Справа № 761/18913/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10565/2025
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: державний реєстратор Першої київської державної нотаріальної контори Межинська Наталія Володимирівна, Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, знесення об'єкту самочинного будівництва,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Притули Н.Г.,-
встановив:
У травні 2023 року Київська міська рада звернулась до суду із названим позовом.
Київська міська рада просила: усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 02 червня 2021 року № 58491242 та здійсненої на його підставі у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2081571280000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього;усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести об'єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20, 3 кв.м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку орієнтовною площею 0, 0020 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори Межинською Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 червня 2021 року № 58491242, яким право власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Вказаний гараж розташований в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005.
Київська міська рада зазначала про те, що не приймала жодного рішення щодо передачі земельної ділянки жодним іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування.
Враховуючи, що рішення державного реєстратора Першої київської державної нотаріальної контори Межинської Н.В. від 02 червня 2021 року № 58491242 щодо реєстрації приватної власності на гараж може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, Київська міська рада звернулась до суду із позовом про його скасування.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року названий позов задоволено.
Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Межинської Наталії Володимирівни про державну реєстрацію права власності від 02 червня 2021 року № 58491242 та здійсненої на його підставі у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:005 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2081571280000) з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на нього.
Усунено перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 знести об'єкт самочинного будівництва: гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20, 3 кв.м. та повернути Київській міській раді земельну ділянку під зазначеним об'єктом нерухомого майна, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 з приведенням її у придатний для використання стан.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка комунальної власності зайнята самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі. Належним способом захисту порушених прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та їх поновлення є повернення спірної земельної ділянки та знесення самочинно збудованого нерухомого майна гаража (гаражного боксу) № НОМЕР_1 , загальною площею 20, 3 кв.м. з приведенням ОСОБА_1 у придатний до використання стан.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що 20 грудня 1993 року за реєстровим номером 7860 в Київському міському бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі по будівництву та експлуатації особистих гаражів Шевченківського району м.Києва «Киянівський» за ОСОБА_2 .
Вказаний гаражрозташований у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 за адресою: АДРЕСА_1 .
21 серпня 1997 року ОСОБА_3 набув право власності на вказаний гараж на підставі договору-купівлі продажу.
16 травня 2020 року державним реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори Межинською Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52257962 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 2020 року зареєстровано право власності на вказаний вище гараж ОСОБА_4
02 червня 2021 року державним реєстратором Межинською Н.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58491242 та реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Обгрунтовуючи позовну заяву, Київська міська рада зазначила, що про реєстрацію права власності на гараж № НОМЕР_1 позивачу стало відомо із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Київською міською радою жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво жодним фізичним чи юридичним особам у власність чи користування не приймалось.
Враховуючи, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності, відтак, вказане порушує право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
За ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 зареєстровано за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідна реєстрація з внесенням відповідного запису 27 грудня 2022 року.
На вказаній земельній ділянці розташований гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20, 3 кв.м. ( АДРЕСА_1 ).
Обгрунтовуючи позовну заяву, Київська міська рада зазначала, що жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво жодним фізичним чи юридичним особам у власність чи користування не приймалось.
Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що докази про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005 під будівництво ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відсутні.
Звертаючись до суду із апеляційної скаргою, представник ОСОБА_1 зазначене жодними належними та допустимими доказами не спростував.
Так, відповідно до ч. 1-3 ст. 376 ЦК України відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
Враховуючи, що матеріали справи не містять жодних правовстановлюючих документів на підтвердження права власності або права користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що гараж № НОМЕР_1 (який розташований на земельній ділянці) є самочинним будівництвом.
ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку до компетентних органів стосовно узаконення самочинно збудованого нерухомого майна не звертався, доказів надання йому у користування спірної земельної ділянки до суду не надано.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 зазначив, що спірний гараж не є об'єктом самочинного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці, оскільки 07 червня 1976 року Київська міська рада депутатів трудящих в особі її виконавчого комітету відвела виконавчому комітету Шевченківської районної Ради трудящих м. Києва земельну ділянку площею 0, 3 га по АДРЕСА_1 під влаштування відкритої автостоянки з встановленням металевих гаражів-боксів.
Враховуючи, що спірний гараж належав ОСОБА_2 на підставі довідки № 32, виданою автокооперативом по будівництву та експлуатації особистих гаражів « Киянівський », представник ОСОБА_1 вважав вказане належним доказом права володіння та користування нерухомим майном, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.
Так, колегією суддів встановлено, що вказане рішення виконавчого комітету втратило свою чинність. Київською міською радою 24 квітня 2003 року прийнято рішення № 411/571 про припинення Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації права користування земельною ділянкою, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 червня 1976 року від 545/22 у зв'язку із добровільною відмовою.
Крім того, постанові Вищого господарськогосуду України від 07 квітня 2009 року у справі № 6/76 встановив:«Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт а) вказаної норми.
Відповідно до пунктів 3,4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що добровільна відмова це припинення за власною волею права користування та права власності на земельну ділянку.
Зі змісту оскаржуваного рішення Київської міської ради № 411/571 від 24 квітня 2003 рокуприпинено Шевченківській районній у м. Києві державній адміністрації право користування земельною ділянкою площею 0,27 га, відведеною їй відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 червня 1976 року від 545/22 у зв'язку із добровільною відмовою.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Зі змісту ч.3 цієї статті вбачається, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації забороняється.
Під час здійснення апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач (Автокооператив "Киянівський") не був особою, наділеною правом користування земельною ділянкою у АДРЕСА_2 , отже його права не могли бути порушені внаслідок прийняття рішень Київської міської ради від 18 березня 2004 року та 24 квітня 2003 року.
Позивачем не надано доказів звернення до компетентних органів з приводу отримання земельної ділянки та її оформлення у встановленому законом порядку.
Крім того, під час здійснення апеляційного провадження судом було встановлено, що майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці є рухомим майном.».
Враховуючи відсутність у автокооператива по будівництву та експлуатації особистих гаражів « Киянівський » права володіння/користування чи будівництва гаражів на спірній земельній ділянці, колегія суддів відхиляє посилання представника Руденка Д.В. на те, що спірний гараж № НОМЕР_1 не є самочинним будівництвом.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що наявність реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний гараж № НОМЕР_1 порушує права Київської міської ради щодо володіння та користування належним майном.
Так, сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20липня 2022 року у справі № 923/196/20 зазначено, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Встановивши відсутність у матеріалах справи дозвільних документів Київської міської ради на розміщення чи будівництво гаража № НОМЕР_1 на земельні ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:157:0005, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, знесення об'єкту самочинного будівництва.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 протиправно позбавлено права власності на гараж № НОМЕР_1 , який зведено у законний спосіб, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів набуття такого права власності та факту видачі Київською міською радою дозвільних та правовстановлюючих документів на таке будівництво.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів оцінює критично, оскільки спір за позовом Київської міської ради про знесення об'єкта самочинного будівництва, збудованого на земельній ділянці, не відведеній у встановленому порядку для цієї мети, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В такому випадку позивач звертається до суду як власник цієї земельної ділянки за захистом порушеного цивільного права, відтак, чпір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права власності на земельну ділянку.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 14 березня 2025 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 14 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко