15 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7059/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого Сагуна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування - АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.07.2025 року, про відмову ОСОБА_1 відстрочки від мобілізації відповідно до ст. 22 частини 1 абз. 12 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути його заяву про надання йому відстрочки по догляду за інвалідом 1 групи його бабою ОСОБА_2 .
Позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони органам ІНФОРМАЦІЯ_2 проведення мобілізації ОСОБА_1 до набрання Рішенням по справі законної сили.
Так, згідно ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Ч. 2 ст. 150 КАС України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, в тому числі шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отож, головним завданням інституту "забезпечення позову", є забезпечення отримання особою, в користь якої ухвалене судове рішення, присудженого права. Рішення, які приймаються за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову, повинні відповідати завданню адміністративного судочинства, яке визначено частиною першою статті 2 КАС України. Тобто, гарантувати реальний захист прав особи під час виконання майбутнього судового рішення.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі в тексті - Конвенція) у статтях 6 та 13 регулює питання отримання особою належного правового захисту, в тому числі під час виконання судового акту.
Так, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, Європейський суд з прав людини (далі в тексті - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, § 59); "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України", заява №38722/02, § 75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява №20390/07, § 29).
Згідно з позицією ЄСПЛ заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (див., наприклад, Dzinic v. Croatia (Джиніч проти Хорватії), № 38359/13, п.п. 61-62 та Karahasanoglu v. Turkey (Карагасаноглу проти Туреччини) (заяви № 21392/08 та 2 інші заяви, п.п. 144-153)).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/22, зазначив, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб - позивачів та юридичних в адміністративному процесі та механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказана постанова Верховного Суду, є релевантною з обставинами даної справи, відтак суд враховує її під час застосування норм матеріального права.
Заява обґрунтована тим, що предметом спору по даній справі є незаконна відмова ІНФОРМАЦІЯ_2 в наданні йому відстрочки по догляду за його бабою ОСОБА_2 , інвалідом першої групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Так, суддя зазначає, що позивач оскаржує в судовому порядку рішення відповідача та просить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути його заяву про надання йому відстрочки по догляду за інвалідом 1 групи його бабою ОСОБА_2 , і саме в межах розгляду адміністративної справи буде перевірено правомірність рішення відповідача.
Тобто позивачем не надано суду доказів, які б свідчили, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в межах перевірки правомірності винесення рішення відповідачем та зобов'язання повторно розглянути його заяву про надання йому відстрочки.
Отже, на час розгляду заяви, суд не вбачає ознак можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача; суду не доведено неможливість захисту прав позивача без вжиття таких заходів; не доведено, що для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Принагідно суддя зазначає, що незважаючи на те, що між датою винесення оскаржуваного рішення - 08.07.2025, та датою звернення до суду - 11.10.2025 (роздруківка пошти) пройшло понад 3 місяці, проте позивачем не надано жодного доказу настання для нього негативних наслідків, пов'язаних із винесення оскаржуваного рішення.
Крім того, суддя зазначає, що заявляючи заяву про забезпечення позову у такий спосіб, позивач фактично до винесення кінцевого рішення у справі, хоче отримати проміжне рішення судді із правовою його позицією, щодо протиправності чи правомірності винесення відповідачем оскаржуваного рішення.
Зважаючи на викладене суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання її суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими ст.ст.293-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН