про продовження строку залишення позовної заяви без руху
15 жовтня 2025 року м. Житомир справа №240/22636/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е., перевіривши дотримання вимог законодавства при подачі позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні йому розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 68 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/22636/25 за позовом ОСОБА_1 було визначено суддю Черняхович І.Е.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на відповідність вищезазначеним вимогам, суддею було встановлено, що в якості позивача в поданій позовній заяві зазначено ОСОБА_1 . В той час, як всі документи, що долучені до позову в якості додатків, видані на ім'я іншої особи " ОСОБА_2 ", тобто стосуються іншої особи, яка не є позивачем у справі.
У зв'язку з цим, суддя винесла ухвалу від 02.10.2025, якою залишила позовну заяву без руху та встановила позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду доказів (документів), що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 .
На виконання вимог вищезазначеної ухвали ОСОБА_1 надала до суду додатки до позовної заяви, що стосуються його особи та підтверджують заявлені ним позовні вимоги.
Подання вказаних документів надало суду можливість виконати вимоги пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України та перевірити дотримання позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стало невключення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір виплаченої йому під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористану відпустку.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо виплати позивачу всіх сум, що належали при звільненні з військової служби.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
З матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є правильність визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку, яка виплачувалась ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби.
При цьому, з матеріалів доданих до позовної заяви судом встановлено, що з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 був звільнений 03.01.2025.
Відтак, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, щодо спірних правовідносин, які виникли 03.01.2025, застосуванню підлягає чинна редакція статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду. При цьому, моментом початку відліку вказаного тримісячного строку на звернення до суду є дата одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього Верховний Суд констатував, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
З огляду на вказане суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
При цьому, згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, у день звільнення з військової служби чи в день вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат.
Як вже зазначалось, з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач був звільнений 03.01.2025. При цьому, в доданих до матеріалів справи документах грошовий атестат відсутній, як і відсутні докази, які містять інформацію про дату вручення позивачу такого атестату.
Однак, в матеріалах справи наявний витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2025 №3 про виключення позивача зі списків особового складу. Вказаним наказом також було вирішено питання про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік в кількості 30 діб, за 2023 рік в кількості 05 діб, за 2024 рік в кількості 05 діб, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 - 2024 роки (14 діб за календарний рік).
Суд вважає, що вказаний витяг із наказу від 03.01.2025 №3 може бути розцінений як письмове повідомлення про суми, що будуть нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
З моменту ознайомлення із вказаним наказом позивач дізнався про порушення відповідачем його права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку в належному розмірі, оскільки, ознайомившись із вказаною в ньому інформацією позивач мав можливість з'ясувати для себе відсутність відомостей про складові грошового забезпечення, які враховані при розрахунку розміру спірної грошової компенсації, та відповідно мав можливість в межах процесуального строку звернутися до відповідача із заявою для отримання необхідної інформації, та в подальшому звернутися до суду.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Відтак, суд приходить до висновку, що процесуальний строк на звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача з 04.01.2025 та відповідно закінчився через три місяці, тобто 04.04.2025.
Оскільки до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 25.09.2025, то тримісячного процесуального строку на звернення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, він не дотримався.
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В порушення вищезазначених вимог ОСОБА_3 на надав до суду клопотання про поновлення йому пропущеного строку на звернення до суду.
Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частинами першою та другою статті 169 КАС України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 строк залишення його позовної заяви без руху, встановлений ухвалою від 02.10.2025.
Недоліки позовної заяви можуть бути усуненні позивачем шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Продовжити строк залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 , встановлений ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.10.2025.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Е.Черняхович