15 жовтня 2025 року справа №200/2274/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 200/2274/25 (головуючий суддя у І інстанції - Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2025 № 050850001531 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.03.1983 по 05.05.1983, з 01.01.1992 по 23.07.1992, з 25.11.1992 по 05.07.1999, період навчання з 01.01.1992 по 24.03.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи з 02.03.1983 по 07.09.1983, з 23.04.1985 по 30.01.1987, з 12.05.1987 по 05.07.1989, з 11.10.1989 по 02.01.1991 в районах, прирівняних до районів Крайньої Півночі із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.03.2024.
В обґрунтування позову зазначила, що звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача від 13.01.2025 № 050850001531 відмовлено у призначенні пенсії. Відмова мотивована відсутністю необхідного страхового стажу.
Таке рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.01.2025 № 050850001531 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтування апеляційної скарги.
До страхового стажу позивача не зараховано: згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1981:
- період роботи з 02.03.1983 по 05.05.1983, оскільки не зазначена підстава при прийомі на роботу;
- періоди роботи в рф з 01.01.1992 по 23.07.1992, з 25.11.1992 по 05.07.1999, оскільки починаючи з 01.01.2023 російська федерація та з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
- період навчання в рф згідно диплома серії НОМЕР_2 від 24.03.1993, з 01.09.1990 по 31.12.1991, оскільки період навчання перетинається з роботою та з 01.01.1992 по 24.03.1993, та оскільки починаючи з 01.01.2023 російська федерація та з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
У кратному розмірі періоди роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР з 06.05.1983 по 07.09.1983, з 07.09.1983 по 23.04.1985, з 23.04.1985 по 30.01.1987, з 12.05.1987 по 05.07.1989, з 11.10.1989 по 31.12.1990 не обчислювались, оскільки згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1981 відомості про пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" не зазначені.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 17.12.2024 звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.01.2025 № 050850001531 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Право на пенсійну виплату заявниця набуде за досягнення 63-річного віку з 16.03.2027.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1981:
- період роботи з 02.03.1983 по 05.05.1983, оскільки не зазначена підстава при прийомі на роботу;
- періоди роботи в рф з 01.01.1992 по 23.07.1992, з 25.11.1992 по 05.07.1999, оскільки починаючи з 01.01.2023 російська федерація та з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період навчання в рф згідно диплома серії НОМЕР_2 від 24.03.1993, з 01.09.1990 по 31.12.1991, оскільки період навчання перетинається з роботою та з 01.01.1992 по 24.03.1993, оскільки починаючи з 01.01.2023 російська федерація та з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Додатково: у кратному розмірі періоди роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР з 06.05.1983 по 07.09.1983, з 07.09.1983 по 23.04.1985, з 23.04.1985 по 30.01.1987, з 12.05.1987 по 05.07.1989, з 11.10.1989 по 31.12.1990 не обчислювались, оскільки згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.09.1981 відомості про пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року і від 26.09.1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі" (в редакції постанови Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 року № 12) не зазначені.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу.
Щодо періодів навчання та роботи позивача в РФ суд першої інстанції зазначив, що постанова від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058).
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до положень статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058)
На підставі частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
На підставі статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок 637) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.
В трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 наявний запис запис № 5 (аркуш 2), згідно якого позивачку з 02.03.1983 прийнято на роботу в Ларпінський ліспромгосп на посаду «учень браковщика на склад». Підстава внесення запису про працевлаштування не зазначена.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: не зазначення підстави внесення запису про працевлаштування, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи до стажу роботи позивача.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі 490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності зарахування спірного періоду роботи позивача з 02.03.1983 по 05.05.1983 до її страхового стажу.
Щодо періоду навчання з 01.01.1992 по 24.03.1993 та періодів роботи з 01.01.1992 по 23.07.1992, з 25.11.1992 по 05.07.1999, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, аналіз наведеного вище свідчить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність або навчання; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В той же час, Російською Федерацією 11.06.2022 було прийнято закон № 175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022.
Отже, відповідно до ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та Російською Федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме: Російської Федерації, з 01.01.2023.
Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.
Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили щодо обставин, які виникли під час дії Угоди.
Отже є неприйнятними доводи апелянта про незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території РФ з підстав припинення дії Угоди.
Позиція апелянта суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції правильно відхилені посилання відповідача щодо неврахування періоду роботи позивача на території РФ, оскільки вказані обставини не стосуються періодів роботи позивача, що мали місце в період дії вищезазначеної Угоди.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 200/2274/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 200/2274/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 15 жовтня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко