Рішення від 15.10.2025 по справі 460/9021/25

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року м. Рівне №460/9021/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.05.2025 №172050007201 та зобов'язати призначити з 04.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову з підстав недостатнього періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Звертає увагу, що станом на 01.01.1993 прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що підтверджено посвідченням потерпілого 3 категорії, довідкою органу місцевого самоврядування та рішенням суду про встановлення факту проживання. Таким чином, вважає, що прожила у забрудненій зоні достатню кількість років для зниження пенсійного віку на 6 років максимально. За наведеного вказує, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії є протиправними, у зв'язку з чим просить суд позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву не подав.

Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 29.11.1994 Рівненською облдержадміністрацією, позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.02.2025 встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживала без реєстрації в с. Озеро, Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період з 22.03.1989 року по 21.09.1989 року включно та з 03.10.1989 року 14.06.1995 року включно.

Відповідно до довідки Каноницької сільської ради №02-57/864 від 08.08.2024 позивач зареєстрована та проживала з 26.04.1986 по 25.08.1987 та з 22.09.1989 по 02.10.1989 та з 11.07.2018 по даний час в селі Озеро Володимирецького району Рівненської області.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Озеро Володимирецького району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).

04.04.2025 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 09.05.2025 №172050007201 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зона) станом на 01.01.1993.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов'язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.

Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17.

Відповідно до обставин даної справи, позивач була зареєстрована з 26.04.1986 по 25.08.1987 та з 22.09.1989 по 02.10.1989 та з 11.07.2018 по даний час в селі Озеро Володимирецького району Рівненської області, тобто з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, що дає позивачу право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.

Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач вказує, що у позивача відсутній необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).

Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (доповнено згідно з Постановою Пенсійного фонду №33-1 від 25.11.2021), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачений Порядком №22-1.

З аналізу наведених норм слідує, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).

Щодо підстав для врахування періодів проживання на підставі рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 04.02.2025 по справі №556/3203/24, суд зауважує, що приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди догляду за дітьми до досягнення ними 3- річного віку, оскільки в свідоцтвах про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно відсутні штампи про одержання паспорта.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною третьою статті 56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (пункт “е») та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (пункт “ж»).

Водночас, за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Таким чином, до спеціального стажу, що дає право на пенсію, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

За таких обставин, період такої відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до спеціального стажу роботи, який дає право особі на пенсію за вислугу років. При цьому виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв'язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов'язків.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.11.2019 у справі №686/1015/16-а, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

На підтвердження правомірності поведінки щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періодів догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку відповідач покликається на те, що у разі відсутності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта або іншої інформації, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, то такі періоди не зараховується для призначення пенсії.

Суд вважає таке твердження необґрунтованим та безпідставним з огляду на таке.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком №22-1.

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Пунктом 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Суд зауважує, що вказана норма не передбачає наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта для врахування періоду догляду за такою дитиною до страхового стажу особи, а тому таке твердження відповідача є необґрунтованим та безпідставним.

Таким чином, надаючи органу Пенсійного фонду свідоцтва про народження дітей від ІІІ- НОМЕР_4 та НОМЕР_3 , позивач надала необхідні документи, передбачені Пунктом 11 Порядку №637, для зарахування періодів догляду за дітьми до загального страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що станом на 01.01.1993 позивач прожила у зоні гарантованого добровільного відселення 5 років 1 місяць 9 днів, тобто понад необхідних 3 роки. Після 01.01.1993 більше 8 років, а саме з 01.01.1993 по 14.06.1995 та з 11.07.2018 по даний час.

При цьому, як зазначалось судом, позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.

Отже, в сукупності вищенаведеного, матеріалами справи підтверджено, що період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить понад 3 років, тому відмова відповідача є протиправною.

Оскільки, станом на 01.01.1993 позивач прожила на території зони гарантованого добровільного відселення більше 3 років, то відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік підлягає зниженню з розрахунку: 3 роки початкова величина та додатково 1 рік за 2 роки проживання, тобто максимально на 6 років.

За наведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повній мірі підтверджується право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років максимально.

Обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досячнення особою відповідного віку.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років.

За наведеного, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 6 років, достатній вік позивача для призначення пенсії має становити 54 роки (60-6).

У спірному рішенні вказно, що вік позивача 54 роки. Тому, вказана умова є дотриманою.

Одночасно суд зауважує, що також обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Таким чином, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII становить 25 років (31-6).

Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії вказав, що страховий стаж позивача складає 36 років 11 місяців 7 днів. Тобто, у позивача наявний необхідний страховий стаж, а тому вказана умова також є дотриманою, що не є спірним при розгляді даної справи.

За наведеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа, яка станом на 01.01.1993 прожила на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, а також прожив достатню кількість років в цій зоні для зменшення пенсійного віку на 6 років максимально.

Отже, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області рішенням від 09.05.2025 №172050007201 безпідставно та не правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджується, що до органу пенсійного фонду за призначенням пенсії позивач звернувся 04.04.2025, то в даному випадку пенсія підлягає призначенню саме цієї дати, оскільки звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 04.04.2025.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведеного, позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 09.05.2025 №172050007201 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 04.04.2025 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 жовтня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2,м. Харків,Харківська обл.,61022, ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)

Суддя С.А. Борискін

Попередній документ
131011893
Наступний документ
131011895
Інформація про рішення:
№ рішення: 131011894
№ справи: 460/9021/25
Дата рішення: 15.10.2025
Дата публікації: 17.10.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Направлено до апеляційного суду (20.11.2025)
Дата надходження: 22.05.2025
Предмет позову: про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій