вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" жовтня 2025 р. Справа№ 910/2287/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025
у справі № 910/2287/25 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Підопригори Сергія Дмитровича
до Київського квартирно-експлуатаційного управління
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_1
про стягнення коштів,
Фізична особа-підприємець Підопригора Сергій Дмитрович (далі - Підопригора С.Д. , позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління (надалі - відповідач, апелянт), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення 312 699,64 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 від 25.08.2023 Підопригора С.Д. направив на адресу відповідача підписані між позивачем та третьою особою акти наданих послуг за період з 16.09.2023 по 30.11.2023 на загальну суму 312 966 грн 64 коп. Проте, вказані акти відповідачем не підписані та спожита третьої особою електроенергія не відшкодована, що і стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.
Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, вказував про відсутність у нього обов'язку зі сплати послуги енергопостачання, оскільки Київське квартирно-експлуатаційне управління не є споживачем цих послуг, а також посилався на відсутність відповідних бюджетних асигнувань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Київського квартирно-експлуатаційного управління на користь Фізичної особи-підприємця Підопригори Сергія Дмитровича заборгованість у розмірі 312 966 (триста дванадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн 64 коп. та судовий збір у розмірі 3 755 (три тисячі сімсот п'ятдесят п'ять) грн 60 коп. та 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції зазначив, що твердження відповідача про неможливість відшкодування витрат на утримання орендованого майна спірного періоду у зв'язку відсутністю фінансування таких видатків на відповідний бюджетний період є необґрунтованими. Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17. З огляду на невиконання відповідачем обов'язку за договором відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 від 25.08.2023 та факту наявності заборгованості у розмірі 312 966,64 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному розмірі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає ані законності, ані обґрунтованості.
В апеляційній скарзі апелянт наголошує на помилковості висновків суду першої інстанції та зазначає, що Київське квартирно-експлуатаційне управління не є споживачем послуг з постачання електричної енергії за договором суборенди № 383 від 07.03.2023. Київське квартирно-експлуатаційне управління бере на себе бюджетні фінансові зобов'язання лише на підставі письмових договорів, укладених відповідно до вимог чинного законодавства. Відсутність укладеного договору не породжує між сторонами жодних зобов'язань. У зв'язку із відсутністю укладеного договору про відшкодування витрат за електроенергію між позивачем та відповідачем - у Київського квартирно-експлуатаційного управління не виникало обов'язку здійснювати відшкодування позивачу кошти, за спожиту електроенергію військовою частиною НОМЕР_2 . Окрім того, як вбачається з умов укладеного договору оренди № 383 від 07.03.2023, за положеннями пункту 1.3.1 договору Київським квартирно-експлуатаційним управлінням орендувалось дане майно не для розміщення власного особового складу, а для розміщення підрозділів військової частини НОМЕР_1 . У Київського квартирно-експлуатаційного управління перед позивачем відсутні будь-які як договірні (відсутній укладений договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію), так і позадоговірні зобов'язання (споживання у орендованому об'єкті), а тому відповідач жодних прав ФОП Підопригори С.Д. не порушував. Також апелянт вказав, що наразі включення обов'язку щодо відшкодування вартості електричної енергії позивачу за минулі періоди є неправомірним та вважається порушенням бюджетного законодавства, що має наслідком порушення прав та інтересів відповідача, як бюджетної установи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025, апеляційна скарга у справі № 910/2287/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/2287/25, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 13.08.2025 до електронних кабінетів представника позивача, відповідача та третьої особи; поштовим повідомленням № 0610274153370 про відправку копії ухвали Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 на адресу позивача.
При цьому, з даних «Трекінг відправлення» з офіційного сайту АТ «Укрпошта» вбачається, що станом на 03.09.2024 вказане поштове відправлення не було вручене під час доставки (причина: одержувач відсутній за вказаною адресою).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (надалі - Правила надання послуг поштового зв'язку).
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю. Рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством (пункти 8, 15 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв'язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв'язку формою (пункт 18 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок», цих Правил (пункт 76 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду (пункт 83 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п.п. 15, 83, 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19).
За таких обставин, апеляційний господарський суд вжив належних та необхідних заходів для повідомлення позивача про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/2287/25, направляючи рекомендованою кореспонденцією ухвалу суду за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а крім того й на фактичну адресу.
Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі № 910/2287/25 про відкриття апеляційного була оприлюднена 12.08.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129438612), тобто усі учасники справи, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивача було належним чином повідомлено про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/2287/25.
Представником фізичної особи-підприємця Підопригори С.Д. надано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що Київське квартирно-експлуатаційне управління зобов'язалось своєчасно та у повному обсязі відшкодувати вартість фактично спожитої електроенергії в процесі оренди приміщення за договором № 383 від 07.03.2023, відповідно до показників засобів обліку за діючими тарифами організації-постачальника та в терміни визначені умовами Договору. На думку позивача, Київське квартирно-експлуатаційне управління є належним відповідачем у справі. Позивач повторно наголосив, що відсутність бюджетних коштів, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для несплати ним грошового зобов'язання.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Військовою частиною НОМЕР_1 надано письмові пояснення, в яких вказано на безпідставність апеляційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління. В поясненнях зазначено, що хоча відповідач і не є фактичним споживачем послуг з електропостачання об'єкта суборенди, що впродовж відповідного періоду використовувався військовою частиною НОМЕР_1 , однак в силу укладених між відповідачем та позивачем договору суборенди № 383 та договору відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 саме відповідач взяв на себе зобов'язання з відшкодування вартості постачання електроенергії на об'єкт суборенди. Виходячи з цього, на думку третьої особи місцевий господарський суд дійшов абсолютно обґрунтованого висновку щодо стягнення заборгованості за оплату спожитої електроенергії з відповідача.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
З огляду на незначну складність справи та враховуючи положення п. 5 ч. 2 ст. 12 ГПК України, відсутність необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що за ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 07.03.2023 між Фізичною особою - підприємцем Підопригорою Сергієм Дмитровичем (орендар за договором) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (суборендар за договором) укладено договір суборенди № 383 (скорочено - Договір суборенди), відповідно до умов якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно.
Відповідно до пункту 2.1 Договору суборенди суборендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк 3 (три) роки і більше - не раніше дати державної реєстрації договору) та акту приймання-передачі майна.
Згідно з пунктом 2.4 Договору суборенди з урахуванням фактичного використання нерухомого майна на підставі Акта приймання-передачі від 14.02.2023 та у порядку визначеному частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли з 14.02.2023, що відповідає початку фактичного використання орендованого майна.
У відповідності до пункту 10.1 договору суборенди останній набирає чинності з дати його підписання та діє до моменту скасування або припинення воєнного стану на території України та Київської області включно.
25.08.2023 між Фізичною особою - підприємцем Підопригорою Сергієм Дмитровичем (сторона-1) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (сторона-2) укладено договір відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 (нижче - Договір), відповідно до умов якого сторона-1 забезпечує сторону-2 постачанням електроенергії на об'єкт зазначений у пункті 1.2 договору, яка отримана стороною-1 від постачальної організації (надалі - послуги), а сторона-2 зобов'язується своєчасно та у повному обсязі відшкодовувати стороні-1 вартість фактично спожитих в процесі оренди приміщень за договором № 384 від 07.03.2023 послуг згідно додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору, відповідно до показників засобів обліку (крім випадків, передбачених пунктом 1.7. договору) за діючими тарифами організації-постачальника та умов цього договору, в терміни, що передбачені договором.
Згідно з пунктом 1.3 Договору фактична ціна послуг за цим договором визначається на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг, складених відповідно до фактичних показників засобів обліку (або згідно з пунктом 1.7. договору) та умов цього договору. Відшкодуванню за вказаним договором підлягають лише фактичні витрати за спожиті послуги без будь-яких націнок.
У відповідності до пункту 1.6 Договору обсяг споживання стороною-2 послуг визначається за показниками засобів обліку електроенергії. Відшкодуванню підлягають витрати сторони-1 на оплату спожитих послуг за цінами (тарифами) організації - Постачальника на підставі отриманих стороною-1 рахунків від постачальника, в обсязі, спожитих стороною-2.
Пунктом 6.7 Договору встановлено, що щомісячно, в термін до 15 числа місяця, який слідує за звітним, сторона-1 надає стороні-2 рахунок-фактуру, акт наданих послуг, які є підставою для проведення оплати по даному договору, а також копію документів, що свідчать про фактично встановлені ціни (тарифи, вартість) на послуги постачальником таких послуг (рахунок, рахунок-фактура тощо). Розмір компенсації електропостачання, визначається лише на підставі відповідних актів, складених за даними засобів обліку, або розрахунковим методом. Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, платіжні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Оплата послуг здійснюється стороною-2 виключно за наявності кошторисних призначень за відповідним кодом видатків та у межах надходження бюджетних коштів.
Сторона-2 зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання від сторони-1 актів наданих послуг, рахунків відповідно до показників засобів обліку електроенергії, а також копій документів, що свідчать про фактично встановлені ціни (тарифи, вартість) на послуги постачальником таких Послуг (рахунок, рахунок фактура тощо) сторона-2 зобов'язана вносити плату в межах бюджетних асигнувань на рахунок сторони-1 (пункт 2.3.3 Договору).
Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2023, а в частині взятих на себе зобов'язань - до повного їх виконання сторонами. Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли спільної згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення з 14.02.2023.
З огляду на вказані фактичні обставини цієї справи колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 від 25.08.2023 позивач направив на адресу відповідача підписані між позивачем та третьою особою акти наданих послуг за період з 16.09.2023 по 30.11.2023 на загальну суму 312 966,64 грн.
Проте, вказані акти відповідачем не підписані та спожита третьої особою електроенергія не відшкодована, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів акцентує, що зазначені вище договори не визнані недійсними в судовому порядку, їхня нікчемність не встановлена законодавством, у зв'язку з чим умови таких договорів є обов'язковими для виконання сторонами в силу приписів ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вже зазначалось, за договором про відшкодування вартості електроенергії № 63-2023270 ФОП Підопригора С.Д. (сторона 1) забезпечує постачання електроенергії на об'єкт, яка отримана від постачальної організації.
В свою чергу, Київське квартирно-експлуатаційне управління (сторона 2) зобов'язалось своєчасно та у повному обсязі відшкодувати на користь ФОП Підопригора С.Д. вартість фактично спожитої електроенергії в процесі оренди приміщення за договором № 383 від 07.03.2023, відповідно до показників засобів обліку за діючими тарифами організації-постачальника та в терміни визначені умовами Договору.
Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 затверджено положення «Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (далі - Положення), яке визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗСУ).
Організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗСУ (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1 Положення).
Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1.3. Положення до основних завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення в тому числі відноситься:
- забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками, утримання і експлуатація фондів військового містечка, які знаходяться в користуванні військових частин;
- забезпечення військових частин комунальними послугами та енергоносіями;
- здійснення організації квартирно-експлуатаційного забезпечення в особливий період;
- планування витрат та організація фінансування заходів квартирно-експлуатаційного забезпечення.
Згідно з пунктом 2.1 Положення квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗСУ, до яких відносяться:
- Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗСУ);
- територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ);
- квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ));
- квартирно-експлуатаційні служби військових частин.
Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами:
Головне КЕУ ЗСУ - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗСУ - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України).
Відповідно до пункту 4.1 Положення право на квартирно-експлуатаційне забезпечення мають військові частини, які входять до складу ЗСУ, утримуються згідно із затвердженими штатами та (або) штатними розписами і фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань.
Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗСУ виходячи з відповідних номенклатур та норм (пункт 4.2 Положення).
Пунктом 5.12 Положення встановлено, що оренда нерухомого майна державної та комунальної власності, яке необхідне для розміщення військових частин, здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Організація роботи щодо оренди такого майна покладається на Головне КЕУ ЗСУ.
Пунктами 8.1, 8.3, 8.4, 8.7 Положення унормовано, що комунальні послуги та енергоносії надаються відповідно до норм витрат енергоносіїв та комунальних послуг у ЗСУ, методики нормування витрат палива на комунально-побутові потреби військових частин, відповідно до чинного законодавства України.
Оплата комунальних послуг військовим частинам, що утримуються за рахунок кошторису Міністерства оборони України, провадиться за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.
КЕВ (КЕЧ) або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями. Договори до підписання перевіряються та візуються головним бухгалтером і юрисконсультом КЕВ (КЕЧ).
Отже, саме на відповідача покладено обов'язок з відшкодування комунальних витрат військових частин, які перебувають на його обліку, та, відповідно, обов'язок з укладення як договору оренди приміщення для розташування та розміщення військовослужбовців військової частини, так і обов'язок з укладення договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.
На дане, як вважає колегія суддів, вірно звернув увагу місцевий господарський суд.
В свою чергу, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції також правомірно відхилив посилання відповідача, як на підставу невиконання відповідного обов'язку, на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17 та №925/974/17.
Окрім того, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (пункт 6 частини 1 статті 3, частини 2 та 3статті 13 ЦК України).
Одним зі способів захисту добросовісної сторони є принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування вимог, якщо її попередня поведінка підтверджує, що вона дотримується протилежної позиції.
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип «естопель», тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі («Хохліч проти України», заява № 41707/98).
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Колегія суддів враховує доводи позивача, наведені у відповіді на відзив та у відзиві на апеляційну скаргу, що позиція та поведінка Київського квартирно-експлуатаційного управління є суперечливою, враховуючи, що, по-перше, правочин, з якого виникли спірні правовідносини, було погодженою уповноваженою особою відповідача, по-друге, відповідач в окремому правочині взяв на себе зобов'язання з відшкодування вартості витрат на електричну енергію стосовно орендованих приміщень Військовою частиною НОМЕР_1 , по-третє, попередньо акти по відшкодуванню електропостачання за договором № 63-2023270 відповідачем погоджувались, а відповідні суми сплачувались.
При цьому, у статтях 2, 13 ГПК України закріплений принцип змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, на обґрунтування позовних вимог фізичною особою-підприємцем Підопригорою С.Д. надано:
Договір суборенди № 383 від 07.03.2023;
Договір про відшкодування вартості спожитої електричної енергії № 63-2023270 від 25.08.2023;
акти наданих послуг на суми: 71 076,99 грн, 58 774,60 грн та 183 115,05 грн;
акти зняття показників за періодами;
докази направлення актів Київському квартирно-експлуатаційному управлінню.
У той же час, відповідачем під час розгляду справи не надано більш вірогідних доказів на спростування розміру заявленої до стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
Водночас, доводи Київського квартирно-експлуатаційного управління, викладені в апеляційній скарзі, не доводять наявність підстав для звільнення від зобов'язань з відшкодування вартості спожитої електричної енергії та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Щодо вимог апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення в частині 12 000 грн витрат на правничу допомогу, колегія суддів звертає увагу на таке.
В межах доводів апеляційної скарги апелянтом не наведено обґрунтувань щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.
Водночас, з огляду на вимоги прохальної частини апеляційної скарги відповідача, судом апеляційної інстанції надається правова оцінка відповідних вимог скаржника.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Колегія суддів вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 24.02.2025, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Підопригорою С.Д. (Клієнт; Замовник) та Адвокатським бюро "Ольги Паламарчук" (Бюро; Виконавець), копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 24.02.2025 та копію акта від 24.02.2025 № 1.
За умовами договору про надання правової допомоги від 24.02.2025 Бюро зобов'язується надати правову (правничу) допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта, представництво його інтересів у Господарському суді міста Києва, шляхом формування правової позиції та консультування Клієнта щодо подальших процесуальних кроків з метою найефективнішого захисту прав та інтересів Клієнта; підготовка, узгодження з Клієнтом, підписання та подача до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та інших процесуальних документів (відповіді на відзив, клопотань, письмових пояснень, заяв, тощо), підготовка до судових засідань по справі та представництво Клієнта в Суді (представництво в першій інстанції).
Оплата за надані послуги проводиться відповідно до Додатка № 1, який є невід?ємною частиною цього договору.
За умовами Додатка № 1 Клієнт сплачує кошти у фіксованій сумі 12 000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень), за прийняття доручення, вказані кошти йдуть в оплату Бюро за наступні послуги, які будуть надані Адвокатом:
- формування правової позиції та консультування Клієнта з метою найефективнішого захисту прав та інтересів Клієнта;
- підготовка, узгодження з Клієнтом, підписання та подача до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення заборгованості та інших процесуальних документів (відповіді на відзив, клопотань, письмових пояснень, заяв, тощо);
- представництво інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва (представництво в першій інстанції).
Клієнт зобов'язаний сплатити Бюро гонорар встановлений договором, відшкодувати Бюро всі фактичні витрати, які не були обумовлені кошторисом доручення, але які Адвокат поніс, і які були необхідні для належного виконання доручення, та які підтверджуються витратними документами (квитанції, чеки, тощо).
24.02.2025 між сторонами складено акт № 1. Згідно акта сторони претензій одна до одної не мають.
З огляду на наведене, колегія суддів враховує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: співрозмірність із ціною позову та ступінь складності справи відносно заявлених позивачем витрат на відшкодування адвокатських послуг. Враховано заявлену позивачем ціну позову та витрат на послуги адвоката, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг.
Так, на думку судової колегії, врахування місцевим господарським судом вказаних вище критеріїв при визначенні розміру витрат на правничу допомогу повністю відповідає обсягу наданих адвокатом юридичних послуг Замовнику, і така правнича допомога є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, на переконання колегії суддів вмотивованими є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення не відповідає ані законності, ані обґрунтованості, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/2287/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача та у поясненнях третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/2287/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 у справі № 910/2287/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Київське квартирно-експлуатаційне управління.
4. Справу № 910/2287/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков