15 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/10956/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Мачульського В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не зняття арешту з нерухомого майна, накладеного постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС МУЮ Смірновою О.В. від 26.06.2008 в межах виконавчого провадження №6365290 на підставі якої 03.07.2008 за №7501256 зареєстровано арешт нерухомого майна та невнесення запису до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна про скасування запису від 03.07.2008 про арешт нерухомого майна номер запису про обтяження 7501256 та зобов'язання зняти арешт з усього нерухомого майна, (номер запису про обтяження 7501256), накладеного постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС МУЮ Смірновою О.В. від 26.06.2008 в межах виконавчого провадження №6365290 на підставі якої 03.07.2008 за №7501256 зареєстровано арешт нерухомого майна та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконанні у Відділі ДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ перебувало виконавче провадження за №6365290 з примусового виконання виконавчого листа №1-1040 виданий 13.02.2008 року Луцьким міськрайонним судом про конфіскацію в дохід держави всього майна, належного ОСОБА_1 на праві приватної власності. Даний виконавчий документ надійшов на адресу відділу 21.02.2008 року. В межах даного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Першого ВДВС МУЮ Смірновою О.В. 26.06.2008 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої 03.07.2008 за № 7501256 зареєстровано арешт нерухомого майна. 01.02.2018 року відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, однак згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що у реєстрі існує обтяження всього нерухомого майна, запис про обтяження за реєстраційним №7501256 від 03.07.2008.
На звернення позивача від 26.08.2025 про зняття обтяжень з майна, відповідач листом від 18.09.2025 повідомив про відсутність правових підстав для скасування запису про обтяження належного майна.
Вважає, що державним виконавцем допущено протиправну бездіяльність, щодо не зняття арешту належного йому майна. Просив суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших заяв чи пояснень по суті справи до суду від сторін не надходило.
Суд проводить розгляд справи у відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Так, частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі ДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ перебувало виконавче провадження за №6365290 з примусового виконання виконавчого листа №1-1040 виданий 13.02.2008 року Луцьким міськрайонним судом про конфіскацію в дохід держави всього майна, належного ОСОБА_1 на праві приватної власності. Даний виконавчий документ надійшов на адресу відділу 21.02.2008 року. В межах даного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Першого ВДВС МУЮ Смірновою О.В. 26.06.2008 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої 03.07.2008 за № 7501256 зареєстровано арешт нерухомого майна. 01.02.2018 головним державним виконавцем Першого ВДВС МУЮ Ніколайчуком Т.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Повторно виконавчий документ №1-1040 виданий 13.02.2008 Луцьким міськрайонним судом про конфіскацію в дохід держави всього майна, належного ОСОБА_1 на праві приватної власності на виконання до відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надходив та станом на 18.09.2025 на виконанні не перебуває.
26.08.2025 позивач звернувся з заявою до відповідача про зняття арешту майна, що перебуває у власності позивача за реєстраційним номером 7501256 від 03.07.2008.
Листом від 18.09.2025 №137184 ВДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ роз'яснив позивачу право звернутися до суду, щодо вирішення спору стосовно право власності на майно та зняття арешту з нього відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним постановам про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
В силу частини 1 та 2 статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
У свою чергу, процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 56 Закону №1404-VIII.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Досліджуючи спірні правовідносини в тому числі за ретроспективним методом їх врегулювання законодавством, яке діяло на момент їх виникнення, суд виходить також із наступного.
На час винесення державним виконавцем у виконавчому провадженні №669944 постанови про накладення арешту на нерухоме майно позивача діяло положення Закону України «Про виконавче провадження», в редакції 21.04.1999 №606-XIV (надалі Закон №606-XIV ), який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Вимогами статті 17 Закону №606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Статтею 55 вказаного Закону визначено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до приписів статті 38 Закону №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону №1404-VIII.
Проаналізувати матеріали виконавчого провадження у даному випадку для суду виявилося неможливим з огляду на обставини того, що ні в Автоматизованій системі виконавчого провадження, ні в ВДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ відсутні відомості про виконавче провадження №6365290 від 26.06.2008 на підставі якого вчинено запис про обтяження за реєстраційним №7501256 від 03.07.2008.
Цю обставину підтверджує й сам відповідач у листі від 18.09.2025 №137184.
У зв'язку з цим суд звертає увагу на приписи пункту 2 розділу ХІ наказу Міністерства юстиції України від 07.06.2017 №1829/5 "Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями", відповідно до якого строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
За таких обставин суд формулює у цій справі висновок про те, що виконавче провадження №6365290 від 26.06.2008 станом на даний час є завершеним.
Доказів протилежного суду не надано з боку жодної зі сторін.
Таким чином, державний виконавець при закінченні виконавчого провадження відносно позивача не здійснив передбачених законом дій щодо зняття арешту з його майна, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому позов у відповідній частині вимог слід задовольнити.
Частиною четвертою статті 59 чинного Закону №1404-VIII визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Відповідно до частини п'ятої статті 59 Закону №1404-VIII, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (частина друга статті 59 Закону №1404-VIII).
Таким чином, судове рішення про зняття арешту з майна боржника, що набрало законної сили, є самостійною підставою для зняття арешту з такого майна постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Положеннями статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Станом на час судового розгляду цієї справи арешт, накладений на майно позивача, не знятий, продовжує існувати і заборона відчуження майна.
При цьому, на виконанні у відповідача відсутні відкриті виконавчі провадження, в межах яких можливе звернення стягнення на майно позивача, а тому суд не вбачає ні фактичних, ні юридичних підстав для продовження існування обтяження та арешту на нерухоме майно позивача.
З огляду на викладене, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують факт існування законних підстав для триваючого арешту, накладеного на нерухоме майно позивача, тоді як наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про цей арешт перешкоджає позивачу розпоряджатися своїми правами власника, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 19.09.2025.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок, 27А, ЄДРПОУ 35041461) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо не зняття арешту накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 , запис про обтяження за реєстраційним №7501256 від 03.07.2008.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з всього нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 , запис про обтяження за реєстраційним №7501256 від 03.07.2008.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн (тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський