Справа № 461/8078/25
Провадження № 1-кп/461/661/25
14.10.2025 м.Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові кримінальне провадження №12025141360001557 від 06.09.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м.Львова, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України -
ОСОБА_4 у невстановлений слідством час та за невстановлених обставин, але не пізніше 18:30 год. 06.09.2025, діючи умисно, всупереч вимог ст.68 Конституції України, п.2 «Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», затвердженого постановою ВР України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992 №2471-ХІІ, п.п.9, 11, 15 «Положення про дозвільну систему», затвердженого Постановою КМУ від 12.10.1992 №576 з наступними змінами, п.15.1 «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 №662, незаконно, за відсутності передбаченого законом дозволу, придбав 2 вибухових припаси (гранати), а саме ручну гранату Ф-1 разом із запалом типу УЗРГМ-2 та ручну гранату РГН разом із запалом типу УДЗ, які зберігав за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , до моменту їх фактичного вилучення працівниками поліції 06.09.2025 о 18:30 год.
Умисні дії ОСОБА_4 кваліфіковані як незаконне придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, визнав повністю, та пояснив суду, що дійсно придбав ручну гранату Ф-1 разом із запалом типу УЗРГМ-2 та ручну гранату РГН разом із запалом типу УДЗ, які зберігав за місцем свого проживання. Обвинувачений пояснив, що у вчиненому щиро розкаюється та просить суворо його не карати, вказавши, що повністю усвідомив протиправність своїх дій.
Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз'яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст.349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав не доцільним дослідження інших доказів у справі.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано, доведена повністю.
Виходячи з вимог ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст.263 КК України є правильною, оскільки останній незаконно придбав та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами станом на 6 листопада 2009 року) при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно п.3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
У відповідності до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.263 КК України, скоєне обвинуваченим ОСОБА_4 , відноситься до категорії тяжких злочинів.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_4 щиро розкаявся у вчиненому, одружений, дітей на утриманні немає, військовослужбовець, раніше не судимий, на обліках у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» та КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» не перебуває.Відтак, суд дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованої статті КК України.
Разом з тим, враховуючи вищенаведені обставини, на думку суду, виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливо без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити йому покарання із застосуванням ст.75 КК України, із звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік, який є достатнім для того, щоб винний в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.
Окрім того, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 08.09.2025 підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» з визначенням застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560,00 гривень.
Згідно квитанції №0.0.4530302703.1, заставу за ОСОБА_4 в розмірі 60560,00 грн. була сплачена 08.09.2025 ОСОБА_6 .
Відповідно до ч.11 ст.182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Враховуючи зазначене, заставу, внесену ОСОБА_6 за ОСОБА_4 , згідно квитанції №0.0.4530302703.1 від 08.09.2025 у розмірі 60560 грн., суд вважає за необхідне після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю.
Відповідно до ст.124 КПК України, витрати на проведення судової вибухово-технічної експертизи №CE-19/114-25/21971-ВTХ від 26.09.2025 в сумі 4457 грн. слід стягнути з обвинуваченого в дохід держави.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 12, 50, 65, 263 КК України, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, а саме:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_4 відраховувати з дня проголошення вироку.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової вибухово-технічної експертизи №CE-19/114-25/21971-ВTХ від 26.09.2025 в сумі 4457 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят сім) гривень.
Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_6 заставу в розмірі 60560,00 грн., внесену на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області UA598201720355219002000000757, ЄДРПОУ 26306742, відкритий в Державній казначейській службі України, (МФО 820172) за ОСОБА_4 , згідно квитанції №0.0.4530302703.1 від 08.09.2025.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1