адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
15.10.2025 Справа № 917/1492/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676,
до Градизької пожежно-рятувальної частини, 39070, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с-ще Градизьк, вул. Старокиївська, 83, код ЄДРПОУ 26306340,
про стягнення 7 791,57 грн
Без виклику представників сторін
Увалою від 04.08.2025р. р. прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено строк для подання заяв по суті спору. Копія ухвали була скерована учасникам справи (позивачу - через Електронний кабінет в системі Електронний суд, відповідачу - поштою у зв"язку з відсутністю кабінету, та як вбачається з матеріалів справи - отримана відповідачем 12.08.2025)р.
У встановлений судом строк відповідач відзив не надав. Згідно ст.165 ГПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач, Постачальник,
Постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу. Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Постановою КМУ від 25.10.2021 № 1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236» (далі - Постанова КМУ № 1102) визначено зобов'язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником. Відповідач є бюджетною установою в розумінні чинного законодавства.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити визначені реквізити.
Як вказує позивач, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого Відповідачем у листопаді та грудні 2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених Позивачем.
Факт включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії»
та віднесення газу, спожитого Відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з підтверджується поданими позивачем доказами:
- листом оператора ГТС від 19.06.2025 № ТОВВИХ-25-9634 та інформацією щодо
остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000Q8I9G003;
- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів
постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10);
- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача
з ЕІС-кодом 56XS0000Q8I9G003 (надається у вигляді принтскрину з
особового кабінету Позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
Постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах нергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує
двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Разом із цим, відповідно до пункту 4.3. Договору, Постачальник зобов'язаний надати
Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
На виконання вказаного пункту Позивачем направлялись на адресу Відповідача ідповідні рахунки на оплату поставленого природного газу.
Крім цього, порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Таким чином, суд погоджується з позивачем у тому, що укладений між сторонами публічний типовий Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України (бу вичнний на момент спірних правовідносин) , статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Маитеріалами справи підтверджується, що Позивачем було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, відповідно до Договору, у строк та порядок передбачений Договором, належним чином та в повному обсязі. Всього було поставлено природного газу на загальну суму 8 526,64 грн. Так, з 02.11.2021 по 30.11.2021 Позивач поставив Відповідачу природний газ в об'ємі 0,25000 тис. м3 на суму 4 200,00 грн. З 01.12.2021 по 05.12.2021 Позивач поставив Відповідачу природний газ в об'ємі 0,09677 тис. м3 на суму 4 326,64 грн.
Відповідач здійснив оплату за поставлений природний газ частково: оплачений поставлений природний газ у листопаді 2021 на суму 4 200,00 грн. Доказів сплати решти боргу на суму 4 326,64 грн не надано.
Крім того, відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу
постачальником «останньої надії» у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
З урахуванням вказаного пункту та ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позивач нарахував та просить стягнути з відповідача
638,92 грн пені. Також, на підставі ст.625 ЦК України, позиач нарахував та просить стягнути 432,07 грн річних та 2 393,94 грн інфляційних.
Відповідач, як зазначено вище, жодних заперечень проти позову не надав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного:
Приписами ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
За умовами ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своєю правовою природою договір, який укладено сторонами, є договором постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 7 ст. 193 ГК України унормовано, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вказаної суми основної заборгованості за договором підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення пені:
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України ( чинний на момент виникнення і існування спірних правовідносин) штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України 17 березня 2020 року № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
З 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", який постановою від 25.04.2023р. №383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив карантин на всій території України до 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 1 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідач є споживачем послуг з постачання природного газу, нарахування штрафних санкцій на суму боргу, який виник у період карантину, порушує норми матеріального права. Під час карантину такі санкції не нараховуються у силу імперативної вказівки Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)".
Аналогічні правові висновки викладені в постановах судів ппеляційної інстанції, зокрема, в постанові від 10.11.2023 року по справі №904/1953/23, від 01.02.2022 року по справі №910/7168/21, у постанові від 05.05.2022 року по справі №904/8839/21 і ін.
Нарахування штрафних санкцій на суму боргу, який виник у період карантину, порушує норми матеріального права. Під час карантину такі санкції не нараховуються в силу імперативної вказівки Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)", незалежно від того, чи є відповідач споживачем (населенням) у розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також від того, що позивач не є суб'єктом господарювання і не здійснює ліцензовану діяльність (див.постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2024р. у справі №917/1480/23).
Отже, нарахування пені позивачем у загальний період з 01.02.2022р. по 31.07.2022р. є неправомірним.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З посиланням на вказані нормативні положення, позивачем приведено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних з 01.02.2022р. по 31.05.2025р. Здійснивши перевірку вказаного розрахунку, суд прийшов до висновку, що зазначені вимоги відповідають положенням чинного законодавства України, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у даній справі частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 2 223,77 грн.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Градизької пожежно-рятувальної частини ( 39070, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с-ще Градизьк, вул. Старокиївська, 83, код ЄДРПОУ 26306340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 код ЄДРПОУ 42399676) 4 326,64 грн основного боргу, 432,07 грн річних, 2 393,94 грн інфляційних, 2 223,77 грн. судового збору.
3. Видати наказ з набранням чинності цим рішенням.
4. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 15.10.2025 р.
Суддя О.С.Мацко