вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2025 р. Справа № 910/4260/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - Кононович О.М.;
відповідача - Головко В.П.;
третьої особи - не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2025
у справі №910/4260/25 (суддя - Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про стягнення грошових коштів.
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» звернулося з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця про стягнення 487907,61 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що враховуючи виконання позивачем в повному обсязі своїх зобов'язань перед відповідачем за договором поставки №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024, і порушення строків поставки товару відбулося не з вини позивача, а у зв'язку наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), про що свідчить сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024, відповідач не мав правових підстав для надіслання Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», як гаранту за гарантією виконання №G0324/4265 від 08.03.2024, вимоги про сплату коштів за гарантією та, відповідно, не мав підстав для отримання таких коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4260/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) та залучено Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 у справі №910/4260/25 у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за умов неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ключовими аргументами позивача є те, що він у повному обсязі виконав свої зобов'язання перед відповідачем за договором поставки, що є належним виконанням зобов'язань, а порушення строків поставки товару відбулося не з вини позивача, а в зв'язку наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), про що свідчить сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024 та додані до нього документи. Отже, відповідач безпідставно звернувся до банку з вимогою про виплату гарантійної суми у розмірі 487907,61 грн, так як невиконання або неналежного виконання умов договору поставки з вини позивача не було. Тому сума сплаченого гарантійного платежу підлягає стягненню з відповідача на підставі приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуте відповідачем майном за рахунок позивача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 апеляційну скаргу у справі №910/4260/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4260/25, призначено її до розгляду на 12.08.2025, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.
До суду 23.07.2025 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яку ухвалою від 25.07.2025 задоволено.
06.08.2025 від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» у встановлений процесуальний строк не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
08.08.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
12.08.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказу - листа АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» №35016/1001 від 05.08.2025.
У призначене судове засідання 12.08.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Судом ухвалено розпочати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яке належним чином повідомлене про дату, час та місце судового розгляду.
Надалі суд поставив на обговорення клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказу - листа АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» №35016/1001 від 05.08.2025. Представник позивача підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, натомість представник відповідача заперечив щодо задоволення клопотання.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 12.08.2025, судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про долучення доказу з огляду на недотримання позивачем вимог ст. ст. 80 та 269 ГПК України.
Після розгляду клопотання судом розпочато розгляд апеляційної скарги та заслухано пояснення представників сторін.
За результатами судового засідання 12.08.2025 судом оголошено перерву до 23.09.2025 з метою додаткового з'ясування обставин справи.
У призначене судове засідання 23.09.2025 з'явилися представники сторін та надали додаткові пояснення по суті апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 15.03.2024 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Лит» (постачальник) за результатами процедури закупівлі (оголошення UA-2024-02-13-008413-a, лот №5) укладений договір поставки №ЦЗВ-01-00324-01, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, у відповідності до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах договору.
Згідно з п. 1.2 договору найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (колодка гальмівна гребенева локомотивна типу «М»).
За умовами п. 4.1 договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до…), пункт призначення - м. Покровськ, м. Дніпро, м. Харків, м. Київ, м. Одеса, м. Львів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Відповідно до п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару - м. Покровськ, м. Дніпро, м. Харків, м. Київ, м. Одеса, м. Львів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Пунктом 4.6 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Одним з обов'язків постачальника згідно з п. 8.3.1 договору є забезпечення поставки товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Зі змісту п. 10.1 договору вбачається, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін, зокрема, надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, а саме: збройний конфлікт, оголошена або неоголошена війна, акти тероризму, вибух, аварія тощо.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності зазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (п. 10.2 договору).
Відповідно до п. 10.5 договору якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 11.1 договору постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5 (п'ять) %, що становить 487907,61 грн, від вартості договору. Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.
Надана постачальником банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов'язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором (п. 11.3 договору).
Також, згідно з п. 11.8 договору у разі порушення постачальником умов договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань, у тому числі непоставки товару у термін, встановлений п. 4.2 договору, покупець стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це постачальника.
На виконання вимог п. 11.1 договору з метою забезпечення зобов'язань за договором Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Лит» було надано гарантію №G0324/4265 від 08.03.2024, видану Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».
За умовами гарантії банк зобов'язався виплатити покупцю гарантовану суму у розмірі 487907,61 грн у випадку невиконання та/або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань, визначених у п. п. 8.3 та 11.8 договору, строк виконання яких настав до 31.12.2024 включно. Банк безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити замовнику повну суму, що не перевищує гарантовану суму, протягом 5 (п'яти) банківських днів після одержання замовником письмової вимоги, з посиланням на цю гарантію та на невиконання та/або неналежного виконання постачальником зобов'язань за договором, та підписами уповноважених осіб, при умові, що у вимозі буде вказано, що сума, яку покупець вимагає сплатити, повинна бути виплачена у зв'язку із настанням вищевказаних випадків. Такі письмові вимоги покупця повинні бути надані банку не пізніше 03.02.2025 включно за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30, АТ КБ "ПриватБанк", Управління підтримки документарних та вексельних операцій. Ця гарантія набуває сили з моменту підписання її банком і діє до 03.02.2025 включно. Всі вимоги за цією гарантією мають бути надані разом із копією підписаного договору та отримані банком поштовим або кур'єрським зв'язком до або на дату закінчення терміну дії гарантії на поштову адресу офісу банку (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30) не пізніше 17:00 години за київським часом 03.02.2025 року включно.
На виконання умов договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024 покупцем на адресу постачальника були направлені рознарядки:
- №ЦЗВ-20/1710 від 10.04.2024 на поставку товару в кількості 1400 шт. на суму 1066800,00 грн (строк виконання - до 10.05.2024);
- №ЦЗВ-20/1711 від 10.04.2024 на поставку товару в кількості 5300 шт. на суму 4038600,00 грн (строк виконання - до 10.05.2024);
- №ЦЗВ-20/3206 від 09.07.2024 на поставку товару в кількості 102 шт. на суму 77724,00 грн (строк виконання - до 09.08.2024);
- №ЦЗВ-20/3295 від 15.07.2024 на поставку товару в кількості 2098 шт. на суму 1598676,00 грн (строк виконання - до 15.08.2024);
- №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 на поставку товару в кількості 3000 шт. на суму 2286000,00 грн (строк виконання - до 23.09.2024);
- №ЦЗВ-20/6183 від 03.12.2024 на поставку товару в кількості 797 шт. на суму 607314,00 грн (строк виконання - до 02.01.2025).
Постачальником було поставлено покупцю товар в обумовленому обсязі та строки, визначені договором, за виключенням поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024, строк поставки товару за якою порушено.
Так, в межах строку виконання рознарядки №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 постачальником 13.09.2024 частково поставлено товар на суму 542544,00 грн, що підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі №34 від 11.09.2024.
Водночас, листом №101/1 від 17.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» повідомило покупця про настання у останнього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
07.10.2024 покупцем отримано від постачальника лист №106 від 23.09.2024, яким проінформовано про отримання сертифікату Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 20.09.2024 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), копію якого додано до зазначеного листа.
Решта товару на суму 1743456,00 грн за зазначеною вище рознарядкою поставлена з порушенням строку, обумовленого договором, що підтверджується актами прийому-передачі №37 від 27.11.2024, №39 від 27.12.2024 та №40 від 30.12.2024.
29.01.2025 у зв'язку з неналежним виконанням позивачем взятих на себе зобов'язань за договором, а саме порушенням строків поставки товару, Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надіслало банку письмову вимогу ЦЗВ 20/610, що була отримана останнім 31.01.2025.
Вказана у гарантії сума була сплачена банком на користь бенефіціара згідно платіжної інструкції №123325866 від 07.02.2025.
Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення безпідставно сплачених грошових коштів, позивач вказав на те, що ним виконано в повному обсязі свої зобов'язання перед відповідачем за договором поставки №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024. Водночас, порушення строків поставки товару відбулося не з вини позивача, а у зв'язку з наявністю обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), про що свідчить сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024. Як наслідок, відповідач не мав правових підстав для надіслання Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», як гаранту за гарантією виконання №G0324/4265 від 08.03.2024, вимоги про сплату коштів за гарантією та, відповідно, не мав підстав для отримання таких коштів.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивачем було повідомлено про настання форс-мажорних обставин з порушенням строків, визначених умовами договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024. До того ж, договір був укладений сторонами в період дії воєнного стану в Україні, а отже Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» на момент укладання договору розуміло ризик настання несприятливих обставин, що можуть зашкодити виконанню договору. Також відповідачем наголошено, що згідно з п. 1.5 договору постачальник гарантував, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. При цьому, постачальник гарантував, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Зазначене, на думку відповідача, вказує на те, що станом на дату підписання договору позивач повинен був сформувати запас виготовленого товару в обсязі, обумовленому специфікацією №1 до договору.
Позивач заперечив проти вказаних тверджень та зазначив, що перед тим як надсилати відповідачу повідомлення про настання форс-мажорних обставин, позивач мав упевнитися в їх настанні. Тому, з метою отримання інформації щодо причини припинення поставки Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» електроенергії належної якості позивач надіслав два письмові запити до вказаного електропостачальника за №95 від 05.09.2024 та №97 від 10.09.2024. Листом №55293/1001 від 12.09.2024 Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомило позивача про те, що електрозабезпечення будинку за адресою: вул. Електрометалургів, 300 м. Нікополь, здійснюється від Л-380. За результатами огляду вказаної мережі працівниками ДТЕК було з'ясовано, що причиною недотримання параметрів якості на об'єкті позивача є невідповідний рівень напруги в високовольтних мережах об'єднаної енергетичної системи України ПС-СМ-*150кВ Л-380. Відповідно до листа, для приведення рівня напруги до вимог нормативних значень та дійсного і безперебійного розподілу електричної енергії до об'єкту компанією заплановано виконати ряд організаційно-технічних заходів, направлених на покращення якісних характеристик електроенергії. Однак, в умовах оголошеного воєнного стану надання деяких послуг та виконання деяких ремонтних робіт, з огляду на об'єктивні фактори, які склалися та перебувають поза волею та зоною впливу товариства, ускладнено. У зв'язку з наявною загрозою життю та здоров'ю працівників ОСР під час виконання службових обов'язків, Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» призупинені планові роботи по Нікопольському району, щоб не наражати на небезпеку працівників товариства. Таким чином, Акціонерним товариством «ДТЕК Дніпровські електромережі» повідомлено позивача про неможливість проведення позапланових робіт до припинення дії обставин непереборної сили. З вказаної відповіді стало очевидним, що потужність в електромережах в межах параметрів, які необхідні для продовження виробництва замовлення відповідача, не покращиться, і така ситуація може тривати невизначений час. Отже, на думку позивача, 5-денний строк повідомлення про настання обставин форс-мажорних обставин почав свій перебіг після отримання листа від електропостачальника, тобто з 13.09.2024.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, здійснив посилання на висновки об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, відповідно до яких гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 Цивільного кодексу України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
За висновками місцевого господарського суду, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Тобто, гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, обставини непереборної сили (форс-мажор) не є обставиною, яка звільняє особу від обов'язків, які виникають із забезпечення виконання зобов'язання.
У банківській гарантії №G0324/4265 від 08.03.2024, яка видана Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», не передбачено звільнення гаранта від обов'язку сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії у випадку настання форс-мажору. Таким чином, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови наявності самого факту порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги (разом із зазначеними в гарантії документами, якщо вони передбачені умовами гарантії). Обставини відповідного порушення з боку постачальника було визнано обома сторонами у позовній заяві та відзиві. За таких обставин, посилання позивача на те, що порушення строків поставки товару сталось внаслідок настання обставин непереборної сили, ніяким чином не впливає на права постачальника отримати суму гарантії.
Як наслідок, суд першої інстанції не вбачав за доцільне в межах даного спору надавати оцінку доводам сторін в розрізі дотримання порядку повідомлення про настання форс-мажорних обставин, що визначений умовами договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Проте, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення підлягає зміні шляхом викладення її у редакції даної постанови, оскільки у даному випадку наявні підстави для застосування ч. 4 ст. 269 ГПК України та перегляду справи не лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Щодо нерелевантності висновків об'єднаної палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, до правовідносин сторін у даній справі №910/4260/25.
У справі №910/17772/20 суди встановили, що між нерезидентом (кредитор) та резидентом (боржник) укладено договір про поставку бар'єрного огородження. На забезпечення виконання боржником відповідних зобов'язань за договором поставки банк (гарант) видав банківську гарантію, за умовами якої взяв на себе зобов'язання сплатити на користь кредитора повну суму гарантії як забезпечення виконання договору поставки. Кредитор (бенефіціар), вважаючи, що боржником (принципалом) допущено порушення виконання основного зобов'язання, направив гаранту вимогу про сплату грошової суми відповідно до виданої банком гарантії. Гарант відмовив бенефіціару в задоволенні вимог по банківській гарантії, посилаючись на закінчення строку її дії.
Кредитор (бенефіціар), не погоджуючись із відмовою гаранта, подав до господарського суду позов про стягнення грошової суми відповідно до виданої банком гарантії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови банківської гарантії в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов'язання у розмірі 2500000,00 грн у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором про поставку бар'єрного огородження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 у справі №910/17772/20 в позові відмовлено. Натомість, постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до ст. ст. ст. 560, 563, 565 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов'язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою банком.
Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 17.05.2024, на яку посилався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, сформував правовий висновок, згідно якого норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов'язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 Цивільного кодексу України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
Отже, колегія суддів вказує на те, що вказані висновки були зроблені у спорі між бенефіціаром та гарантом, тобто банком, з приводу безпідставної відмови у задоволенні вимог по банківській гарантії.
Водночас, у справі, що наразі розглядається апеляційним судом, банк виконав вимогу бенефіціара у повному обсязі. Водночас, принципал не погодився з тим, що він свідомо порушив умови договору, а таке порушення, на його переконання, сталося внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Отже, на переконання позивача, вимога відповідача до банку про виплату гарантії була надіслана безпідставно.
Тобто, позовні вимоги у справі №910/4260/25 спрямовані не до банку-гаранта, а до бенефіціара за банківською гарантією з метою захисту прав Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» як принципала від недобросовісних дій бенефіціара.
Тому, до предмета доказування у даній справі безумовно належить встановлення факту невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за основним зобов'язанням - договором поставки №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024, забезпеченим банківською гарантією.
Отже, відмова суду першої інстанції у задоволенні позову з тієї підстави, що обставини відповідного порушення з боку постачальника було визнано обома сторонами і посилання позивача на те, що порушення строків поставки товару сталось внаслідок настання обставин непереборної сили, ніяким чином не впливає на права постачальника отримати суму гарантії, суперечить самій суті правовідносин сторін, оскільки в такому випадку принципал (боржник) не зможе захиститись від недобросовісних дій бенефіціара та не зможе довести, що задоволення вимог за рахунок гарантії відбулося за відсутності факту порушення боржником забезпечених гарантією зобов'язань.
Як наслідок, судом першої інстанції безпідставно не розглянуто доводи та аргументи сторін в розрізі наявності чи відсутності форс-мажорних обставин та дотримання порядку повідомлення постачальником покупця про настання форс-мажорних обставин, визначеного умовами договору №ЦЗВ-01-00324-01 від 15.03.2024.
Щодо суті спору між сторонами.
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний станом на час виникнення правовідносин сторін та ухвалення рішення, визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 561 ЦК України встановлено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
При цьому, згідно зі ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано (ст. 563 ЦК України).
З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України №639 від 15.12.2004, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
У розумінні ст. 610 ЦК України, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18 та 27.01.2020 у справі №911/1867/18.
Таким чином, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як було зазначено вище, відповідно до п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару - м. Покровськ, м. Дніпро, м. Харків, м. Київ, м. Одеса, м. Львів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Пунктом 4.6 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
22.08.2024 відповідач направив на адресу позивача рознарядку №ЦЗВ-20/3944 з наданням дозволу на поставку партії товару на загальну суму 2286000,00 грн. Враховуючи терміни поставки, встановлені п. 4.2 договору, останнім днем поставки товару покупцю за вказаною рознарядкою було 21.09.2024.
Водночас, виготовлення замовлення за рознарядкою №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 було призупинено, оскільки внаслідок обстрілу з боку рф міста Нікополь була пошкоджена трансформаторна електростанція, від якої здійснюється живлення виробництва позивача.
Факт пошкодження трансформаторної електростанції після обстрілу рф м. Нікополь Дніпропетровської області та прилеглої території підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №22024040000001066 від 02.09.2024, довідкою по кримінальному провадженню №22024040000001066, виданою Нікопольським районним управлінням поліції ГУНП України в Дніпропетровській області, та листом АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» №54461/1001 від 09.09.2024.
У зв'язку з цим позивач звернувся до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з письмовими заявами №95 від 05.09.2024 та №97 від 10.09.2024 щодо надання пояснень причин відсутності необхідної напруги в електромережах.
Листом №55293/1001 від 12.09.2024 АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» підтвердило зниження напруги в електромережі та про заплановані роботи, направлені на покращення якісних характеристик електроенергії.
У зв'язку настанням обставин непереборної сили позивач повідомив відповідача листом №96 від 06.09.2024 шляхом направлення на електронну пошту відповідача vg.czv@uz.gov.ua та перевізником «Нова пошта», а також звернувся до Дніпропетровської торгово-промислової палати для отримання відповідного сертифікату (докази додаються).
19.09.2024 відповідачем отримано лист позивача №101/1 від 17.09.2024, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» проінформувало про настання форс-мажорних обставин, а саме відсутність необхідної напруги в мережі для здійснення нормального процесу виробництва.
20.09.2024 Дніпропетровська торгово-промислова палата видала позивачу сертифікат №1200-24-1748 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), відповідно до якого встановлено неможливість виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки у термін з 02.09.2024 у зв'язку з агресію рф проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, які спричинили відсутність електричної напруги через знаходження міста Нікополь на території активних бойових дій.
07.10.2024 покупцем отримано від постачальника лист №106 від 23.09.2024, яким проінформовано про отримання сертифікату Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 20.09.2024 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), копію якого додано до зазначеного листа.
Відповідно до п. 10.2 договору поставки сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності зазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Колегія суддів вказує на те, що позивач не порушив строк повідомлення відповідача про виникнення обставин непереборної сили, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит» дізналося про зниження напруги в електромережі остаточно лише з листа АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» №55293/1001 від 12.09.2024. Надалі, позивач повідомив відповідача про вказані обставини листом №101/1 від 17.09.2024, тобто протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту, коли Товариству з обмеженою відповідальністю «М-Лит» стало про них відомо.
Як наслідок, позивач не втратив на підставі п. 10.5 договору поставки права вимагати подовження умов договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 218 ГК України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Аналізуючи та підсумовуючи викладене, колегія суддів вказує на те, що для звільнення від відповідальності за договором відповідачу необхідно довести:
- факт неможливості поставки товару у встановлений договором строк;
- тривалість такої неможливості;
- причинно-наслідковий зв'язок між такою неможливістю та форс-мажорними обставинами.
Водночас, щодо тривалості дії форс-мажорних обставин, колегія суддів вказує на наступне.
Як зазначено в сертифікаті Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-24-1748 від 20.09.2024 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), датою їх настання є 02.09.2024.
Для позивача обставини непереборної сили фактично розпочалися 12.09.2024, тобто з моменту отримання відповіді від АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».
Факт існування форс-мажорних обставин протягом двох місяців підтверджується також сертифікатами про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №1200-24-2088 від 14.11.2024 та №1200-24-1872 від 09.10.2024, виданими Дніпропетровською торгово-промисловою палатою за зверненнями позивача в підтвердження неможливості виконання позивачем інших договорів з відповідачем з тих самих підстав.
Сертифікат №1200-24-1748 від 20.09.2024 містить в собі інформацію про орієнтовну дату відновлення електропостачання належної потужності (дата закінчення форс-мажорних обставин) - 09.11.2024, яка була в усному порядку повідомлена АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» при плануванні відновлювальних робіт пошкодженої електромережі. Відповідно до сертифікату №1200-24-2088 від 14.11.2024 форс-мажорні обставини існували ще станом на 14.11.2024 і саме в цю дату, як стверджує сам позивач, обставини непереборної сили були припинені у зв'язку з відновленням повноцінної роботи електромережі.
Тобто, саме з 14.11.2024 позивач у зв'язку з закінченням дії обставин непереборної сили повинен був продовжити виконання рознарядки №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 щодо поставки партії товару.
Строк виконання рознарядки №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 на поставку товару в кількості 3000 шт. на суму 2286000,00 грн згідно умов договору встановлено до 23.09.2024, тобто 30 днів.
Як було зазначено вище, в межах строку виконання рознарядки №ЦЗВ-20/3944 від 22.08.2024 постачальником 13.09.2024 частково поставлено товар на суму 542544,00 грн, що підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі №34 від 11.09.2024.
Надалі для позивача з 12.09.2024 почали діяти обставини непереборної сили. Тобто, до часу настання вказаних обставин пройшло двадцять днів на поставку товару. Як наслідок, після закінчення дії форс-мажорних (14.11.2024) обставин позивач мав ще десять днів для виконання рознарядки та поставки товару, тобто у строк до 24.11.2024.
Водночас, решта товару на суму 1743456,00 грн за зазначеною вище рознарядкою остаточно поставлена лише 30.12.2024. Тобто, з моменту закінчення дії форс-мажорних обставин (14.11.2024) і до моменту повного виконання позивачем своїх зобов'язань (30.12.2024) пройшло більше ніж півтора місяці.
Тому, необґрунтованими та незрозумілими є посилання позивача, наведені ним в апеляційній скарзі, з приводу того, що його зобов'язання за договором мали бути виконані у строк до 31.12.2024, враховуючи строк дії обставин непереборної сили з 02.09.2024 до 01.11.2024.
Отже, суд зауважує на тому, що звернення Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 29.01.2025 в межах строку дії гарантії до банку з письмовою вимогою у зв'язку з неналежним виконанням позивачем взятих на себе зобов'язань за договором, а саме порушенням строків поставки товару, та відповідна виплата банком суми гарантії відповідачу, відбулися за наявності на правової підстави. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що порушення строку поставки товару відбулося саме у зв'язку з дією обставин непереборної сили, так як поставка товару відбулася задовго після закінчення їх дії.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов'язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії. У такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутих.
У разі ненастання гарантійного випадку через виконання принципалом основного зобов'язання (відсутності порушення), сплачені кошти за банківською гарантією вважаються такими, що отримані бенефіціаром поза межами домовленостей, не на виконання основного договору та договору банківської гарантії, незважаючи на те, що сплачені у зв'язку із цими правочинами, та підлягають стягненню за ст. 1212 ЦК України, оскільки інших способів повернення цих коштів за таких обставин закон не передбачає (за умови, що договорами не встановлено інше).
Водночас, грошові кошти в сумі 487907,61 грн, перераховані позивачем за банківською гарантією, не можна вважати безпідставно сплаченими, оскільки позивач порушив умови договору поставки, а саме не поставив товар у строк, встановлений п. 4.2 договору. Тому, відповідач правомірно отримав задоволення своїх вимог за гарантією №G0324/4265 від 08.03.2024, виданою Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».
Таким чином, колегія суддів вказує на те, що підставою для відмови позивачу у задоволенні позову у цій справі є недоведення останнім обставин непереборної сили, що зумовили порушення строку поставки товару, а отже, як наслідок, недоведення безпідставності задоволення відповідачем своїх вимог за банківською гарантією.
З огляду на усе вищезазначене, мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні шляхом її викладення у редакції цієї постанови.
Разом з цим, наявність таких висновків суду в цілому не впливає на суть ухваленого рішення про відмову у задоволенні позову.
При цьому, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» в межах наведених доводів та вищевикладених висновків суду не підлягає задоволенню.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, однак такі порушення не призвели до ухвалення неправильного рішення по суті заявлених вимог, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 у справі №910/4260/25 підлягає зміні лише у його мотивувальній частині з викладенням мотивувальної частини у редакції даної постанови.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит».
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Лит» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 у справі №910/4260/25 змінити у мотивувальній частині та викласти мотивувальну частину рішення у редакції даної постанови.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 у справі №910/4260/25 залишити без змін.
4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Лит».
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 14.10.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко