вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2025 р. Справа№910/2190/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 07.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025
у справі №910/2190/25 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн»
про стягнення 657 649,33 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» (далі - відповідач) про стягнення 657 649,33 грн, з яких: 353 290, 19 грн основний борг та 304 359, 14 грн пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного між позивачем та відповідачем Договору поставки №240704/2 від 04.07.2024 (далі - Договір) в частині встановленого строку поставки товару.
Господарський суд міста Києва рішенням від 08.07.2025 у справі №910/2190/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» заборгованість у сумі 353 290, 19 грн та судовий збір у сумі 4 239,48 грн. У решті позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату по замовленню № 240704-4 від 04.07.2024 на суму 3 519 603,36 грн (щодо гранульованої сечовини (карбамід) марки В) та № 240708-2 від 08.07.2024 на суму 3 595 752,00 грн (щодо аміачної селітри), позивач сплатив 10% попередньої оплати за замовлений товар у сумі 711 535,54 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 6025109747 від 05.07.2024 на суму 351 960,34 грн, № 6025109788 від 10.07.2024 на суму 359 575,20 грн. Відповідач, зі свого боку, здійснив поставку товару (гранульованої сечовини (карбамід) марки В у кількості 17,1 т) не у повному обсязі та з порушенням визначеного строку, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 240917-2 від 17.09.2024 на суму 358 245,35 грн. Поставку решти оплаченого позивачем товару (залишку гранульованої сечовини (карбаміду) марки В та погодженого обсягу аміачної селітри) відповідач не здійснив, що ним і не заперечується.
Судом першої інстанції встановлено, що сума авансових платежів за непоставлений товар склала 353 290,19 грн. Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної поставки товару, позивач в подальшому в односторонньому порядку розірвав договір, відмовився від поставки решти товару та вимагав у відповідача повернути сплачені кошти в сумі 353 290,19 грн.
Оскільки доказів належної поставки обумовленого товару в повному обсязі чи повернення позивачу суми попередньої оплати у сумі 353 290,19 грн відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважав, що вимоги ТОВ «Інтерагроінвест» про стягнення вартості непоставленого товару в сумі 353 290,19 грн підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 304 359,14 грн, то суд зазначив, що п. 8.7 Договору сторони погодили, що з моменту направлення постачальнику повідомлення покупця про розірвання договору/відмову від товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді від суми коштів, сплачених покупцем по договору, за період з дати повідомлення покупця про розірвання договору/відмову від товару і до дня повернення постачальником грошових коштів; інфляційні збитки за користування грошовими коштами покупця після розірвання договору/відмову від товару; проценти в розмірі 36 відсотків річних від переплаченого і непоставленого в строк товару.
Судом встановлено, що повідомлення про розірвання договору та повернення попередньої оплати в сумі 353 290,19 грн позивачем було направлено лише 03.02.2025, а відповідачем отримано 06.02.2025, відтак, на думку суду першої інстанції, період нарахування пені розпочався з 07.02.2025 та закінчується через 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України. Проте, позивач визначив період нарахування пені з 02.09.2024 по 31.12.2024, що, на думку суду, є безпідставним, оскільки таке нарахування суперечить умовам пункту 8.7 договору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва № 910/2190/25 від 08.07.2025, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки 304 359, 14 грн та відшкодування судових витрат 3652,31 грн. Задовольнити позовні вимоги в частині стягнення неустойки та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест», неустойку за порушення господарських зобов'язань з поставки товару 304 359,14 грн.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не вірно визначив підставу визначену Договором для застосування неустойки, оскільки сторони угодили два варіанти стягнення неустойки та штрафних санкцій, що передбачено статтею 549-552 ЦК України та п.8.3 та 8.7 Договору. В позовній заяві позивач обґрунтовував стягнення неустойки, яка виникла в період дії договору до його припинення, за період прострочення поставки товару, що передбачено п. 8.3. Договору, а не 8.7 Договору, за прострочення повернення коштів після розірвання договору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/2190/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Коробенко Г.П., Хрипун О.О.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.08.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2190/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» про стягнення 657 649,33 грн. Відклав розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/2190/25.
Матеріали справи №910/2190/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 07.08.2025.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Іоннікову І.А. звільнено у відставку.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025 справу №910/2190/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі № 910/2190/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 30.09.2025 о 13 год. 45 хв; учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 08.09.2025.
22.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» надійшли додаткові пояснення.
За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, Північним апеляційним господарським судом ухвалою від 18.08.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/2190/25 учасникам справи надано строк для подання пояснень до 08.09.2025, а тому, враховуючи пропуск позивачем строку для подання пояснень, останні підлягають залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
Представник позивача у судовому засіданні 07.10.2025 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/2190/25 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач у судове засідання 07.10.2025 своїх представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно з ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 у справі №910/2190/25 про відкриття апеляційного провадження направлялась до електронного кабінету Товариству з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» 19.08.2025, про що наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документу в його електронний кабінет.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» (постачальник) був укладений договір поставки товарів №240704/2 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність), в погоджені строки на умовах, викладених в договорі та додатках до нього, товари сільськогосподарського призначення, а саме: мінеральні добрива, в кількості, якості, асортименті, за ціною та в строки, що визначені в додатках до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, що передбачені в цьому договорі (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість партії встановлюються сторонами за погодженням в додатках до цього договору і вказуються в розрахункових документах та/або у відвантажувальних документах (рахунках-фактурах, видаткових накладних тощо) на товар.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що сторони в письмовій формі у відповідних додатках до цього договору узгоджують найменування товару, одиниці виміру, кількість товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, загальна вартість партії товару без ПДВ, сума ПДВ (20%), загальна вартість партії товару з ПДВ (20%), грошовий валютний еквівалент ціни за одиницю товару та загальної вартості партії товару, умови поставки (відвантаження) товару відповідно до ІНКОТЕРМС-2010, місце поставки, умови щодо транспорту, умови, за наявності яких здійснюється відвантаження товару, строки оплати погодженої за додатком партії товару, інші умови.
У тлумаченні базисів поставки товару за даним договором мають силу Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 року (далі - Інкотермс 2010), які застосовуються в частині, що не суперечить даному договору та додаткам до нього (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 3.1 договору кількість товару, що поставляється, визначається сторонами в додатках до цього договору, складених та підписаних обома сторонами. Фактична кількість і вартість тієї або іншої партії товару вказується в видаткових документах на товар (видаткові накладні та/або акти прийому-передачі товару). Товар поставляється погодженими партіями, згідно із додатками, укладеними сторонами відповідно до цього договору. Оформлені належним чином додатки є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору зобов'язання постачальника по поставці товару в рамках договору виникає після підписання сторонами відповідного додатку до даного договору та отримання від покупця попередньої оплати в порядку та у строки, визначені в додатках до цього договору. На кожну окрему партію товару постачальник надає покупцеві рахунки-фактури, видаткові документи (видаткові накладні та/або акти прийому-передачі товару) (п. 4.3 договору).
Згідно з п. 4.5 договору поставка товару (кожної окремої партії товару) може здійснюватися у порядку і в строки, передбачені в додатках до цього договору, на наступних базисах поставки: а) FCA - «назване місце», що вказане у відповідному додатку до цього договору, при цьому у вартість товару включається вартість його завантаження у транспортній засіб покупця або перевізника, визначеного покупцем; та/або б) СРТ - станція (пункт) призначення, яка указана у відповідному додатку до цього договору, при цьому у вартість товару включається вартість доставки товару до станції (пункту) призначення; та/або в) DDP - «поставка зі сплатою мита» у названому місці призначення, що вказане у відповідному додатку до цього договору, при цьому у вартість товару включається вартість його доставки та здійснення митних формальностей. Сторони можуть погоджувати інші базиси поставки кожної окремої партії товару, про що має бути зазначено сторонами у відповідних додатках до цього договору.
Відповідно до п. 4.6 договору зобов'язання постачальника щодо поставки партії товару вважаються виконаними і право власності на партію товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару покупцеві при умові виконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару на умовах попередньої оплати. Поставка товару підтверджується видатковими документами на товар (видатковими накладними та/чи актами приймання-передачі), які підписані уповноваженими представниками обох сторін. Обов'язок по складанню видаткових накладних та/чи актів приймання-передачі товару покладається на постачальника. Документи оформляються згідно з порядком, вказаним у розділі 6 цього договору (п. 4.9 договору).
Пунктом 5.1 договору передбачено, що ціна за одиницю товару в гривні та, відповідно, загальна ціна партії товару встановлюється сторонами в додатках до договору.
Орієнтовна загальна сума договору на момент укладення становить до 120 000 000 грн, в тому числі ПДВ - 20 000 000 грн. Загальна вартість товару, що постачається за даним договором (загальна вартість договору) визначається шляхом складання вартості всього товару, поставленого за цим договором (п. 5.2, 5.3 договору).
Відповідно до п. 7.1 договору покупець зобов'язується оплатити товар прямим банківським переказом на умовах 100% попередньої оплати повної вартості партії товару (якщо інше не передбачене сторонами в додатках до даного договору), у тому числі ПДВ, яка зазначена у додатку до цього договору або в рахунках на кожну окрему партію товару. Строки оплати партії товару зазначаються сторонами у відповідному додатку до договору.
Пунктом 11.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє по 31.12.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених цим договором і додатками до нього, якщо їх виконання розпочалося чи повинно було розпочатися до закінчення дії договору.
У додатку №1 до договору (специфікація) від 04.07.2024 (далі - специфікація) сторони погодили наступну партію товару, що відвантажується: гранульована сечовина (карбамід) марки В у кількості 168 т, ціною за одиницю без ПДВ 17 458,35 грн, загальною вартістю партії товару 3 519 603, 36 грн з ПДВ.
Пунктом 6 вказаної специфікації сторони погодили, що поставка товару постачальником здійснюється на умовах DDP, місце поставки: Україна, с. Жадани, Вінницька обл. згідно з Інкотермс-2010 - 24 т у строк до 26.07.2024 включно; Україна, с. Жадани, Вінницька обл. згідно з Інкотермс-2010 - 144 т у строк до 01.09.2024 включно.
У відповідності до п. 7 специфікації відвантаження партії товару покупцю за цим додатком здійснюється на наступних умовах оплати: 10% передоплата, 90% за фактом постачання протягом 14 днів.
На підставі виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн» рахунків на оплату по замовленню № 240704-4 від 04.07.2024 на суму 3 519 603,36 грн (щодо гранульованої сечовини (карбамід) марки В) та №240708-2 від 08.07.2024 на суму 3 595 752,00 грн (щодо аміачної селітри), позивач сплатив 10% попередньої оплати за замовлений товар у сумі 711 535,54 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 6025109747 від 05.07.2024 на суму 351 960,34 грн, № 6025109788 від 10.07.2024 на суму 359 575,20 грн.
Відповідач здійснив поставку товару (гранульованої сечовини (карбамід) марки В у кількості 17,1 т) не у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 240917-2 від 17.09.2024 на суму 358 245,35 грн.
Поставку іншої частини товару (залишку гранульованої сечовини (карбаміду) марки В та погодженого обсягу аміачної селітри) відповідач не здійснив.
Враховуючи фактичну поставку 17.09.2024 гранульованої сечовини (карбамід) марки В у кількості 17,1 т на суму 358 245,35 грн та сплачений аванс на товар у сумі 351 960,34 грн, різниця якого становить 6285, 01 грн (358 245,35 - 351 960,34, що була покрита за рахунок авансової оплати аміачної селітри), вказана кількість товару, покрита авансовим платежем, була поставлена з порушенням строку, визначеного договором.
Сума авансових платежів за непоставлений товар склала 353 290,19 грн (711 535,54 - 358 245,35), що підтверджується актом взаємних розрахунків від 10.01.2025, погодженим обома сторонами.
Позивач надіслав відповідачу вимогу №29 від 03.02.2025 щодо одностороннього розірвання договору поставки, сплати неустойки і повернення попередньої оплати. Однак вказана вимоги позивача відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Отже, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення права на апеляційний перегляд справи у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно прохальної частини апеляційної скарги позивача предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва № 910/2190/25 від 08.07.2025, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки 304 359, 14 грн, а тому, враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
У частині першій статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що договір може бути розірваний одним із таких способів: - за згодою (домовленістю) сторін, що є загальним правилом (частина перша); - в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга); - в односторонньому порядку однією із сторін, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом (частина третя).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач скористався своїм правом передбаченим п. 8.7. Договору про одностороннє розірвання договору, через порушення строку поставки товару.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У пункті 8.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару з вини постачальника, постачальник зобов'язується сплатити на вимогу покупця неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, за кожен день прострочення строків поставки товару.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не передання продавцем товару, який одержав узгоджену сторонами суму попередньої оплати, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове, грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.
Між сторонами у справі зобов'язання по поставці товару за договором поставки від 04.07.2024 припинилося шляхом реалізації позивачем-покупцем свого права на односторонню відмову від договору та повернення передоплати і відмови від прийняття виконання за договором.
Враховуючи викладене, зобов'язання за договором поставки від 04.07.2024 у відповідача перед позивачем у справі відсутні, оскільки припинені, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені законом правові наслідки вимог про повернення попередньої оплати не передбачають відповідальності постачальника за порушення строків поставки, оскільки, вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився вже виконаним, відмовився від поставки та прийняття товару, а також відмовився від подальшого виконання договору постачальником, що виключає обов'язок останнього своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки після того, як позивач заявив вимогу про повернення попередньої оплати.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
Відповідно до пункту п. 8.7 Договору, з моменту направлення постачальнику повідомлення покупця про розірвання договору/відмову від товару, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді від суми коштів, сплачених покупцем по договору, за період з дати повідомлення покупця про розірвання договору/відмову від товару і до дня повернення постачальником грошових коштів; інфляційні збитки за користування грошовими коштами покупця після розірвання договору/відмову від товару; проценти в розмірі 36 відсотків річних від переплаченого і непоставленого в строк товару.
Отже, укладаючи договір, сторони окремо погодили порядок нарахування пені у випадку повернення постачальником попередньої плати з урахуванням інфляційних збитків за користування грошовими коштами покупця, а також 36 процентів річних від суми коштів, сплачених покупцем по договору, які в межах розгляду даної справи позивачем до стягнення з відповідача на підставі п. 8.7. Договору не заявлено.
Зі змісту пункту 8.3. Договору вбачається, що ним встановлюється відповідальність постачальника за порушення строків поставки, допущене останнім при виконанні такого зобов'язання, а після відмови покупця від товару та направлення повідомлення покупця продавцю про розірвання договору відповідальність встановлена пунктом 8.7. Договору.
Штрафні санкції передбачені пунктом 8.3. Договору можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли покупець не відмовляється від прийняття товару та договору, а очікує на його належну поставку.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач обравши такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар і розірвання договору має право на притягнення відповідача до відповідальності у спосіб передбачений пунктом 8.7. Договору, а не 8.3. Договору.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного про відсутність підстав про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 304 359,14 грн розрахованої на підставі пункту 8.3. Договору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі № 910/2190/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі № 910/2190/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі № 910/2190/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/2190/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 15.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська