Справа № 216/670/24
Провадження № 1-кп/216/277/25
15 жовтня 2025 року місто Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 кримінальне провадження № 42022041630000124 від 28 липня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Широке Широківського району Дніпропетровської області, громадянина України, який має професійно-технічну освіту, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, є колишнім військовослужбовцем військової служби за призовом під час загальної мобілізації військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», обіймав посаду навідника 2-го танкового взводу 3-ої танкової роти НОМЕР_2 танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , раніше судимий вироком Широківського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці, зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
захисник ОСОБА_5 ,
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , перебуваючи на посаді навідника 2-го танкового взводу 3-ої танкової роти 1-го танкового батальйону, у військовому званні «солдат», діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов'язок нести військову службу, у порушення вимог статей 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затверджених Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, 18 червня 2022 року близько 08.30 год. був відсутнім під час перевірки особового складу, тобто самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час за власним розсудом поза межами місця несення служби, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього. 26 січня 2024 року солдат ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, добровільно та з власної ініціативи прибув до Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, чим припинив вчиняти злочин проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин).
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе в інкримінованому злочині визнав повністю і дав суду такі показання. Улітку 2022 року він дійсно самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 у зв'язку із сімейними обставини, а саме через необхідність догляду за своїм рідним дідом, який потратив у дорожньо-транспортну пригоду та потребував стороннього догляду. Перед цим він звертався до командування військової частини з проханням відпускати його на ніч додому, але відповідного дозволу не отримав.
Водночас обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що в обвинувальному акті всі обставини викладено правильно та відповідають дійсності, будь-яких заборонених методів під час досудового розслідування, у тому числі фізичного та психологічного тиску, до нього не застосовувалось.
Давши такі показання, обвинувачений ОСОБА_3 просив суд не досліджувати зібрані в матеріалах справи докази, оскільки він всі фактичні обставини кримінального провадження визнає повністю та не оспорює їх.
При ухваленні вироку обвинувачений ОСОБА_3 просив суд врахувати, що він беззастережно визнає себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину за викладених вище обставин і кваліфікації, щиро кається в скоєному та вважає справедливим покарання, яке йому просив призначити прокурор.
Ураховуючи таку позицію обвинуваченого та беззаперечну згоду всіх учасників судового провадження на скорочений порядок дослідження доказів, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу. Перед визначенням такого порядку дослідження доказів судом було детально з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, зокрема щодо часу, місця, обстановки, способу вчинення, форми вини, мотиву й мети та інших обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому суд взяв до уваги, що обвинувачений безумовно визнав усі обставини справи й погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, його показання є чіткими, мають логічний характер, об'єктивно узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підстав для самообмови не встановлено, тому сумнівів у його волевиявленні не виникло. Переконавшись у добровільності та істинності позиції обвинуваченого, захисника й прокурора, судом було змістовно роз'яснено останнім, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З огляду на наведене, оскільки фактичні обставини стороною обвинувачення встановлені правильно, повністю підтверджуються обвинуваченим і беззаперечно ним визнаються, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 за висунутим обвинуваченням доведена в судовому засіданні поза будь-яким розумним сумнівом.
За встановлених обставин суд кваліфікує зазначені дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками самовільного залишення військової частини, вчиненого військовослужбовцем за мобілізацією в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке має бути призначено обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до статей 50, 65 КК України виходить із меж, установлених у санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, ОСОБА_3 вчинено кримінальне правопорушення, яке за визначеною ст. 12 КК України класифікацією є тяжким злочином.
При цьому обвинувачений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , попереднім вироком засуджений за особливо тяжкий злочин і наразі фактично відбуває покарання у виді позбавлення волі, має професійно-технічну освіту, не працює, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебував і не перебуває, за місцем проходження військової служби характеризується посередньо.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає з'явлення його із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Таким чином, при призначенні покарання суд враховує фактичні обставини справи, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, спосіб, обстановку й мотиви скоєння злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого, перед і пост кримінальну поведінку, дані про його особу, зокрема, вік, стан здоров'я, наявність судимості за особливо тяжкий злочин, відсутність офіційної роботи, родини та утриманців, не перебування на обліках, посередню характеристику за місцем служби, наявність трьох пом'якшуючих обставин і відсутність обтяжуючих обставин.
З огляду на наведене, ураховуючи всі зазначені вище обставини в їх сукупності, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що для досягнення мети покарання, виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень останньому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі та визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Широківського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року, яким його засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці.
Водночас у строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_3 за сукупністю кримінальних правопорушеньна підставі ч. 4 ст. 70 КК України, слід зарахувати частково відбуте покарання за попереднім вироком в період з 21 травня 2025 року до 14 жовтня 2025 року.
При цьому судом не встановлено підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 положень статей 69, 75 КК України, оскільки під час судового розгляду не встановлено сукупності обставин, що пом'якшують покарання, істотно знижують фактичний ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та ступінь небезпеки обвинуваченого для суспільства, який наразі фактично відбуває покарання у виді позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину, тому його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
За встановлених обставин суд вважає, що саме таке покарання буде справедливим та адекватним характеру й небезпечності вчиненого діяння, відповідатиме тяжкості правопорушення і даним про особу винного, сприятиме необхідному виправленню останнього та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При призначенні вказаного покарання ОСОБА_3 суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Скополла проти Італії» зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'явлено.
Речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 у цьому кримінальному провадженні не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вирокомШироківського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 2 (два) місяці.
У строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_3 за сукупністю кримінальних правопорушеньна підставі ч. 4 ст. 70 КК України, зарахувати частково відбуте покарання за вироком Широківського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2025 року з 21 травня 2025 року до 14 жовтня 2025 року.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 обчислюватиз 21 травня 2025 року.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1