Іменем України
15 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/8964/22
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Окружного адміністративного суду міста Києва 17 червня 2022 року надійшов адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (далі відповідач) про стягнення на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 700 119,20 грн та пені у розмірі 43523,32 грн, що разом складає суму у розмірі 1 743 642,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.02.2022 ТОВ «Індітекс Україна» надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), вх. № 8/1750, форма якого затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 за погодженням з Держстатом.
Згідно звіту відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2021 році становила 604 осіб, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб - 16. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 24 осіб.
Відповідно до 4% нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 24 особи з інвалідністю, але відповідачем фактично працевлаштовано 16 осіб з інвалідністю, тобто 8 осіб не працевлаштовано.
У зв'язку із цим, на думку позивача, відповідач повинен був працевлаштувати 8 осіб з інвалідністю, але не зробив цього, чим не виконав свій обов'язок.
Додатковими поясненнями від 28.08.2025 позивач зазначив, що у листопаді 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-ІХ. На даний час діє оновлений механізм нарахування адміністративно-господарських санкцій, визначений Законом 2682.
Законом 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік роботодавцем цей звіт вже не подається.
Також з листопада 2022 року всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надає Пенсійний фонд.
Вимоги законодавства стосовно працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю, виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за його не виконання, залишились без змін.
На виконання статті 19 Закону в редакції, на час виникнення спірних правовідносин, відповідачем був поданий звіт за формою 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік. Відповідно до поданого звіту відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників у 2021 році становила 604 особи, з них середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність складає 16 осіб. Відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно працювати 24 особи з інвалідністю. Тобто відповідачем не працевлаштована 8 осіб з інвалідністю.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Форма 3 -ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу. Відповідачем також не було подано інформацію про попит на робочу силу.
На підставі зазначеного позивач вважає, що відповідач не виконав норми статті 19 Закону та не вжив всіх належних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим просить задовільнити позовні вимоги.
Відповідачем 28 липня 2022 року надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого ТОВ «Індітекс Україна» заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОI був поданий відповідачем Київському міському відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 18 лютого 2022 року вх. № 8/1750, що позивачем визнається у позовній заяві.
Відповідач впродовж 2021 року подавав звітність за формою № 3-ПН до Київського міського центру зайнятості, зокрема:
1) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 лютого 2021 року;
2) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 9 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 березня 2021 року;
3) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 7 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 квітня 2021 року;
4) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 8 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 05 травня 2021 року;
5) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 5 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 01 червня 2021 року;
6) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 8 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 липня 2021 року;
7) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 серпня 2021 року;
8) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 11 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 вересня 2021 року;
9) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 04 жовтня 2021 року;
10) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 9 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 листопада 2021 року;
11) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 41 вакансії для осіб з інвалідністю станом на 02 грудня 2021 року;
12) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 37 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 06 січня 2022 року.
У таких звітах відповідачем зазначалося про наявність вакансій для осіб з інвалідністю у кількості, що з урахуванням працевлаштованих осіб з інвалідністю відповідає законодавчо встановленим нормативам для відповідача.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, відповідач фактично вжив всіх залежних від нього передбачених Законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
У свою чергу, ані Фонд, ані Київський міський центр зайнятості не направляли до ТОВ «Індітекс Україна» осіб з інвалідністю для працевлаштування. Крім того, позивач не надав доказів безпосереднього звернення осіб з інвалідністю до відповідача з метою працевлаштування та відмови в такому працевлаштуванні.
Тому відповідач вважає, що ним були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів того, що ТОВ «Індітекс Україна» не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем надано не було.
Одночасно відповідачем зазначено, що ТОВ «Індітекс Україна» звернулося до Адвокатського об'єднання «Гвоздій та Оберкович» для надання професійної правничої допомоги у судовій справі № 640/8964/22. Орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач очікує понести в зв'язку із розглядом справи, становить 65 823,48 грн. Остаточний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач понесе в зв'язку із розглядом даної справи, буде наданий відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі вищенаведеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заявою від 12.12.2022 представник ТОВ «Індітекс Україна» просив стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 65 823, 48 грн на користь позивача, до якої долучив докази понесених ТОВ «Індітекс Україна» витрат.
09.09.2025 на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов потворний відзив ТОВ «Індітекс Україна», в якому наведено аналогічні попередньому відзиву підстави, з яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також відповідачем зазначено, що орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач очікує понести в зв'язку із розглядом справи, становить 106 280,42 грн. Остаточний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач понесе в зв'язку із розглядом даної справи, буде наданий відповідно до вимог чинного законодавства.
Заявою від 02.10.2025 представник відповідача просив суд стягнути з Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 115 322,04 грн на користь ТОВ «Індітекс Україна».
На думку представника відповідача, ціна позову становить 1 743 642, 52 грн, відповідно загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, які поніс відповідач у зв'язку з розглядом даної справи - становить 115 322,04 грн, що свідчить про співмірність заявлених витрат відносно ціни позову.
Позивач надав суду заперечення від 03.10.2025 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в обґрунтування яких зазначив, що правнича допомога обмежилась юридичним аналізом, підготовкою відзиву та підготовкою заяви. Адвокат не був задіяним до судових засідань, а тому, на думку позивача, заявлений розмір правничої допомоги не є співмірною та справедливою сумою в порівнянні з предметом спору та доказами, наданими на підтвердження понесених витрат.
Договір, акт та опис не містять розрахунку витрат та обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають правничу допомогу, із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії, також відсутня інформація щодо розрахунку розміру винагороди.
Представником відповідача не надано підтвердження факту оплати правничих витрат погодинно, а лише визначено загальну суму гонорару, що унеможливлює встановлення витрат на правничу допомогу. В свою чергу, відсутність розрахунку витрат не дозволяє перевірити заявлені до відшкодування суми на предмет їх обґрунтованості, тому просить відмовити у задоволені заяви ТОВ «Індітекс Україна» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 прийнято адміністративну справу до провадження та визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи в змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» зареєстровано в якості юридичної особи (код ЄДРПОУ 35534116, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Спортивна, будинок 1-А, вежа А, 15 поверх, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ТОВ «Індітекс Україна» 18.02.2022 надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), вх.№ 8/1750, форма якого затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 № 591 за погодженням з Держстатом.
Згідно вказаного звіту відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 604 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 16; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статі 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) - 24; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 128359,00 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) - 212515,00 грн; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) - грн.
У пояснювальній записці до звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік відповідачем було зазначено, що сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (рядок 06 звіту) не підлягає визначенню та заповненню у звіті. ТОВ «Індітекс Україна» заперечує проти наявності підстав для сплати відповідних адміністративно-господарських санкцій.
На підставі звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.
За розрахунком Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з позивача, становить 1 700 119,20 грн та пені у розмірі 43523,32 грн.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права і свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною другою статті 17 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною третьою статті 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Згідно із частинами першою та другою статті 218 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
На реалізацію цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок № 316 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07 липня 2022 року).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
У пункті 5 розділу І Порядку № 316 вказано, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Згідно із пунктом 6 розділу І Порядку № 316 роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.
Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI та Порядком № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємство (фізичну особу) покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 28 травня 2019 року у справі № 807/554/17, від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 820/2132/17, від 18 листопада 2021 року у справі № 2340/4207/18, від 25 липня 2022 року у справі № 160/4187/19.
Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до роботодавця, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом № 875-ХІІ нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається згідно із Порядком № 316.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач впродовж 2021 року подавав звітність за формою № 3-ПН до Київського міського центру зайнятості, а саме:
1) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 лютого 2021 року;
2) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 9 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 березня 2021 року;
3) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 7 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 квітня 2021 року;
4) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 8 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 05 травня 2021 року;
5) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 5 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 01 червня 2021 року;
6) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 8 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 липня 2021 року;
7) звіт ТОВ «Зара Україна» (попереднє найменування ТОВ «Індітекс Україна») за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 серпня 2021 року;
8) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 11 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 вересня 2021 року;
9) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 10 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 04 жовтня 2021 року;
10) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 9 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 02 листопада 2021 року;
11) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 41 вакансії для осіб з інвалідністю станом на 02 грудня 2021 року;
12) звіт ТОВ «Індітекс Україна» за формою № 3-ПН про наявність 37 вакансій для осіб з інвалідністю станом на 06 січня 2022 року, що підтверджується відмітками про їх прийняття відповідальною особою центру зайнятості,
Порядком № 316 на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Водночас періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець навіть одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі № 440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі № 120/4975/22, від 06 березня 2024 року у справі № 120/7955/21-а.
Вказані обставини свідчать, що відповідачем своєчасно було подано до центру зайнятості «Звітність, інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні особи з інвалідністю, і така звітність подавалась ТОВ «Індітекс Україна» щомісячно протягом 2021 року.
Тобто, відповідачем належним чином та у повному обсязі виконано свій обов'язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови відповідачем у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 218 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним вжито необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, від 13 березня 2023 року у справі № 460/5056/21.
З вищеописаних доказів судом встановлено, що відповідачем надано докази виконання покладеного на нього Законом № 5067-VI та Порядком № 316 обов'язку щодо подання до центру зайнятості інформації про наявність у нього робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Вказані обставини свідчать, що відповідач вжив залежних від нього та передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 КАС України).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення.
Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 115 322,04 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'від 05.07.2012 № № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Судом встановлено, що задля отримання професійної правничої допомоги ТОВ «Індітекс Україна» звернулося до Адвокатського об'єднання «Гвоздій та Оберкович», з яким уклало Договір № 82/08-19 від 01 серпня 2019 року про надання правової допомоги (далі Договір), а також Додаток № 10 від 06 липня 2022 року до Договору № 82/08-19 від 01 серпня 2019 року.
Договір укладено між ТОВ «Зара Україна» та Адвокатським об'єднанням «Гвоздій та Оберкович». Проте, 01 вересня 2021 року найменування ТОВ «Зара Україна» замінено на ТОВ «Індітекс Україна», у зв'язку з чим, у Додатку №10 до Договору міститься чинне на момент підписання найменування Клієнта, а саме ТОВ «Індітекс Україна».
Додаток №10 встановлює невичерпний оплатний перелік послуг, які Адвокатське об'єднання зобов'язалося надати відповідачу у зв'язку із розглядом судової справи № 640/8964/22.
Згідно з актом надання послуг до Додатку № 10 від 06 липня 2022 року до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року, професійну правничу допомогу відповідачу надавали адвокати Адвокатського об'єднання Клян А.Ф. та Матвійчук Н.В.
Пунктом 7.2 Договору встановлено, що розмір гонорару, порядок його обчислення (фіксований розмір, погодинна оплата тощо) та порядок проведення розрахунків за виконання доручень Клієнта за цим Договором визначається у Додатках до цього Договору, які є його невід'ємними частинами.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Додатку № 10, розмір гонорару Адвокатського об'єднання за надання послуг згідно цього Додатку № 12 є фіксованим та складає гривневий еквівалент суми 1 500, 00 доларів США.
Відповідно до положень підпункту 1.3 пункту 1 Додатку № 10 Клієнт зобов'язується сплатити на банківський рахунок Адвокатського об'єднання еквівалент в гривні вищезазначеного гонорару після подачі відзиву на позовну заяву у справі № 640/8964/22 та протягом періоду, зазначеного в рахунку Адвокатського об'єднання, незалежно від наявності підписаного між сторонами Акту надання послуг. Крім того, згідно з підпунктом 1.4 пункту 1 Додатку № 10 загальна сума кожного рахунку збільшується на суму ПДВ.
Так, 27 вересня 2022 року Адвокатське об'єднання надало відповідачу рахунок № 4567 від 27 вересня 2022 року на оплату професійних послуг з надання правової допомоги згідно з Додатком № 10 до Договору про надання правової допомоги № 82/08-19 від 01 серпня 2019 року, у якому зазначена сума гонорару Адвокатського об'єднання 54 852, 90 грн, загальна сума до сплати 65 823, 48 грн (з урахуванням ПДВ). Сума гонорару розрахована Адвокатським об'єднанням із урахуванням вимог Договору та Додатку № 10 в національній валюті згідно офіційного курсу валют НБУ на дату виставлення рахунку.
01 листопада 2022 року ТОВ «Індітекс Україна» сплатило на користь Адвокатського об'єднання суму гонорару в розмірі, передбаченому Додатком № 10 до Договору, а саме: 65 823, 48 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 174407 від 01 листопада 2022 року.
У зв'язку з передачею справи у 2025 році на розгляд Луганському окружному адміністративному суді, сторони погодили надання Адвокатським об'єднанням додаткових послуг, у зв'язку з чим була укладена Додаткова угода № 1 від 01.09.2025 до додатку №10 до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року.
У цій угоді сторони дійшли взаємної згоди викласти п.1 Додатку до Договору в наступній редакції: сторони дійшли взаємної згоди, що фіксований Гонорар, що підлягає оплаті Клієнтом Адвокатському об'єднанню за послуги щодо представництва інтересів Клієнта в Окружному адміністративному суді міста Києва та Луганському окружному адміністративному суді у справі № 640/8964/22 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Клієнта про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2021 рік, складає еквівалент 2 500,00 доларів США в гривні, що визначається згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день виставлення рахунку Адвокатського об'єднання.
Також, Сторони дійшли взаємної згоди доповнити пп.1.1. п.1 Додатку до Договору наступним: представництво інтересів Клієнта у Луганському окружному адміністративному суді у справі № 640/8964/22, включаючи, але не виключно, підготовку та подачу до суду документів по суті спору, документів з процесуальних питань, підготовку та подачу до суду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
19 вересня 2025 року Адвокатське об'єднання надало відповідачу рахунок № 6430 від 19 вересня 2025 року на оплату професійних послуг з надання правової допомоги згідно з Додатком №10 до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1), за надання послуг у представництві інтересів Клієнта у Луганському окружному адміністративному суді, у якому зазначена сума гонорару Адвокатського об'єднання 41 248,80 грн (всього з ПДВ 49 498,56 грн).
02 жовтня 2025 року ТОВ «Індітекс Україна» сплатило на користь Адвокатського об'єднання суму гонорару в розмірі, передбаченому Додатком № 10 до Договору (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1), а саме 49 498,56 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 220212 від 02 жовтня 2025 року.
Зважаючи на положення Договору про надання правової допомоги, Адвокатським об'єднанням були підготовлені наступні документи:
- акт надання послуг від 11 листопада 2022 року до Додатку № 10 від 06 липня 2022 року до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року;
- опис від 11.11.2022 деталізованого обсягу наданих послуг до Додатку № 10 від 06 липня 2022 року до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року, за які ТОВ «Індітекс Україна» здійснило оплату за рахунком № 4567 від 27 вересня 2022 року згідно з платіжним дорученням № 174407 від 01 листопада 2022 року;
- акт надання послуг від 25.09.2025 до Додатку № 10 від 06 липня 2022 року (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 від 01 вересня 2025 року) до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року, що наявний в матеріалах справи;
- опис від 25.09.2025 деталізованого обсягу наданих послуг до Додатку № 10 від 06 липня 2022 року (з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 1 від 01 вересня 2025 року) до Договору № 82/08-19 про надання правової допомоги від 01 серпня 2019 року.
У складених Адвокатським об'єднанням акті - 2022 та звіті - 2022 наведено детальний перелік, обсяг та опис послуг, що були надані Адвокатським об'єднанням відповідачу при здійсненні правової допомоги та супроводі справи № 640/8964/22 у Окружному адміністративному суді міста Києва.
У складених Адвокатським об'єднанням акті - 2025 та описі - 2025 наведено детальний перелік, обсяг та опис послуг, що були надані Адвокатським об'єднанням відповідачу при наданні йому правової допомоги та супроводі справи № 640/8964/22 у Луганському окружному адміністративному суді.
Як вбачається із підпункту 1.1 пункту 1 Додатку № 10 з урахуванням змін, викладених у Додатковій угоді №1, Адвокатське об'єднання надає відповідачу наступні послуги згідно з цим додатком:
- ознайомлення з матеріалами справи № 640/8964/22;
- юридичний аналіз позовної заяви Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2021 рік, яка розглядається в рамках справи № 640/8964/22;
- юридичний аналіз ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва про відкриття провадження в адміністративний справі № 640/8964/22;
- отримання та юридичний аналіз доказів у справі № 640/8964/22;
- аналіз судової практики та розробка правової позиції для підготовки документів по суті спору в рамках справи № 640/8964/22;
- підготовка документів по суті спору в рамках справи № 640/8964/22, зокрема, але не виключно відзиву на позовну заяву Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за 2021 рік;
- підготовка документів з процесуальних питань в рамках справи № 640/8964/22, зокрема, але не виключно, заяви про заміну відповідача його правонаступником, клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу;
- подання до Окружного адміністративного суду м. Києва документів по суті спору та документів з процесуальних питань у справі № 640/8964/22;
- отримання інформації у суді щодо руху справи № 640/8964/22;
-надання Клієнту інформації щодо руху справи № 640/8964/22;
- підготовка до судових засідань в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі No 640/8964/22;
- участь у судових засіданнях в Окружному адміністративному суді міста Києва у справі № 640/8964/22.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас, суд не погоджується із аргументами відповідача, що розмір понесених витрат на правничу допомогу є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Суд не вбачає, що адвокатом було виконано великий обсяг робіт, пов'язаних з розглядом справи. Кількість часу, витраченого адвокатом на складання позовної заяви у цій справі, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору. Підготовка позову такої категорії не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Також Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам адміністративного судочинства.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Разом з тим, КАС України визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Суд критично оцінює вказані в рахунку розміри фактичних витрат щодо представництва інтересів позивача у суді у розмірі 115 322,04 грн.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.
Дослідивши надані відповідачем документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 115 322,04 грн, що заявлена до стягнення ТОВ «Індітекс Україна» з позивача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є неминучими.
Крім того, розгляд справи, відповідно до ухвали суду від 22 серпня 2025 року проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що виключає обов'язковість участі представників сторін у судовому засіданні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, суд вважає, що понесені позивачем витрати в сумі 115 322,04 грн є неспівмірними зі складністю справи. Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 10 000,00 гривень, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Відповідно до частини 5 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, враховуючи типовість зазначеного спору, сталу судову практику по даній категорії спорів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» з Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 гривень.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач є суб'єктом владних повноважень та суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а відповідачем вимог щодо відшкодування йому судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи не заявлено.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 104, м. Київ, ідентифікаційний код 22869098) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534116) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: 03150, м.Київ. вул. Велика Васильківська, 104, ЄДРПОУ 22869098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індітекс Україна» (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1а, вежа А, поверх 15, ЄДРПОУ 35534116) судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленогостаттею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян