14 жовтня 2025 рокуСправа №160/25115/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП»(далі по тексту: ТОВ«ДНІПРООІЛГРУП», Товариство, позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( далі по тексту: ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач) , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 527 від 05.08.2025 року про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, а саме роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54;
зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) видати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» (51917, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, пр-кт Аношкіна, будинок 181/141, код ЄДРПОУ 41410845) ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд. 54.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якого є КВЕД 47.30 Роздрібна торгівля пальним.
09.07.2025 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із заявою про видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним, яка була зареєстрована за вхідним номером № 42734/АП/екпп від 09.07.2025 року, щодо провадження діяльності адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС. До вказаної заяви ТОВ «ДНІПРООІЛГРУП» були додані належним чином завірені копії документів, визначені ч. 5 ст. 43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Рішенням ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 527 від 05.08.2025 року позивачу було відмовлено у видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС. Дане рішення вмотивовано неподанням Позивачем разом із заявою про видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним повного пакету документів, передбачених ч. 5 ст. 43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ, а саме - документів щодо введення об'єктів в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 527 від 05.08.2025 року є протиправним, прийнятим безпідставно та з порушенням вимог Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №160/25115/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
16.09.2025 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області надало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДНІПРООІЛГРУП».
В обґрунтування відзиву на позов відповідач зазначив, що його рішення № 527 «Про відмову у видачі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності» є законним. Підставою для прийняття відповідачем рішення №527 від 05.08.2025 року «Про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності» ТОВ «ДНІПРООІЛГРУП» є порушення вимог ч. 5 ст.43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі по тексту - Закон №3817), зокрема, не надано копію документів, що підтверджують введення в експлуатацію об'єкта відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів на місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним на адресу заявника. Відповідач стверджує, що автозаправна станція відноситься до V категорії складності об'єктів будівництва, і введення її в експлуатацію повинно відбуватися на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката. Крім того, зазначає, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України сертифікат відповідності № ДП 001085 від 20.02.2012 року не видавався, а відомості про нього не були внесені до Єдиного реєстру відповідно до пункту 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461. Крім того, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області видати ТОВ «ДНІПРООІЛГРУП» ліцензію на право торгівлі пальним за місцем роздрібної торгівлі пальним є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
19.09.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач наполягає на тому, що ним були подані усі документи, передбачені положеннями Закону України № 3817, зокрема дотримано вимоги про обов'язковість подання разом із заявою документів, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства та дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Також, позивач заперечує проти тверджень відповідача щодо того, що усі автозаправні станції відносяться до V категорії складності об'єктів будівництва, а їх введення в експлуатацію повинно відбуватися виключно на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката. Позивач вважає безпідставними твердження відповідача щодо того, що законодавством не визначено заміни встановлених документів, що подаються разом з заявою про видачу ліцензії (акт вводу в експлуатацію об'єкта, акт готовності об'єкта до експлуатації, сертифікат про прийняття об'єктів в експлуатацію), жодними іншими документами. Також, позивач наголошував на тій обставині, що - автозаправна станція, загальною площею 54,9 кв.м, яка складається з літ. А-будівля АЗС, літ. Б- вбиральня, літ. В - літній душ, літ. Г - резервуар №1, літ. Д - резкрвуар № 2; № 1, №4 - споруда; № 2, № 3 - колонки (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1945419212256), розташована за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, відноситься до ІІ категорії складності, а сам об'єкт будівництва відноситься до класу наслідків СС1, а отже позивач вважає, що введення цих міні автозаправних станцій в експлуатацію відбулось у відповідності до діючого на той момент законодавства на підставі декларацій про готовність об'єкта до експлуатації.
Крім того, позивач у відповіді на відзив зазначав, що внесення відомостей про видані сертифікати готовності об'єктів до експлуатації до відповідних державних реєстрів належить виключно до компетенції органів державного архітектурно-будівельного контролю, а не замовника об'єкта будівництва, якому такі сертифікати видавалися. Відповідно, позивач не несе обов'язку та відповідальності за внесення або невнесення зазначеного сертифіката до ЄДЕССБ, а також за технічну відсутність інформації про нього у зазначеній системі.
