08 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/4621/25
Провадження № 22-ц/821/1705/25
категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та зобов'язання вчинити певні дії стосовно взяття на квартирний облік, у складі: головуючого судді Годік Л. С.,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Уманської міської ради та зобов'язання вчинити певні дії стосовно взяття на квартирний облік.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2025 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та у відкритті провадження слід відмовити, оскільки військова служба належить до служби публічної. Тобто, в даному випадку зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку та просив суд скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду від 05 серпня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до Уманського міськрайонного суду Черкаської області у новому складі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України у зв'язку із її необґрунтованістю та такою, що не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.
Зазначає, що його позовні вимоги є наслідком реалізації його майнових прав та є похідними від правовідносин, які мають приватно-правовий характер.
Зауважує, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за його позовом до цього самого відповідача з цим самим предметом спору та з тих самих підстав у зв'язку з тим, що спір відноситься до юрисдикції загального суду і має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі-Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Тобто в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного суду в постановах від 12 січня 2021 року в справі № 757/44631/19-ц (провадження № 14-171цс20), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) та інших виснувала, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 402/1225/16-ц (провадження № 14-213цс19), від 27 березня 2019 року в справі № 574/381/17-ц (провадження № 14-51цс19) та інші).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 26 травня 2025 року № 232, яким йому відмовлено у взятті на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради згідно з абз. 1 п. 7 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470.
Просив зобов'язати виконавчий комітет Уманської міської ради повторно розглянути заяву та взяти позивача на квартирний облік при виконавчому комітеті Уманської міської ради, як учасника бойових дій, інваліда війни 3-ї групи, який потребує поліпшення житлових умов.
В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на положення ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», адже він 04 червня 2025 року був демобілізований та отримав статус учасника бойових дій, а також, внаслідок поранення, отримав інвалідність внаслідок війни 3-ї групи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (3 гр. інвалідності внаслідок війни).
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців та членів їх сімей рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами, пов'язаними з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32 цс 22) та постановах Верховного Суду: від 14 липня 2022 року у справі № 359/10656/18 (провадження № 61-11574 св 20), від 14 вересня 2022 року у справі № 331/3641/21 (провадження № 61-5521 св 21), від 09 листопада 2022 року у справі № 336/4583/21 (провадження № 61-7337 св 22), від14 грудня 2022 року у справі № 389/3690/21 (провадження № 61-9563 св 22).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку зазначений спір є публічно-правовим, оскільки він виник щодо можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця.
Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), зазначено, що: «У позовній заяві позивач вказав, що його вимоги треба розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на висновки Чернігівського окружного адміністративного суду, викладені в ухвалі від 4 квітня 2018 року у справі № 825/1347/18. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів першої й апеляційної інстанцій про юрисдикцію адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог. Але ці суди не звернули увагу на виникнення внаслідок закриття провадження у цивільній справі юрисдикційного конфлікту, який формально унеможливлює доступ позивача до адміністративного суду. Тому розгляд цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства», оскільки повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (ч. 5 ст.170 КАС України).
Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у п. 1 ст. 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
У справі, що переглядається, встановлено, що 15.07.2024 ОСОБА_1 звертався до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до виконавчого комітету Уманської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, зокрема визнати протиправним та скасувати п. 2 рішення виконавчого комітету Уманської міської ради від 26 травня 2025 року № 232, яким позивачу відмовлено у взятті на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради згідно з абз. 1 п. 7 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 та зобов'язання виконавчого комітету Уманської міської ради повторно розглянути заяву та взяти позивача на квартирний облік при виконавчому комітеті Уманської міської ради, як учасника бойових дій, інваліда війни 3-ї групи, який потребує поліпшення житлових умов.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, відмовлено у відкриті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Роз'яснено, що вирішення даного спору належить до юрисдикції цивільного суду.
Отже, колегія суддів вважає, що Уманський міськрайонний суд зробив правильний висновок про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, проте, відмова у відкритті провадження у даній справі зумовила юрисдикційний конфлікт, який поставив під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 379, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 серпня 2025 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков