07 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 557/1995/24
Провадження № 22-ц/4815/804/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 19 березня 2025 року у складі судді Оленич Ю. В., ухвалене с-щs Гоща о 10 годині 13 хв., повний текст якого складено 19.03.2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» звернулося до Гощанського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 317 від 30.10.2023 року станом на 02.12.2024 року у розмірі 62 634, 00 грн., яка складається з 5 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 57 634,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 30.10.2023 року по 29.10.2024 року, що нараховані відповідно до п. 1.23 Кпредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом (1277,5% річних) та Графіку платежів, а також судові витрати у розмірі 3028,00 грн. та 10000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 19 березня 2025 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» заборгованість за кредитним договором № 317 від 30 жовтня 2023 року в розмірі 62 634 гривні 00 копійок, судовий збір у розмірі 3 028 гривень 00 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень 00 копійок, всього 68 662 гривні 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Не заперечує факт отримання кредиту у розмірі 5000 грн. строком на 365 днів (до 29.10.2024 року) та усвідомлює свій обов'язок повернути позивачу суму грошових коштів, яку отримала у якості кредиту. Водночас заперечує щодо сплати нарахованої кількості відсотків за користування кредитом, яка визначена у позові, оскільки вони нараховані всупереч діючому законодавству. Вона не погоджується із розміром заборгованості нарахованої Банком з огляду на законодавче запровадження максимальної денної процентної ставки в період дії Кредитного договору. Вважає, що тіло кредиту нею погашено, відтак розрахунок заборгованості наданий позивачем є невірним. Максимальний розмір денної денної процентної ставки не може перевищувати 1% (ч. 5 ст. 8 Закон №3498-ІХ від 22.11.2023р.). Зазначає, що на момент укладення договору 30.10.2023 року, положення ст. 8 Закону, не містили умов щодо граничного розміру щоденної процентної ставки. Вважає, що з 30.10.2023 по 23.12.2023 щоденна процентна ставка правильно застосована на рівні 3,5%, однак, починаючи з 24.12.2023 року протягом перших 120 днів розмір відсотків за кредитом не міг бути більшим за 2,5%, а протягом наступних 120 днів 1,5% (до 19.08.2024 року), та у подальшому не міг бути більшим за 1% за відсутності домовленості сторін про ще менший розмір відсотків. Вказує, що за період з 24.12.2023р. по 21.04.2024р. (120 днів) позивач має право на стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом 2,5% в день, з 23.04.2024р. по 20.08.2024р. (120 днів) - 1,5% в день, з 21.08.2024р. по 04.10.2024р. - 1% в день. Зазначає, що згідно детального розрахунку заборгованості за Договором нею було сплачено: 1164,00 грн. - 21.11.2023р.; 1101,00 - 29.11.2023р. та 3976,00 грн. - 12.01.2024 року. Вказує, що 12.01.2024 року нею повністю було сплачено заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн. та в сумі 1241,00 грн. в рахунок процентів за користування кредитними коштами. Отже, за кредитним договором №317 від 30.10.2023 року несплаченою є сума за користування тілом кредиту у розмірі 7443,71 грн. Окрім того, долучені до позову Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТзОВ «КЛТ Кредит», затверджені наказом директора 15.03.2024 року № 15-03-24, не можуть бути доказом, оскільки прийняті після укладення кредитного договору та після повного погашення нею тіла кредиту. Також не погоджується з рішенням суду щодо стягнення з неї на користь ТзОВ «КЛТ Кредит» витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Просить суд врахувати її скрутне матеріальне становище та складні сімейні обставини, у яких вона перебуває. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнути з позивача на її користь судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «КЛТ Кредит» вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також просить справу розглядати без її участі.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 317, згідно з п. 1.1 якого товариство зобов'язалося надати позичальникові грошові кошти в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.
Сторони у п. 1.2 договору погодили, що процентна ставка за користування кредитом становить 3,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 1277,50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.
Згідно п. 1.3 договору строк надання кредиту становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно з додатком № 1 до цього договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 19 днів.
Невід'ємною частиною цього договору є правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «КЛТ КРЕДИТ», які розміщені на сайті товариства (п. 1.5 договору).
Сторони договору обумовили, що товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_1 , що належить позичальникові. Переказ суми кредиту здійснюється товариством через платіжний сервіс Fondy або іншим способом (п. 1.7 договору).
Згідно з п. 2.1.1 договору товариство має право вимагати від позичальника повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов'язань, встановлених договором.
Позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит (п. 2.4.1 договору).
Даний договір укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі на сайті товариства відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (п. 6.1 договору).
Кредитний договір був підписаний 30 жовтня 2023 року електронним підписом відповідача одноразовим ідентифікатором та цього ж дня кредитні кошти у сумі 5000,00 грн перераховано на карту позичальника, що підтверджується витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи https://kltcredit.com.ua/.
ТОВ «КЛТ Кредит» свої зобов'язання за договором виконало та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , що стверджується даними квитанції № 675485552 від 30 жовтня 2023 року.
АТ «Універсал Банк» на виконання вимог ухвали суду підтвердив, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , фінансовий номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій за платіжною карткою № НОМЕР_3 в період з 30 жовтня 2023 року по 04 листопада 2023 року - НОМЕР_4 .
З виписки про рух коштів по картці, наданої АТ «Універсал Банк» вбачається, що на картковий рахунок відповідача 30 жовтня 2023 року надійшли грошові кошти у сумі 5000,00 грн.
Зі свого боку відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, своєчасно не сплатила нараховані проценти, у зв'язку з чим станом на 02 грудня 2024 року у неї виникла заборгованість у розмірі 62 634,00 грн, з яких: 5 000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 57 634,00 грн прострочена заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом, за стягненням якої позивач і звернувся до суду з цим позовом.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21).
Таким чином, ОСОБА_1 уклала даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов'язання та оцінити усі ризики у зв'язку з їх прийняттям.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У апеляційній скарзі стороною відповідача не заперечується факт укладення кредитного договору, однак оспорюється нарахування процентів за користування кредитом.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, розрахунок заборгованості за кредитним договором, що наданий позивачем, відповідає умовам договору, в якому відображено інформацію стосовно суми кредиту, загальної кількості днів користування кредитом, процентну ставку - 3,5 % і цілком підтверджує нарахування суми процентів за користування кредитом відповідно до умов договору, а тому заперечення відповідачки, вкладені у апеляційній скарзі, апеляційним судом відхиляються.
Судом встановлено, що 30 жовтня 2023 року відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн, у період з 30 жовтня 2023 року по 29 жовтня 2024 року, який є строком користування кредитом, позивач нараховував проценти за користування коштами згідно ставки - 3,5 % за кожен день користування кредитом (1277,5 % річних).
Покликання апелянта на те, що починаючи з 24 грудня 2023 року розмір максимальної денної процентної ставки в період дії кредитного договору не міг перевищувати 1 % і позикодавці зобов'язані були привести у відповідність умови укладених кредитних договорів до вимог Закону України «Про споживче кредитування», апеляційним судом оцінюються критично.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Спірний кредитний договір укладено 30 жовтня 2023 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, тому суд вважає, що такий закон не підлягає до застосування до спірних правовідносин.
Нарахування процентів від суми позики було здійснено позивачем у розмірах та порядку, узгодженому в укладеному між сторонами кредитному договорі, відповідно до законодавства чинного на момент укладення договору.
Змін у кредитний договір, в частині відсоткової ставки за користування кредитними коштами, порядку їх нарахування чи терміну повернення кредитних коштів з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що дало б можливість здійснити перерахунок відсотків згідно встановлених у п. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмежень, сторонами внесено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачкою повністю погашено тіло кредиту, оскільки здійснені нею платежі за договором 21 листопада 2023 року у розмірі - 1164,00 грн, 29 листопада 2023 року - у розмірі 1101,00 грн, 12 січня 2024 року - у розмірі 3976,00 грн, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, адже вказані кошти, у відповідності до умов договору, були зараховані позивачем на погашення прострочених процентів за користування кредитом відповідно до п. 4.5 договору, оскільки мало місце прострочення відповідачем оплати чергового платежу, що призвело до недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання позичальника за договором у повному обсязі.
Таким чином, позивачем правомірно згідно погоджених умов договору, протягом 365 днів відповідачу нараховувалося по 175 грн процентів (5000 грн х 3,5 %), 57 634,00 грн (63 875,00 - 1 164,00 - 1 101,00 - 3 976,00), яка нараховувалася з 30 жовтня 2023 року по 29 жовтня 2024 року, тобто в межах строку дії кредитного договору, після закінчення якого заборгованість за процентами не нараховувалася.
За наведеного, вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, на думку суду, підлягають стягненню, оскільки повністю відповідають умовам Договору та строку його дії.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» суму заборгованості за кредитним договором № 317 від 30 жовтня 2023 року в розмірі 62 634 гривні 00 копійок, куди, в тому числі, включено заборгованість за відсотками за період з 30.10.2023 року по 29.10.2024 року, що нараховані відповідно до п. 1.23 Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом (1277,5% річних) та Графіку платежів у сумі 57 634,00 грн..
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Хилевич С. В.