15 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14669/24 пров. № А/857/30495/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №380/14669/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Костецький Н.В.,
дата ухвалення рішення - 21 жовтня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 21 жовтня 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому у період з 24 лютого 2022 року по 02 травень 2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 02 травень 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, у 2023 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, у 2024 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004р. №44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року виплати та множенням таких відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року та одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимоги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що грошове забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 02 травня 2024 року необхідно обраховувати, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, шляхом множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що викладення пункту 4 Постанови КМУ №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по 02 травня 2024 року. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 02 травня 2024 року проходив військову службу по мобілізації.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 02 травня 2024 року №127 позивача, звільненого з військової служби у запас наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 квітня 2024 року №395, з 02 травня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до вказаного витягу з наказу та виданого відповідачем грошового атестату №96 від 02 травня 2024, позивачу виплачено премію у розмірі 780 відсотків посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 100 відсотків за період з 01 по 02 травня 2024 року, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки в сумі 75186,58 грн; грошову компенсацію за 38 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік - 68025,95 грн, за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік - 53704,70 грн, за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік - 26852,35 грн; одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 55852,94 грн Матеріальна допомога за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань не була отримана.
Грошове забезпечення позивача за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 нараховувалося відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховувалися виходячи з розміру 1762 гривні та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 даної постанови.
Вважаючи, що грошове забезпечення не виплачено у повному обсязі, позивач звернувся у суд з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність військової частини щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року та множенням таких на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року є протиправною, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за вищевказаний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум. Разом з тим, позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом з 01 січня 2023 року та з 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 20 травня 2023 року по 02 травня 2024 року не підлягають задоволенню, оскільки 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова КМУ №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини. Крім того, позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, яке він отримував на момент звільнення з військової служби, тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні. Також судом не встановлено, що позивачу здійснювалось нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022-2024 роках, що свідчить про безпідставність вказаних позовних вимог.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Відповідно до ст.9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704.
Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).
На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Також пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.
Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Частина 2 статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 розділу Прикінцеві положення Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Однак Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2022 - 2023 роках не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.
При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, і цей факт не заперечується відповідачем, під час проходження служби ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення визначався, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року.
При цьому, враховуючи вищенаведені правові висновки, посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, починаючи з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, а не на 01 січня 2018 року.
Щодо вимог апелянта, які стосуються періоду з 20 травня 2023 року по 02 травня 2024 року, то колегія суддів зазначає наступне.
12 травня 2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова КМУ №481), яка набрала чинності 20 травня 2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Пунктом 1 Постанови КМУ №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою №481, починаючи з 20 травня 2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Разом з тим, з урахуванням змін внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин Постанова №481 є чинною, у передбаченому законом порядку не скасована, а тому підстав застосування попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України №704, у суду немає.
При цьому, відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Як наслідок, відповідач правомірно обчислив розмір грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по 02 травня 2024 року, виходячи з розрахункової величини, визначеної Урядом, у розмірі 1762,00 грн.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення при перерахунку грошового забезпечення із розрахунку основних видів грошового забезпечення визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом з 01 січня 2023 року та з 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 20 травня 2023 по 02 травня 2024 не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, яке він отримував на момент звільнення з військової служби, тому підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні, а також правильно звернуто увагу про те, що докази нарахування та виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2022-2024 роках матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №380/14669/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.
.