Справа № 600/772/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
14 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 01 березня 2005 року.
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача, з жовтня 2017 року позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
06 січня 2025 року позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заяву про перехід із пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
При цьому учасниками справи не заперечується того, що станом на день звернення до пенсійного органу з указаною вище заявою, як і станом на день виникнення спірних у даній справі відносин, позивач перебуває на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з матеріалів справи, заява ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області.
За результатами розгляду заяви позивача від 06 січня 2025 року, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 09 січня 2025 року №977040117426 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, у рішенні вказано, що за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів установлено, що ОСОБА_1 було призначено пенсію з 01 березня 2005 року згідно Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 року. Перерахунок раніше призначених пенсій згідно з цим Законом не передбачений.
Щодо перерахунку пенсії пенсійний орган зазначив, що згідно раніше наданих документів недоцільним є перехід на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 року. Так, за матеріалами електронної пенсійної справи на дату звернення встановлено, що заявник отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 17124,58 грн, з 01.03.2024 року, за попереднім розрахунком при переведені на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року, розмір пенсії зменшується та становитиме 6797,47 грн. Враховуючи наведене, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області вирішило відмовити ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з огляду на відсутність правових підстав.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області від 09 січня 2025 року №977040117426, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення та відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, сторонами справи, фактично, визнається, що станом на день подання до пенсійного органу заяви від 06 січня 2025 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 перебував на обліку в пенсійному органі як отримувач пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно, у даних спірних відносинах підлягає дослідженню питання правомірності відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області у переведенні позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII) визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, до 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 10 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу XI Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-XII і пунктами 10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення від 09 січня 2025 року №977040117426, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, відмовляючи позивачу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», не заперечував самого права позивача на пенсію державного службовця, натомість посилався на недоцільність такого переведення, оскільки, як встановлено на підставі матеріалів електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 станом на дату звернення з указаною вище заявою отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 17124,58 грн, а з 01 березня 2024 року, за попереднім розрахунком при переведенні на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, розмір пенсії зменшиться та становитиме 6797,47 грн.
Між тим, суд зауважує, що така підстава для відмови у призначенні пенсії державного службовця як імовірність зменшення розміру пенсії не передбачена чинним законодавством, яке регулює питання пенсійного забезпечення державних службовців та інших осіб.
Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, приймаючи оскаржуване рішення, не навело жодних положень законодавства, якими він керувався при формуванні висновку про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» саме з підстав можливого зменшення її розміру.
В оскаржуваному рішенні також відсутні і посилання на відповідні документи, у тому числі й розрахункового характеру, на підставі яких Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області дійшло висновку про можливе зменшення розміру пенсії позивача саме до суми 6797,47 грн.
Також в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які відомості про дослідження Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області питання відповідності позивача наведеним вище вимогам законодавства для призначення йому пенсії державного службовця (стосовно досягнення позивачем відповідного віку, наявності у нього страхового стажу та стажу державної служби).
Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про передчасність висновку Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області в оскаржуваному рішенні про недоцільність переходу на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
Таке рішення прийнято без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведено обґрунтованості прийнятого ним та оскаржуваного позивачем рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача.
Тому, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 09 січня 2025 року №977040117426 є протиправним і підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 09 січня 2025 року №977040117426, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року про перехід із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з доданими до неї документами.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Водночас вимоги, пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, задоволенню не підлягають, оскільки поставлене позивачем питання про перехід із пенсії за віком (відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», фактично, вирішувалося Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області.
До того ж, у змісті позову жодним чином не обґрунтовано пред'явлення позовних вимог зобов'язального характеру саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Крім цього, відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08 лютого 2024 року по справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Таким органом у даних спірних відносинах є Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання пенсійний орган призначити йому з 06 січня 2025 року пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок від 03 січня 2025 року: №1 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); №2 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, то такі суд вважає передчасними, оскільки, як вбачається з обставин справи, указані вище довідки не були предметом розгляду Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області при вирішенні питання про наявність підстав для переведення позивача з одного виду пенсії на інший за його заявою від 06 січня 2025 року.
До того ж, як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року, у ній відсутні відомості про подання позивачем саме указаних вище довідок для вирішення питання про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд, вирішуючи позов у вказаній вище частині, звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 вересня 2023 року у справі №560/8328/22.
Так, у ній зазначено, що вимоги особи зобов'язати пенсійний орган обрахувати пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням заробітної плати державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Аналогічної позиції притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається з постанов від 26.05.2025 року у справі №120/7586/24, від 03.06.2024 року у справі №560/15343/23, від 30.04.2024 року у справі №560/16077/23 та ін.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.