23.09.2025 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримує свою позицію та заперечує проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якого є КВЕД 47.30 - Роздрібна торгівля пальним.
02.09.2025 року позивач звернувся до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із заявою про видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним, яка була зареєстрована за вхідним номером № 42734/АП/екпп від 09.07.2025 року, щодо провадження діяльності адресою:
Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС.
До заяви про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним були додані копії:
- платіжна інструкція №13528 від 04.02.2025;
- платіжна інструкція №13534 від 06.02.2025;
- копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на автозаправну станцію від 20.01.2020;
- копія Витягу з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку;
- копія Технічного паспорту на автозаправну станцію від 24.02.2025;
- копія Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;
- копія технічної інвентаризації з Єдиної державної системи у сфері будівництва;
- копія схематичного плану розташування АЗС;
- копія Декларації про готовність об'єкта до експлуатації;
- Дозвіл №1403.19.12 від 18.12.2019 р. на право виконувати газонебезпечні роботи у вибухопожежонебезпечних зонах; заповнення, злив балонів, інших ємностей із зрідженим вибухонебезпечним газом;
- Лист відповідь Держпраці про розгляд заяви щодо подовження строку дії дозволу від 07.11.2024;
- Дозвіл № 1404.19.12 від 18.12.2019 на право експлуатувати обладнання, призначене для експлуатації в потенційно вибухонебезпечному середовищі; посудини, посудини, що працюють під тиском;
- Лист відповідь Держпраці про розгляд заяви щодо подовження строку дії дозволу від 07.11.2024;
- копія договору здачі в операційну оренду АЗС № 169/2 від 01.03.2025;
- копія Сертифікату відповідності від 20.02.2012
Разом з тим, рішенням ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 527 від 05.08.2025 року відмовлено у видачі ліцензії через ненадання позивачем документів, передбачених ч. 5 ст. 43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме - документів щодо введення об'єктів в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ ліцензія (спеціальний дозвіл) - право суб'єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.
Місце роздрібної торгівлі пальним - об'єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб'єкту господарювання на праві власності або користування.
Відповідно до ч. 2 ст.29 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ роздрібна торгівля пальним здійснюється суб'єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Частиною 5 ст. 29 ЗУ № 3817-ІХ передбачено, що суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Згідно зі ст. 35 ЗУ № 3817-ІХ ( ч.1,ч.3, абз.1, абз.4, абз.9,абз. 10-11 ч.6) адміністратором та держателем Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Внесення відомостей до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального здійснюється за результатами проведення обробки (перевірки) інформації, зазначеної у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, в автоматичному режимі або посадовою особою органу ліцензування:
1) за результатами прийнятого рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності;
2) за результатами розгляду заяви ліцензіата про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального;
3) за результатами прийнятого рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності;
4) на підставі рішення суду, що набрало законної сили;
5) на підставі заяви ліцензіата про внесення чергового (щорічного) платежу за надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Заява про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального, про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності подається заявником до органу ліцензування у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Заява про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним подається заявником до органу ліцензування - територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за місцем роздрібної торгівлі пальним.
Копії документів, подані у паперовій формі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального, завіряються підписом посадової особи заявника та скріплюються печаткою (за наявності).
Відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заявах про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального, про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності та документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
Відповідно до ч. 6 ст. 41 ЗУ № 3817-ІХ ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним надаються та їхня дія припиняється органами ліцензування - територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Приписами ч. 1 ст. 42 ЗУ № 3817-ІХ визначено, що ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб'єктом господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, та проходження електронної ідентифікації онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" і здійснення листування з контролюючим органом через електронний кабінет відповідно до прийнятої контролюючим органом заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет.
Частина 1, 2 ст. 43 ЗУ № 3817-ІХ визначають, що ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності. Для отримання ліцензії суб'єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Згідно з ч. 5 ст. 43 ЗУ № 3817-ІХ до заяви про отримання ліцензії на право виробництва, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального додатково додаються копії:
1) документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки (у разі відсутності кадастрового номера земельної ділянки у зазначених документах надається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку), на якій розташовано об'єкт виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального (крім зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки), чинних на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію (зазначені документи не подаються у разі розміщення об'єкта нерухомого майна на території порту, за умови подання документів, що підтверджують право користування портовою інфраструктурою).
2) сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об'єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об'єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;
технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об'єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об'єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність", - для об'єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.
У разі якщо документи, зазначені у пунктах 1 і 2 цієї частини, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта нерухомого майна;
6) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.
Пунктом 1 ч.7 ст. 43 ЗУ № 3817-ІХ передбачено, що орган ліцензування зобов'язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у такі строки: не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Відповідно до абз.5 ч.8 ст.43 ЗУ № 3817-ІХ заявник набуває право на провадження виду господарської діяльності з дня внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, або з дня, наступного за днем виникнення безумовного обов'язку внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності до зазначених реєстрів.
Згідно з п.5 ч.1 ст.45 вищевказаного Закону підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є: неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом.
З огляду на вищенаведені вимоги законодавства, для здійснення господарської діяльності із роздрібної торгівлі пальним, суб'єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. При цьому у ч. 5 ст. 43 ЗУ № 3817-ІХ визначений вичерпний перелік документів, що надаються із заявою про отримання ліцензії.
Як вбачається із заяви щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним вх. ГУ ДПС від № 42734/АП/екпп від 09.07.2025 року, позивачем було надано всі документи відповідно до переліку, зазначеного у Законі України № 3817-ІХ, в тому числі й документи, щодо введення об'єктів в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.
Так, на підтвердження введення об'єктів в експлуатацію, позивачем було надано відповідачу копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС (дата реєстрації декларації - 19.09.2011 р.), а також копію Сертифікату відповідності №ДП001085 від 20 лютого 2012 року, яким Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС.
Так, з копії Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС (дата реєстрації декларації - 19.09.2011 р.) вбачається, що об'єкт закінченого будівництва - автозаправна станція за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС відноситься до ІІ категорії складності будівництва, код об'єкта згідно з державним класифікатором будівель та споруд 1252.1.
Згідно інформації про об'єкт, що міститься в п. 14 Декларації, об'єкт має такі основні показники: робочі місця -2; пропускна спроможність 40 авто на добу; загальна площа будівлі АЗС 54,9 кв.м; резервуар - 2 шт; колонки - 2 шт; вбиральня -1 шт; літній душ - 1 шт; споруди - 2 шт.
З копії Сертифікату відповідності № ДП001085 від 20 лютого 2012 року, яким Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС, вбачається, що автозаправна станція, загальною площею 54,9 кв.м, яка складається з літ. А-будівля АЗС, літ. Б- вбиральня, літ. В - літній душ, літ. Г - резервуар №1, літ. Д - резкрвуар № 2; № 1, №4 - споруда; № 2, № 3 - колонки (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1945419212256), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до ІІ категорії складності, а сам об'єкт будівництва відноситься до класу наслідків СС1.
Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України набуття права власності на нерухоме майно відбувається після введення в експлуатацію та державної реєстрації об'єкта будівництва.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції, чинній на момент реєстрації декларації, усі об'єкти будівництва за складністю архітектурно-будівельного рішення та/або інженерного обладнання поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва. Віднесення об'єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.
У листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 24-10/2759/0/6-11 від 04.04.2011 з цього питання було зазначено, що Клас наслідків (відповідальності) будівлі або споруди визначається відповідно до п. 5.1 чинного ДБН В.1.2-14-2009 "Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та 3 основ". У зв'язку з чим визначену проектною документацією категорію складності об'єктів будівництва необхідно перевіряти з урахуванням класу наслідків (відповідальності).
При цьому, пропонується наступна схема урахування класу наслідків (відповідальності) СС-1; СС-2; СС-3: класу наслідків СС-1 відповідають I та II категорія складності; класу наслідків СС-2 відповідають III та IV категорія складності; класу наслідків СС-3 відповідає V категорія складності.
Згідно п.5.1.1 та п. 5.1.4 ДБН В.1.2-14-2009 класи відповідальності будівель і споруд визначаються рівнем можливих матеріальних збитків і (або) соціальних втрат, пов'язаних із припиненням експлуатації або із втратою цілісності об'єкта. У технічному завданні на проектування або в іншій договірній документації має бути вказаний клас відповідальності об'єкта, який визначається замовником за узгодженням із генеральним проектувальником та організацією, яка здійснює наукове супроводження проектних робіт. Цей клас має бути відомим власнику об'єкта і за згодою з ним може бути підвищений.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції, чинній на момент реєстрації декларації, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Частинами 4-6 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», в редакції, чинній на момент реєстрації декларації, прийняття рішення про реєстрацію (відмову у реєстрації) декларації про готовність об'єкта до експлуатації, здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відмовляють у реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, якщо така декларація подана чи оформлена з порушенням встановлених вимог.
Отже, відповідно до змісту положень статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю могла скористатися наданим їй правом відмови у реєстрації декларації або повернення поданої декларації з підстав, визначених статтею 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у тому числі, у зв'язку з поданням недостовірної інформації у такій декларації.
Також, відповідно до п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (в редакції станом на липень 2011 року) Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належить до І-ІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Пунктом 3 цього ж Порядку передбачено: «Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до ІV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката».
Згідно частини дев'ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
Судом встановлено, що у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ДП14211033996 від 19.09.2011р. зазначена ІІ категорія складності, за класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 категорія складності - 1252.1 - резервуари для нафти, нафтопродуктів та газу.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що Декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ДП14211033996 від 19.09.2011р. є документом, що підтверджує введення в експлуатацію об'єкта у встановленому законом порядку, а отже позивачем надано до контролюючого органу належні документи для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, в той час як відповідачем спірним рішенням протиправно відмовлено у видачі такої ліцензії, а тому рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 527 від 05.08.2025 року про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54, АЗС є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області видати ТОВ «ДНІПРООІЛГРУП» ліцензію на право роздрібної торгівлі, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до п. 10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд зазначає, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.
Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).
Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02, п. 77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява № 196/02, п. 50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
У постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 Верховний Суд вказав, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі № 160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.
В даному випадку у оскаржуваному рішенні зазначено підставу для відмови у видачі позивачу ліцензії, яке судом визнано протиправним, а вказані підстави визнано необґрунтованими.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17.
Відповідно до ч. 6 ст. 41 ЗУ № 3817-ІХ ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним надаються та їхня дія припиняється органами ліцензування - територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визначено органи ліцензування: - щодо діяльності з виробництва пального ДПС; - щодо оптової та роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального - територіальні органи ДПС.
Таким чином, в спірному випадку, органом, уповноваженим на видачу ліцензії для роздрібної торгівлі пальним є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Враховуючи вищезазначені положення ЗУ № 3817-ІХ зі змісту якого не вбачається наявності декількох варіантів поведінки відповідача під час видачі витягів з ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, суд доходить висновку, що правомірним для відповідача, за встановлених судом попередніх обставин справи, є лише один варіант поведінки і відповідач не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.
При цьому слід врахувати, що позивач раніше мав ліцензії на роздрібну торгівлю пальним за спірними адресами, після закінчення якої подав відповідачу повний пакет документів для отримання нової ліцензії.
Таким чином, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у видачі такої ліцензії, яке було предметом судового розгляду у межах цієї справи.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024, яка прийнята за результатами розгляду справи №440/2357/24 та у постанові від 29.04.2025, яка прийнята за результатами розгляду справи №380/16902/24.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень вказаного Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачена сума судового збору у розмірі 3028, 00 грн.
Керуючись ст.ст.139,243-246,250,255,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» (пр. Аношкіна, будинок 181/141, м. Кам'янське, Дніпропетровська область 51917, код ЄДРПОУ 41410845) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 527 від 05.08.2025 року про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, а саме роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд.54.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) видати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» (пр. Аношкіна, будинок 181/141, м.Кам'янське, Дніпропетровська область 51917, код ЄДРПОУ 41410845) ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Могилів, вул. Дніпровська, буд. 54.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРООІЛГРУП» (пр. Аношкіна, будинок 181/141, м. Кам'янське, Дніпропетровська область 51917, код ЄДРПОУ 41410845) витрати по сплаті судового збору в сумі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона