумі 2 446, 61 грн.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належна до виплати сума компенсації за 74 дні відпустки становить 232 687,08 грн, а не 333 333,00 грн, на якій наполягає апелянт. Цей висновок ґрунтується на правильному застосуванні Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, відповідно до якого розрахунок середньої заробітної плати для компенсації за відпустку здійснюється за 12 календарних місяців шляхом ділення сумарного заробітку на календарні дні (абзац перший пункту 7 Порядку № 100).
Доводи апелянта про необхідність застосування середньоденної заробітної плати 4 504,50 грн, встановленої у справі № 758/8646/20, є помилковими, оскільки ця цифра була визначена судом для розрахунку виплат за вимушений прогул, де застосовується інший розрахунковий період (2 місяці) та ділення на робочі дні (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що розмір середньоденної заробітної плати у сумі 4 504,50 грн, встановлений у справі № 758/8646/20, має безумовне преюдиціальне значення для розрахунку компенсації за невикористану відпустку у цій справі, адже преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і стосується обставин, встановлених судовим рішенням.
Стала практика Верховного Суду виходить з того, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Цифра 4 504,50 грн є обставиною, встановленою для конкретної правової мети (вимушеного прогулу) за відмінною методикою. Її автоматичне перенесення на розрахунок компенсації за відпустку призводить до неправильного застосування Порядку № 100 і хибного визначення належної суми.
Відтак, відповідач, провівши перерахунок з урахуванням середнього заробітку за вимушений прогул, повністю виплатив суму 232 687,08 грн, що підтверджує відсутність залишку заборгованості. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні неіснуючого залишку 100 645,92 грн.
Щодо відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку (819 819,00 грн) колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, адже вирішальною умовою для її застосування є відсутність спору щодо розміру належних до виплати сум.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні регламентовано статтею 117 КЗпП України. Відповідно до вказаної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, провадження № 61-6476св22.
У цій справі відповідач, керуючись вимогами статті 116 КЗпП, виконав свій обов'язок щодо виплати неоспорюваної ним суми. Фактично, двічі (у день звільнення та після проведення перерахунку з урахуванням судового рішення), відповідач визнав та виплатив позивачу суму 232 687,08 грн, яку вважав належною відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100. Таким чином, сума 232 687,08 грн є неоспорюваною відповідачем.
Спір у дані справі стосувався залишку 100 645,92 грн, який за твердженням позивача, відповідач мав сплатити як різницю між 333 333,00 грн (оспорювана сума) та фактичною виплатою - у розмірі 232 687,08 грн (неоспорювана сума). Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні вказаного залишку, фактично вирішив спір про розмір не на користь працівника, відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення відшкодування за затримку розрахунку.
Отже відмова суду першої інстанції у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 819 819,00 грн є обґрунтованою та відповідає вимогам статті 117 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги про те, що порушенням, яке спричинило відповідальність, є ненадання письмового повідомлення про суми, нараховані при звільненні, у день розрахунку. Ненадання такого повідомлення (частина перша статті 116 КЗпП) є порушенням трудового законодавства, проте не є самостійною та достатньою підставою для застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 117 КЗпП. Санкція за статтею 117 КЗпП застосовується за несвоєчасну виплату належних сум, а не за формальне порушення порядку інформування. Оскільки ключовий спір щодо розміру належних сум вирішено не на користь працівника, це порушення не може слугувати підставою для стягнення 819 819,00 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Лаухіної Вікторії Владиславівни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов