15 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 205/6087/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28.05.2025 року в адміністративній справі №205/6087/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду міста Дніпра з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив постанову № 591/ВОБ від 23.12.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 000,00 грн. скасувати справу про адміністративне правопорушення та закрити провадження.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки опираючись фактично на відомості надані відповідачем, зробив невірний висновок про зміну позивачем свого місця проживання, яке відмінне від адреси реєстрації, зазначеної у військово-обліковому документі.
Вважає, що постанова в справі про адміністративне правопорушення винесена відповідачем незаконно, з грубим порушенням норм законодавства, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм Кодексом України про адміністративні правопорушення, необґрунтовано, упереджено, за неіснуюче правопорушення, якого позивач не скоював, з порушенням його законних прав, що призвело до незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 25.08.2020 року працює провідником службових собак групи обслуговування кінологічного центру ГУНП в Дніпропетровській області та має відстрочку від мобілізації за типом бронювання, про що зазначено у військово-обліковому документі.
23.12.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено постанову № 591/ВОБ про адміністративне правопорушення, якою притягнено до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 210 КУпАП у виді штрафу в сумі 17 000,00 грн.
З постанови убачається, що позивачу на адресу його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , 04 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку було направлено повістку з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 17 жовтня 2024 року, яку повернуто поштовим відділенням з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Станом на 20 грудня 2024 року інформація про зміну задекларованого/зареєстрованого місця проживання та взяття на військовий облік в іншому районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не надходила.
Постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12 березня 2025 року відкрито виконавче провадження № 77463117 про виконання постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 591/ВОБ від 23 грудня 2024 року.
Не погодившись з постановою про застосування штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 Закону №2232).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно частини сьомої статті 1 Закону №2232 виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 КУпАП) крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Згідно зі ст. 251 ч. 1 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 591/ВОБ від 23 грудня 2024 року позивачу на адресу його зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , 04 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку було направлено повістку з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 17 жовтня 2024 року, яку повернуто поштовим відділенням з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Станом на 20.12.2024 року інформація про зміну задекларованого/зареєстрованого місця проживання та взяття на військовий облік в іншому районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки не надходила.
Таким чином, позивач вважається оповіщеним належним чином про явку до ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року.
Разом з цим, після отримання повідомлення про відкриття виконавчого провадження та наявності постанови від 23.12.2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач, вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не виконав, про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб не повідомив, у подальшому у строк, визначений цією статтею, не прибув.
Крім того, з позовної заяви та заяв позивача ним особисто зазначено адресу його проживання відмінну від адреси реєстрації, зазначеної у військово-обліковому документі.
З урахуванням наведеного, зазначене у своїй сукупності спростовує аргументи позивача, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки відсутнє підтвердження належного сповіщення про виклик позивача повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, відсутні відомості про належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду адміністративної справи, сам розгляд здійснено за відсутності особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказані твердження позивача є необґрунтованими, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскільки вони не підтверджені належними доказами і зводяться лише до незгоди про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Щодо тверджень позивача, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки про повістку йому відомо не було, то зазначене зводиться до власної оцінки та тлумачення вимог чинного законодавства, з урахуванням того, що саме на військовозобов'язану особу покладений обов'язок вчиняти дії з виконання правил військового обліку.
Відтак, вказані твердження позивача є необґрунтованими та відсутні інші докази, які б спростували встановлені оскаржуваною постановою від 23.12.2024 року обставини, зокрема, підтвердження виконання позивачем як військовозобов'язаним правил військового обліку.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року в адміністративній справі №205/6087/25 залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 травня 2025 року в адміністративній справі №205/6087/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя Т.І. Ясенова