вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа №757/15501/17-ц
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники сторін в судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 (повний текст складено 18.07.2025)
у справі №757/15501/17-ц (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до 1) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
2) Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ Бурки В.В.) звернулось до Печерського районного суду міста Києва з цивільним позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ФГ Бурки В.В. посилається на те, що не виконавши вимоги статті 40 Конституції України щодо розгляду його скарги від 03.01.2017 №16, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не здійснив захисту прав позивача, чим йому спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків з оточуючими. Оскільки Держава є відповідальною за діяльність своїх органів, то вона також має нести цивільну відповідальність.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04.03.2019 у справі №757/15501/17-ц у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.06.2024 рішення Печерського районного суду міста Києва від 04.03.2024 скасовано. Провадження у справі №757/15501/17-ц закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку господарського судочинства і відноситься до юрисдикції Господарського суду міста Києва. Роз'яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05.07.2024 заяву ФГ Бурки В.В. задоволено. Справу №757/15501/17-ц передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
25.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №757/15501/17-ц.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 відкрито провадження у справі №757/15501/17-ц та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ФГ Бурки В.В. не доведено наявності неправомірних дій з боку відповідача-1, не надано суду доказів завдання позивачу моральної шкоди діями відповідача-1 (зокрема не мотивовано та не доведено як саме спірні дії негативно вплинули на діяльність фермерського господарства) та причинного зв'язку між такими неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою. Крім того, позивачем також не надано доказів розумності і справедливості визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди. Оскільки позивачем не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ФГ Бурки В.В. про стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФГ Бурки В.В. звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц та ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в користь ФГ Бурки В.В. 1 000 000,00 грн коштів на відшкодування моральної шкоди, нанесеної в результаті незаконних дій Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини при розгляді скарги від 03.01.2017 №16, що спричинило приниження ділової репутації.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ФГ Бурки В.В. посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, скаржник стверджує, що відмовивши представнику ФГ Бурки В.В. в розгляді його скарги від 03.01.2017 №16 представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини грубо порушив права гарантовані статтею 40 Конституції України і на даний час не прийнято законного рішення за результатам розгляду наведеної скарги.
Позивач вважає, що на підставі статей 23, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцевий господарський суд мав визнати права, гарантовані статтею 56 Конституції України, і задовольнити позов ФГ Бурки В.В., оскільки ним надано докази вини та незаконності дій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді звернення, які не спростовані в рішенні або на підставі статей 40, 55 Конституції України, вказати в рішенні, що шкода фермерському господарству завдана не звини відповідача, що права не порушувались і не порушуються але цього не було зроблено, в результаті чого порушено права гарантовані статтею 56 Конституції України.
Додатково скаржник зауважив про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Крім того, у зв'язку з неоднозначним застосуванням судами у даній справі вимог статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішенням Європейського суду з прав людини від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України" позивач просить звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України а саме: чи ФГ Бурки В.В. має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді звернення? Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України?
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. у справі №757/15501/17-ц передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Судді Буравльов С.І. та Шапран В.В. перебували у відпустці з 28.07.2025 по 01.08.2025 включно.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 звільнено ФГ Бурки В.В. від сплати судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №757/15501/17-ц. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 20.08.2025.
18.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №757/15501/17-ц.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
15.08.2025 відповідачем-1 подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц - без змін.
Заперечення відповідача-1, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зводяться до того, що:
- відповідачем-1 здійснено перевірку всіх обставин, викладених у зверненні позивача та надано обґрунтовану відповідь;
- позивачем у позові не зазначено, які його права порушені, а лише висловлено незгоду зі змістом відповіді на його звернення;
- відсутній факт протиправних дій/бездіяльності відповідача-1, оскільки скаргу позивача розглянуто в рамках дискреційних повноважень відповідача-1;
- складання протоколу про адміністративне правопорушення належить до дискреційних повноважень відповідача-1, який на власний розсуд визначає наявність підстав для вжиття такого заходу без узгодження з будь-ким;
- відсутнє рішення адміністративного суду про протиправні дії/бездіяльність відповідача-1, а лише позивачем зроблено припущення про їх наявність;
- позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, а також доказів, які підтверджують протиправну поведінку Уповноваженого та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
Сторони своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у встановленому чинними законодавством порядку.
Згідно з частинами 3, 8 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.
Таким чином, сторони повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом. При цьому, явка обов'язковою не визнавалась, а тому справа №757/15501/17-ц розглядається за їх відсутності.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У січні 2017 року ФГ Бурки В.В. звернулось до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою від 03.01.2017 №16, в якій просило провести перевірку та притягнути до відповідальності:
- посадових осіб Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Львівській області (Львіврибохорона), які в порушення статті 40 Конституції України та Закону України "Про доступ до публічної інформації" не надали скаржнику інформації у встановлений законом строк на звернення позивача;
- заступника голови Державного агентства рибного господарства України (Держрибагенство) Кравченка А.М., який в порушення статті 40 Конституції України та Закону України "Про доступ до публічної інформації", надав необґрунтовану відповідь на скаргу позивача.
Також ФГ Бурки В.В. у скарзі від 03.01.2017 №16 просило Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вирішити питання про поновлення порушених прав та надати обґрунтовану відповідь на звернення позивача від 31.08.2016 №635.
Листом від 09.02.2017 №8.2.1/9-Б282325.17/13-02 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини роз'яснив ФГ Бурки В.В., що до сфери повноважень Уповноваженого належать відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Відтак відповідач-1 вказав, що ФГ Бурки В.В. не є суб'єктом звернення, згідно з Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Крім того, відповідач-1 зазначив, що запити ФГ Бурки В.В. не є запитами на інформацію у розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки вимагають здійснення аналізу законодавства, тобто створення інформації. З огляду на наведене Уповноважений Верховної Ради України з прав людини дійшов висновку про відсутність правових підстав для вжиття ним заходів реагування.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями ФГ Бурки В.В., що Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини протиправно не виконано своїх обов'язків з розгляду скарги позивача та вжиття заходів реагування на таку скаргу, у зв'язку з чим гарантовані позивачу Конституцією України та Законами України права порушені, внаслідок чого ФГ Бурки В.В. спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації. З огляду на наведене позивач вважає, що йому підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 1 000 000,00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
За приписами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Також під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №910/10399/18 та від 15.04.2024 у справі №914/665/23.
Частиною 1 статті 91, статтею 201 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 №2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
Релевантність цього визначення для врахування у правовідносинах з відшкодування шкоди підтверджується, зокрема, висновками щодо застосування цієї норми Закону у постановах Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №915/1375/20, від 06.10.2022 у справі №910/18745/21, від 09.03.2023 у справі №910/17451/21.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Як стверджує позивач, внаслідок не здійснення відповідачем-1 розгляду скарги позивача та не вжиття заходів реагування на таку скаргу, гарантовані ФГ Бурки В.В. Конституцією України та Законами України права порушені, внаслідок чого позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації.
Щодо тверджень позивача про наявність у Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обов'язку розглянути скаргу позивача, то частиною 1 статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
З наведеної норми вбачається, що до компетенції відповідача-1 належить розгляд звернень фізичних осіб, в той час як ФГ Бурки В.В. є юридичною особою.
За приписами частини 3 статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" при розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Отже, за наслідками розгляду скарги ФГ Бурки В.В. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини прийняте в межах своєї компетенції рішення про відмову в розгляді звернення з тих підстав, що скаржник є юридичною особою (не є суб'єктом звернення в розумінні Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До того ж Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини роз'яснено ФГ Бурки В.В. як те, що направлені ним до органів державної влади запити не є запитами про надання інформації, в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації" (оскільки необхідно створити інформацію, а не надати вже існуючу), так і про наявність ФГ Бурки В.В. оскаржити рішення в адміністративному або судовому порядку.
Щодо посилання ФГ Бурки В.В. на порушення приписів статті 40 Конституції України суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 40 Основного Закону усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Право ФГ Бурки В.В. на звернення не було обмежене (позивач звернувся до відповідача-1, що свідчить про відсутність будь-якої заборони на звернення та доступність інформації щодо засобів та способів звернення за загальному доступі), звернення позивача не було проігнороване - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини надав відповідь на звернення позивача листом від 09.02.2017 №8.2.1/9-Б282325.17/13-02 і у вказаному листі було обґрунтовано підстави прийняття відповідачем-1 рішення про відмову в розгляді звернення.
Тобто відповідачем-1 жодним чином не було порушено приписи статті 40 Конституції України.
Також місцевий господарський суд звернув увагу ФГ Бурки В.В., що стаття 40 Конституції України не покладає на органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів обов'язок надавати саме ту відповідь (приймати саме таке рішення), яку б бажав отримати заявник.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що ФГ Бурки В.В. не доведено наявність у діях відповідача-1 протиправної поведінки.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди, завданої діями відповідачів, у тому числі приниження його ділової репутації.
Підставою для стягнення моральної шкоди позивач вказує на відмову в розгляді відповідачем-1 його звернення від 03.01.2017 та не здійснення заходів щодо захисту прав ФГ Бурки В.В., що призвело до порушення його гарантованих Конституцією України прав.
Частинами 1, 2 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 ГПК України).
Тобто, в розумінні наведеної норми, саме позивач повинен надати докази на підтвердження обставин як протиправної поведінки відповідача-1, так і завдання йому моральної шкоди та її розміру, оскільки він посилається на дані обставини як на підставу своїх вимог.
Натомість позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами заподіяно шкоду ФГ Бурки В.В. та не довів наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні.
Щодо посилань позивача на ненадання (не зазначення) відповідачем-1 доказів, які б свідчили, що права позивача не порушені, не зазначення відповідачем-1 доказів, якими б позивач міг би надати для обґрунтування моральної шкоди тощо, то суд першої інстанції відзначив спробу позивача перекласти обов'язок доказування на відповідача-1.
Як вірно зауважив місцевий господарський суд, в цілому, доведення, що чогось не сталося, дуже складне завдання. Це пов'язано з тим, що докази базуються на спостережуваних фактах, подіях або матеріальних свідченнях, які залишаються після події. Якщо подія не відбулася, то відсутність слідів події не може бути використана як доказ її відсутності, оскільки вона ніколи не відбувалася.
В юридичній площині, це означає, що тягар доказування лежить на тому, хто стверджує факт. Якщо хтось стверджує, що щось відбулося, він повинен надати докази. Якщо доказів немає, то відсутність факту залишається не підтвердженою.
Саме у зв'язку з наведеним у статтях 13, 74 ГПК України на сторін покладено обов'язок довести обставини (а не їх відсутність), на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що саме ФГ Бурки В.В. повинне довести як факт протиправної поведінки, так і факт завдання йому моральної шкоди внаслідок такої поведінки та її розмір, бо саме на ці обставини позивач посилається, як на підстави своїх позовних вимог.
Разом із тим, ФГ Бурки В.В. належними та допустимими доказами не доведено будь-яких обставин стосовно того, що йому, як суб'єкту господарювання, завдано моральну шкоду, а також не надано розрахунку заявленої ним до стягнення суми моральної шкоди та не зазначено, з чого воно виходило, заявляючи вимогу про стягнення саме 1 000 000,00 грн.
Таким чином, ФГ Бурки В.В. не доведено наявності неправомірних дій з боку відповідача-1, не надано суду доказів завдання позивачу моральної шкоди діями відповідача-1 (зокрема не мотивовано та не доведено як саме спірні дії негативно вплинули на діяльність фермерського господарства) та причинного зв'язку між такими неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою.
Крім того, позивачем також не надано доказів розумності і справедливості визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди.
Оскільки позивачем не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову ФГ Бурки В.В. про стягнення моральної шкоди.
В частині аргументів скаржника щодо наявності підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.06.2024 апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №757/15501/17-ц скасовано. Провадження у справі за позовом ФГ Бурки В.В. до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи має відбуватись в порядку господарського судочинства і відноситься до юрисдикції Господарського суду міста Києва. Роз'яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів, з дня отримання ним цієї постанови, звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05.07.2024 заяву ФГ Бурки В.В., задоволено. Справу №757/15501/17-ц передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
25.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №757/15501/17-ц.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 відкрито провадження у господарській справі №757/15501/17-ц та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 зупинено провадження у справі №757/15501/17-ц на час розгляду касаційної скарги ФГ Бурки В.В. на постанову Київського апеляційного суду від 06.06.2024 у справі №757/15501/17-ц судом касаційної інстанції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2025 у справі №757/15501/17-ц касаційну скаргу ФГ Бурки В.В., в інтересах якого діє представник Бурка В.В., залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 06.06.2024 у справі №757/15501/17-ц залишено без змін.
У наведеній вище постанові Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі №757/15501/17-ц, зробив правильний висновок, що справа за позовом ФГ Бурки В.В. до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підвідомчий господарському суду.
Таким чином, колегія суддів вважає відповідні твердження позивача необґрунтованими та, як наслідок, не вбачає правових підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Щодо клопотання позивача про звернення суду апеляційної інстанції до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: Чи ФГ Бурки В.В. має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді звернення? Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України?, - судова колегія зазначає, що відповідно до частини 6 статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 46 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.
Враховуючи підстави заявлення вказаного клопотання позивача, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз'яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб'єктивного права позивача на відшкодування за рахунок держави шкоди та захисту цього права, тобто вирішення спору по суті.
Результат аналізу статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Водночас норми Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування майнової та моральної шкоди.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а тому відповідне клопотання ФГ Бурки В.В. задоволенню не підлягає.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФГ Бурки В.В. задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки апеляційний господарський суд за наслідками апеляційного провадження дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ФГ Бурки В.В., а останнє звільнено від сплати судового збору в силу вимог закону, то розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №757/15501/17-ц залишити без змін.
3. Матеріали справи №757/15501/17-ц повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано суддями 15.10.2025, у зв'язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. (з 07.10.2025 до 14.10.2025) у відпустці.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран