вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.10.2025м. ДніпроСправа № 904/2600/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", селище Новопокровка, Дніпровський район, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича, м. Дніпро
про стягнення
Суддя Ярошенко В.І.
Секретар судового засідання Бублич А.В.
Представник:
від позивача: Степанов Є.В.;
відповідач: Крикун В.В.;
від відповідача: Рейн Т.Г.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича в якому просить суд:
- стягнути заборгованість за договором суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 у розмірі 6 678 022 грн;
- розірвати договір суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" та Фізичною особою-підприємцем Крикуном Володимиром Вікторович.
Ухвалою суду від 23.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
09.06.2025 від Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича надійшла заява про виклик свідків.
В судове засідання 09.06.2025 з'явився відповідач та представник відповідача.
Ухвалою суду від 09.06.2025 відкладено підготовче засідання до 07.07.2025.
11.06.2025 від представника Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича надійшов відзив на позовну заяву.
07.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 07.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 04.08.2025.
31.07.2025 від представника Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича надійшла заява про долучення письмових доказів до матеріалів справи.
01.08.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" надійшли заперечення на заяву позивача про виклик свідка.
04.08.2025 від Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В судове засідання 04.08.2025 з'явився представник позивача, відповідач та представник відповідача.
Ухвалою суду від 04.08.2025 залишено без розгляду заперечення на відзив Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича та закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні по суті на 08.09.2025.
Протокольною ухвалою від 08.09.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2025.
23.09.2025 від Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича надійшло клопотання про долучення доказів у справі № 904/2600/25 з додатками.
01.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" надійшли заперечення на клопотання про залучення доказів.
В судове засідання 06.10.2025 з'явились повноважні представники сторін. В ході судового засідання 06.10.2025 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.
В судовому засіданні 06.10.2025 ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.
Позиція позивача викладена у позовній заяві та запереченнях на відзив
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 в частині повної та своєчасної сплати суборендних платежів за користування земельними ділянками.
Заперечуючи викладені у відзиві твердження позивач зазначає, що укладений договір суборенди свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про фактичне його виконання. Відповідно до наведеного, здійснення розрахунку пов'язується не з фактом підписання договору, а з фактом передання коштів від суборендаря до орендаря, що має бути підтверджено належними доказами. Згідно з нормами чинного законодавства, проведення розрахунків за договором суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 повинно здійснюватися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку відповідача на поточний рахунок позивача. Тільки наявність розрахункових документів може бути доказом виконання сторонами умов такого договору в частині сплати орендних платежів. Крім того, позивач зазначає, що умовами договором не узгоджено, що факт підписавши договору підтверджує отримання передплати у розмірі 10 000 доларів США. Позивач зазначає, що відповідачем не надано суду належні докази, які підтверджують здійснення ним суборендних платежів за договором № 07/23 від 07.06.2023.
Позиція відповідача
Відповідач посилається на те, що заявлені позовні вимоги є безпідставними оскільки не містять достатніх доказів в підтвердження викладених в позовній заяві тверджень. Відповідач зазначає, що враховуючи умови п.4.2 договору, фактичне внесення суборендарем передплати у розмірі 10 000 доларів США є підставою для підписання договору. Враховуючи те, що договір суборенди № 07/23 від 07.06.2023 був укладений сторонами, то факт отримання позивачем передплати підтверджується активними діями сторін, а вимога про повторне стягнення попередньої оплати є необґрунтованою. Відповідач зазначає, що зобов'язання із внесення суборендних платежів виконано ним належним чином, оскільки відповідачем безпосередньо сплачувались грошові кошти у розмірі: 42 105 доларів США (за 2023 рік); 45 975 доларів США (за 2024 рік) шляхом передачі готівки посадовій особі (бухгалтеру) підприємства ТОВ "КСГ "Дніпро". Відповідача вказує на те, що бухгалтером підприємства ТОВ "КСГ "Дніпро" не надано будь-яких платіжних документів або квитанцій в підтвердження сплати суборендних платежів за договором суборенди № 07/23 від 07.06.2023. Відповідачем надано суду розписку, яку видано директором - Немикіним Ю.Н. у якості доказів належного виконання зобов'язань з суборендних платежів на 75 % за 2024 рік.
В серпні 2024 відповідач у ході перемовин з керівником ТОВ "КСГ "Дніпро" отримано усне повідомлення про розірвання договору суборенди, оскільки вказаний договір є недійсним, бо не зареєстрований у реєстрі. В подальшому відповідач був усунутий позивачем від користування земельними ділянками, що передані в суборенду, та вказані земельні ділянки оброблялись позивачем самостійно. Відповідач зазначає, що будь-які вимоги щодо сплати боргу за користуванням землею є безпідставними з моменту односторонньої відмови позивача від договору, оскільки позивач визнав його недійсним, не допустив відповідача до користування земельною ділянкою та почав її обробку самостійно, у зв'язку з чим позивач втратив право вимагати виконання цього договору в частині сплати будь-яких орендних платежів. Відповідач звертає увагу на те, що позивачем не висунуто жодної письмових претензій щодо прострочення платежу, не направлено жодного повідомлення про порушення строку сплати, що прямо підтверджує належне виконання відповідачем договірних зобов'язань та виключає правові підстави для повторного стягнення грошових коштів. Несплата відповідачем орендної плати з серпня 2024 року по 2025 рік є наслідком незаконних дій самого позивача, а не порушення умов договору відповідачем. Відповідач вказує на те, що відповідачу відмовлено у доступі до земельної ділянки та користуванні нею. Так, з серпня 2024 по теперішній час позивач без згоди, без письмового повідомлення відповідача, без офіційного розірвання договору, в односторонньому порядку самовільно зайняв земельні ділянки передані у суборенду, почав їх обробку за допомоги культиватора, засіяв насіння. Вказане є грубим порушенням умов договору суборенди та чинного законодавства та свідчить про фактичне повернення майна в користування позивача, що не передбачено умовами договору та є недопустимим без належним чином розірвання договору. 28.04.2025 позивачем подано до Національної поліції України заяву про вчинення кримінального правопорушення, в порядку ст.214 КПК України, щодо самовільного зайняття земельних ділянок загальною площею 306,5 га. невідомими особами без належних на те правових підстав. В ході перевірки відділенням поліції № 9 Криворізького районного управління поліції, встановлено, що на земельних ділянках площею 306,5 га здійснює господарську діяльність ТОВ «КСГ «ДНІПРО», що є фактом підтвердженим користування позивачем земельними ділянками переданими відповідачу. З державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачу стало відомо, що позивач 20.03.2025 зареєстрував договір суборенди земельних ділянок №07/23 від 07.06.2023. Враховуючи те, що договір суборенди не було зареєстровано у встановленому законом порядку, то правовідносини суборенди між сторонами не виникли.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
07.06.2023 між Фізичною особою - підприємцем Крикуном Володимиром Вікторовичем (суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" (орендар) укладено договір суборенди № 07/23.
Розділом 1 договору, визначено, що орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Вакулівської сільської ради Дніпропетровської області.
Відповідно до п. 2.1. договору, в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею - 306,5 га.
Пунктом 2.2. договору погоджено кадастрові номери та розмір земельних ділянок.
Згідно з п.3.1 договору, договір укладено до 15.12.2025.
Сплив строку дії договору починається з дати його підписання сторонами (пункт 3.2 договору).
Сторони домовились, що суборендар в 2025 році закінчує свою виробничу діяльність на земельних ділянках відповідно до цього договору (пункт 3.3 договору).
Пунктом 4.1 договору, визначено сума суборендної плати за весь період дії договору встановлюється по узгодженню сторін в розмірі, що еквівалентно 170 доларів за 1 га за 2023 рік. За 2024 та 2025 рік в розмірі, що еквівалентно 200 доларів США за 1 га.
Згідно з пунктом 4.2. договору, суборендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в такий спосіб: за 2023 рік - передплата в розмірі, що еквівалентно 10 000,00 доларів США, залишок до 30.07.2023 року; за 2024 рік - передплата в розмірі 75 % орендної плати до 15.12.2023 року, залишок в розмірі 25 % орендної плати не пізніше 15.12.2024 року; за 2025 рік - передплата в розмірі 75 % орендної плати до 15.12.2024 року, залишок в розмірі 25 % орендної плати не пізніше 15.12.2025 року.
Відповідно до п. 4.3. договору, сума суборендної плати вираховується шляхом множення доларового еквівалента суборендної плати (п. 4.1., 4.2. цього договору) на комерційний курс долара США до гривні на момент здійснення платежу.
Пунктом 4.4. договору, визначено, у разі не внесення суборендарем суборендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 3 % від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 11.3 договору, дія договору припиняється у разі: 11.3.1 закінчення строку, на який його було укладено; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 11.4 визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: 11.4.1 взаємною згодою сторін; 11.4.2 рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок не виконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.
07.06.2023 сторонами підписано акт приймання-передачі земельних ділянок в суборенду, за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходиться на території Вакулівської сільської ради Дніпропетровської області, загальною площею - 306,5 га.
Як зазначає позивач, відповідачем у встановлений договором строк не сплачено суборендних платежів за період з 2023 по 2025 роки, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 159 380 доларів США, що на час звернення до суду складає у розмірі 6 678 022 грн).
Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду з даними позовом, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати суборендної плати у розмірі 6 678 022 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частинами 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за договором суборенди.
Щодо суми заборгованості
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
За змістом статей 180, 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.
Як зазначає позивач, 07.06.2023 між позивачем та відповідачем укладено договір суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Вакулівської сільської ради Дніпропетровської області.
Виходячи зі змісту спірного договору між сторонами фактично склалися правовідносини з суборенди землі, оскільки з умов договору вбачається, що позивач надає відповідачу платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні позивача.
З огляду на викладене, положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 5 ст. 6 закону).
За приписами ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Згідно ст. 8 Закону України “Про оренду землі», орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.
Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір оренди земельних ділянок, який укладено між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро", як орендарем та орендодавцем (орендодавцями).
Враховуючи це, у суду відсутня можливість встановити наступні обставини, зокрема, чи передбачена можливість передачі в суборенду земельних ділянок, чи отримано згоду власника/власників земельних ділянок на суборенду, чи суперечать та/або обмежують умови спірного договору суборенди умовам оренди, на який строк укладено договір оренди.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про оренду землі», строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років, для земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може бути меншим як 25 років. (частина 3 статті 19 закону).
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 Земельного кодексу України, визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в суборенду спірної земельної ділянки.
Суд звертає увагу, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких: відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону. В той же час, це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Наявні в матеріалах справи надані позивачем витяги з Державного реєстру речових прав на земельні ділянки, які є об'єктами суборенди за договором суборенди, свідчать, що позивачем самостійно здійснено реєстрацію договору суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 тільки 22.03.2025.
Враховуючи відсутність, зокрема, державної реєстрації такого договору в період з 07.06.2023 по 21.03.2025, суд доходить висновку про те, що договір суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 є неукладеним у цей період.
Заперечуючи заявлені позовні вимоги відповідач вказує на те, що зобов'язання із внесення суборендних платежів виконано ним належним чином, оскільки відповідачем внесена попередня оплата за договором суборенди № 07/23 від 07.06.2023 у розмірі 10 000 доларів США для підписання договору, а також безпосередньо сплачувались відповідачу грошові кошти у розмірі: 42 105 доларів США (за 2023 рік); 45 975 доларів США (за 2024 рік) шляхом передачі готівки посадовій особі (бухгалтеру) підприємства ТОВ "КСГ "Дніпро".
Згідно з п.4.2. договору, суборендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в такий спосіб: за 2023 рік - передплата в розмірі, що еквівалентно 10 000,00 доларів США, залишок до 30.07.2023 року; за 2024 рік - передплата в розмірі 75 % орендної плати до 15.12.2023 року, залишок в розмірі 25 % орендної плати не пізніше 15.12.2024 року; за 2025 рік - передплата в розмірі 75 % орендної плати до 15.12.2024 року, залишок в розмірі 25 % орендної плати не пізніше 15.12.2025 року.
Позивачем не спростовано належними доказами тверджень відповідача, що фактичні дії сторін з укладення договору суборенди є підтвердження отримання позивачем передплати у визначеному умовами п.4.2 договору.
В обґрунтування викладених ним тверджень відповідачем долучено до матеріалів справи розписку, яку видано директором ТОВ "КСГ "Дніпро" - Немикіним Ю.Н., як доказ належного виконання зобов'язань за договором суборенди № 07/23 від 07.06.2023 за 2024 рік
на 75 %.
Крім того, в матеріалах справи наявні роздруківки електронного листування в мобільному додатку «Viber» між начальником служби безпеки ТОВ "КСГ "Дніпро" - Лосенком С.В. та відповідачем, у листі від 10.08.23 об 11:15 год. представником позивача підтверджено про отримання коштів у розмірі 4 100 доларів США.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення орендодавця до суборендаря з вимогами щодо порушення строків внесення ним попередньої оплати за договором суборенди № 07/23 від 07.06.2023 або/чи прострочення сплати суборендних платежів з 2023 по 2025 рік.
Відповідач зазначає, що будь-які вимоги щодо сплати боргу за користуванням землею з серпня 2024 року по 2025 рік є безпідставними з моменту односторонньої відмови позивача від договору, оскільки позивач не допустив відповідача до користування земельною ділянкою та почав її обробку самостійно, у зв'язку з чим позивач втратив право вимагати виконання цього договору в частині сплати будь-яких орендних платежів.
Частиною 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено право наймача на звільнення від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Господарський суд звертає увагу на те, що в ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
При цьому у пункті 6.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Отже, для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
В такий спосіб підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, третіх осіб, через дію непереборної сили тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.
З урахуванням наведеного, господарський суд приходить до висновку, що за відсутності в ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження тощо, підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
28.04.2025 позивачем подано до Національної поліції України заяву про вчинення кримінального правопорушення, в порядку ст.214 КПК України, щодо самовільного зайняття земельних ділянок загальною площею 306,5 га. невідомими особами без належних на те правових підстав.
В ході перевірки відділенням поліції № 9 Криворізького районного управління поліції, встановлено, що на земельних ділянках площею 306,5 га здійснює господарську діяльність ТОВ «КСГ «ДНІПРО», що є фактом підтвердженим користування позивачем земельними ділянками переданими відповідачу.
Також, в матеріалах справи наявні письмові пояснення відібрані 08.05.2025 ПОГ СВГ ВП Криворізького РУП Дмитром Ткаченко у представника ТОВ «КСГ «ДНІПРО», зі змісту яких вбачається, що виклик поліції ФОП Крикуном В.В. перешкоджає роботі техніки ТОВ «КСГ «ДНІПРО» та позбавляє його здійснення посіву соняшника на полях, які знаходяться в оренді підприємства.
Суд звертає увагу не те, що в судовому засіданні представником позивача не заперечувались обставини перебування спірних земельних ділянок у користуванні позивача з метою з використання їх для обробки та посіву.
Оцінюючи подані до справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується неможливість користування відповідачем в 2025 році земельними ділянками за договором суборенди № 07/23 від 07.06.2023, що свідчить про наявність підстав для застосування норми ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном за договору суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 за період з моменту фактичної реєстрації договору суборнеди, а саме з 22.03.2025, до звернення позивача з позовом до суду.
Щодо позовних вимог про розірвання договору суборенди № 07/23 від 07.06.2023
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Із матеріалів справи убачається, що дії відповідача з часу укладення спірного договору були направлені на його виконання, а підстав стверджувати про бездіяльність відповідача чи спроб ухилитися від такого виконання немає.
Враховуючи, що шкода є однією з обставин, що підлягає доказуванню під час розгляду справ про розірвання договорів на підставі статті 651 Цивільного кодексу України, а позивач не наводить будь-яких обґрунтувань щодо характеру та розміру такої шкоди, не надав відповідні докази, саме позивач, відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, має нести ризик настання наслідків невчинення ним відповідних процесуальних дій.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави вимагати розірвання договору суборенди № 07/23 від 07.06.2023. Окрім того, позивач не був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Суд зазначає, що позивачем не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені відповідачем аргументи та надані ним докази.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень
За вищевказаних обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 у розмірі 6 678 022 грн та розірвання договору суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 укладеного між Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" та Фізичною особою - підприємцем Крикуном Володимиром Вікторович є безпідставними, не обґрунтовані, не підтверджені належними у справі доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" до Фізичної особи-підприємця Крикуна Володимира Вікторовича про стягнення заборгованості за договором суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 у розмірі 6 678 022 грн та розірвання договору суборенди земельних ділянок № 07/23 від 07.06.2023 укладеного між Товариство з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" та Фізичною особою - підприємцем Крикуном Володимиром Вікторович відмовити повністю.
Судові витрати у розмірі 103 198,33 грн за подачу позову понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "КСГ "Дніпро" залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення 15.10.2025
Суддя В.І. Ярошенко