15 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19295/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року в адміністративній справі №160/19295/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування розпорядження про анулювання ліцензій,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про анулювання ліцензій №378 від 03.06.2025 в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними виробами №04620311205201116, №04620311205201111, №04620311205201115, №04620311205201101, №04620311205201071, №04620311205201061, №0462031120520071, №0462031120520061, №0462031120520051, №0462031120520021, №0462031120520011, №0462031120520001, №0462031120520093, №0462031120520091, №0462031120520083, №0462031120520081, №0462031120520065, №0462031120520055, №0462031120520035, №0462031120520025, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
09.07.2025 року від позивача до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд постановити ухвалу у цій справі, якою вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №378 від 03.06.2025р. в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №04620311202502116, №04620311202502111, №04620311202502115, №04620311202502108, №04620311202502109, №04620311202502107, №04620311202502101, №04620311202502068, №4620311202502070, №04620311202502097, №04080311202502071, №04620311202502093, №04080311202502063, №04080311202502061, №04080311202502080, №04080311202502075, №04080311202502065, №04080311202502069, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) до набрання законної сили рішення у справі № 160/19295/25.
В обґрунтування зазначеної заяви представник позивача вказав, що невжиття заходів забезпечення позову у справі створює негативні правові наслідки у вигляді позбавлення можливості здійснення позивачем основного та єдиного виду господарської діяльності. Крім того, вжиття заходів забезпечення позову ніяким чином не перешкоджатиме виконанню оскаржуваного розпорядження в разі відмови позивачеві у задоволенні позову, оскільки, відповідно до ч.6 ст.157 КАС України у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Отже, негативні наслідки в разі ненадання заявникові тимчасового судового захисту, переважатимуть наслідки вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та прийняте нове судове рішення про задоволення вимог зазначених у заяві про забезпечення позову щодо зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №378 від 03.06.2025 року в частині анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, що видані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджало розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 року визначено склад колегії суддів: Білак С.В. (суддя-доповідач), судді Чабаненко С.В., Сафронова С.В.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Суд першої інстанції обґрунтовано наголосив, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача, зокрема: щодо кількості працівників, яких необхідно буде забезпечувати заробітною платою на період зупинення діяльності, право на здійснення якої надавалося анульованим ліцензіями, або яких необхідно буде звільняти через неможливість виплачувати заробітну плату; обґрунтованого розрахунку можливих фінансових збитків, доказів перебування майна в оренді, яку, як зазначає позивач, необхідно буде оплачувати, а також доказів того, що це майно необхідне саме для провадження господарської діяльності позивача тощо. Тобто, позивачем у межах цієї справи наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Щодо доводів позивача відносно того, що анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами призводить до повної зупинки господарської діяльності слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується у судовій практиці Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, а також висловлено у постанові від 25 липня 2024 року у справі №620/14305/23 (адміністративне провадження №К/990/6540/24) з аналогічних правовідносин.
Крім цього, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зауважив, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. Відтак, з урахуванням обраного позивачем способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноважень за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить й оспорюване розпорядження відповідача, суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду його позову.
Судом першої інстанції правильно визначено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову.
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року в адміністративній справі №160/19295/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року в адміністративній справі №160/19295/25 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова