Житомирський апеляційний суд
Справа №274/1323/24 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
13 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №274/1323/24 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Істамової Ірини Володимирівни на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до у якому просить:
- визнати незаконною бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» при проведенні реструктуризації зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №?ZRSWGK0000000005, укладеним 11.04.2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» за його заявою від 21.07.2021 року, яка виявилась у її проведенні без врахування зміни строку основного зобов'язання з 30.09.2009 (без нарахування відсотків та пені після зміни строку) та без перерахунку заборгованості через незаконно утриману комісію за видачу кредитних коштів, а також без застосування курсу гривні в розмірі 16,009 грн/1?долар США;
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити реструктуризацію зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором №?ZRSWGK0000000005, укладеним 11.04.2008, за його заявою від 21.07.2021 року, відповідно до п.п.?6,?7,?8,?9,?11,?12,?13,?14 пункту 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», з урахуванням зміни строку основного зобов'язання з 30.09.2009 року (без нарахування відсотків та пені після зміни строку) та з перерахунком заборгованості через незаконно утриману комісію за видачу кредитних коштів, застосувавши курс 16,009 грн/1?долар США;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь витрати на правову допомогу в сумі 15?000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.04.2008 між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір №?ZRSWGK0000000005. Валютою договору є долар США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором, 11.04.2008 між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передано будинок за адресою: АДРЕСА_1 23.04.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який встановлює підстави для обов'язкової реструктуризації валютних кредитів. У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернувся до банку нотаріально посвідченою заявою від 21.07.2021 про проведення такої реструктуризації. Однак банком відмовлено листом від 12.08.2021. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02.02.2022 по справі №?274/6004/21, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 12.04.2022 та постановою Верховного Суду від 07.09.2022, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконною бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» у непроведені реструктуризації та зобов'язано її провести на його заяву від 21.07.2021. Листом від 19.12.2023 банк повідомив про зміну зобов'язань за результатами реструктуризації. Однак із цього листа не зрозуміло, яка саме сума боргу була взята до розрахунку при перерахунку, тобто з якої суми розраховували результат реструктуризації. Тому, 09.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням надати інформацію про розмір залишку заборгованості, суму боргу в іноземній валюті та курс, за яким змінювалась валюта зобов'язання. Також просив врахувати незаконність нарахування відсотків та пені з 30.09.2009, а також нікчемність умови договору про комісію (п.?8.1 договору). Проте 15.01.2024 банк йому відмовив. Вважаючи таку бездіяльність незаконною та з метою правильного проведення реструктуризації валютного зобов'язання з урахуванням дострокового завершення строку договору та нікчемності деяких його умов, ОСОБА_1 звернувся повторно до суду. Згідно графіку погашення та умов договору, строк повернення кредиту встановлено до 11.04.2028. Пунктом 8.1.2 договору передбачено, що в разі прострочення термінів оплати на 120 календарних днів, дням повернення кредиту та залишку зобов'язань, відсотків, винагороди та пені вважається останній день місяця такого порушення. Таким чином сторони унормували дострокове повернення коштів - тобто змінили строк виконання основного зобов'язання. Рішенням Бердичівського суду від 11.03.2019, залишеним без змін Житомирським апеляційним судом від 04.09.2019 та постановою Верховного Суду від 09.03.2021 встановлено, що строк виконання зобов'язання змінився, і обов'язок погашення всієї суми кредиту настала 30.09.2009. Отже банк не мав права нараховувати нарахування та пеню з цієї дати. Також, згідно п.?8.1, позичальник зобов'язаний сплатити комісію за видачу кредиту - 2?% від суми кредиту в день видачі, що суперечить законодавству. Ця умова є нікчемною за абзацом 3 ч.?4 ст.?11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинного на момент укладення договору. У постанові Великої Палати ВС від 13.07.2022 у справі №?496/3134/19 зазначено, що за нікчемністю умов договору банк повинен здійснити перерахунок заборгованості, “щоб забезпечити право позивача на правову визначеність». А в постанові ВС від 30.11.2023 по справі №?382/1621/21 підтверджено, що боржник може вимагати правильного розрахунку заборгованості, а кредитор - його здійснення, що унеможливлює стягнення частини заборгованості незаконно. Згідно з підпунктами 11-12 пункту 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», обов'язкова реструктуризація полягає у переведенні суми боргу до гривні за курсом, визначеним як середнє між офіційним курсом НБУ на день реструктуризації і офіційним курсом на день укладення договору, а день реструктуризації - це день отримання заяви кредитором. Банк зобов'язаний протягом 60 днів здійснити всі обчислення та повідомити про результат. Отже, днем реструктуризації валютного зобов'язання є 21.07.2021 - день отримання банком заяви. При цьому, банк мав обчислити середній курс: (4,9700 грн/долар станом на 11.04.2008 + 27,048 грн/долар станом на 21.07.2021) ? 2 = 16,009 грн/1?долар США.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №ZRSWGK0000000005, укладеним 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приват Банк», за його заявою від 21.07.2021, відповідно до підпунктів 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», із врахуванням зміни строку основного зобов'язання з 30 вересня 2009 року (без проведення нарахувань відсотків та пені після зміни строку основного зобов'язання) та перерахунком заборгованості через незаконно утриману комісію за видачу кредитних коштів, застосувавши курс гривні в розмірі 16,009 грн/1 долар США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 1211,20 грн судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» - Істамова І.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Банком було здійснено усі необхідні дії для проведення реструктуризації на виконання рішення суду по справі №274/6004/21, відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» та листом клієнта було повідомлено про графік платежі та щомісячну суму погашень. Беручи до уваги позицію позивача та викладені обставини судом першої інстанції, а саме що зобов'язання позивача припинено з 30.09.2009, то в даному випадку ОСОБА_1 не підпадає під дію умов реструктуризації встановленої Законом, а саме відсутності боргу станом на 01.01.2014 рік. Зі свого боку, Банк здійснив усі необхідні дії та провів позивачеві реструктуризацію боргових зобов'язань виключно з урахуванням п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» , як визначено рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області по справі № 274/6004/21 - де встановлено відсутність боргу. Крім того, стягнення з Банку витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн судом не було враховано норми ч. 3 ст.137 ЦПК України, стягнутий розмір є завищеним. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту надання йому правничої допомоги.
30 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05.05.2025 залишити без змін. Вказує, що відповідно до графіку погашення заборгованості та умов кредитного договору строк повернення кредиту встановлений до 11.04.2028 року. За частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. П. 8.1.2. Кредитного договору визначено, що в разі порушення термінів оплати, передбачених п. 8.1.1 (в тому числі оплати заборгованості по кредиту), на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), - в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів. У зв'язку із цим рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 11.03.2019 року по справі №274/4040/15, залишеним в силі постановою Житомирського апеляційного суду від 04.09.2019 року та постановою Верховного Суду від 09.03.2021 року встановлено, що строк виконання зобов'язання змінився та обов'язок погашення всієї суми кредиту у ОСОБА_1 наступив у 30.09.2009 року. В постанові Житомирського апеляційного суду від 04.09.2019 року зазначено, що Банк не вправі був здійснювати нарахування по пені та відсоткам з 30.09.2009 року. За ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Посилання апелянта про неможливість застосування строку припинення договору із 30.09.2009 року, оскільки в такому випадку поточна заборгованість буде винесена на прострочку, що унеможливить виконати вимоги реструктуризації, не заслуговують на увагу через обов'язковість судових рішень. Тому, мають бути застосовані висновки у рішенні суду про зобов'язання провести реструктуризацію та рішенні суду про визначення строку закінчення договору із застосуванням відповідних правових наслідків. З огляду на це за висновком науково-правничої експертизи з питання тлумачення окремих положень Закону України «Про споживче кредитування» (№1734-VIII) від 15.11.2016 року, зробленим на підставі Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10.02.1995 року №51/95-ВР, наказу Міністерства освіти та науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» від 12.01.2004 року №12 доцентом, доктором філософії права, доцентом кафедри цивільного та трудового права Київського національного університету імені Вадима Гетьмана, членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді ОСОБА_3 на запитання: Обсяг (період) якої заборгованості необхідно погасити Боржнику до дня проведення реструктуризації: по зобов'язаннях за договором чи по зобов'язаннях, які виникли на підставі вимоги про дострокове стягнення? Надав відповідь: Згідно з положеннями Закону України «Про споживче кредитування» (№1734-VIII від 15.11.2016 року) обов'язковій реструктуризації підлягає заборгованість за договором станом на 01.01.2014 року (крім пені), без врахування заборгованості, яка достроково виникла внаслідок вимоги кредитора про дострокове її стягнення, оскільки пред'явивши вимогу про кострове стягнення заборгованості за кредитним договором Банк в односторонньому порядку змінює порядок, умови та строк дії такого договору, в тому числі позбавляється права в подальшому вимагати проценти за ним та періодичні платежі за тілом кредиту згідно з графіком. Щодо незаконності стягнення комісії. За положенням 8.1 кредитного договору позичальник зобов'язувався сплатити комісію Банку за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту в день видачі кредиту. Отже, за вказаними кредитними договорами Банк зобов'язав позичальника сплачувати комісію за видачу кредитних коштів одноразово в день видачі кредиту. З огляду на це ВС в постанові від 06.12.2023 року по справі №755/15848/20 у подібних правовідносинах надаючи оцінку положенням умови кредитного договору АТ КБ «Приват Банк» про стягнення комісії за видачу кредиту зазначив наступне: відповідно до положень абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Отже, п.8.1 кредитного договору щодо сплати комісії Банку за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми виданого кредиту в день видачі кредиту є нікчемними на підставі абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент його укладення. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02.02.2022 року по справі №274/6004/21 встановлений факт нікчемності даної умови кредитного договору. При цьому слід звернути увагу, що відповідно до Розрахунку заборгованості поданого Банком, нараховувалась щомісячна комісія, яка не визначена жодною умовою договору. Представник відповідача посилався на те, що дана комісія визначена відповідно до п.8.1 Кредитного договору як винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів. Проте, дана умова договору не визначає щомісячного її стягнення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 11 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZRSWGK0000000005, за яким відповідач отримав кредит на купівлю житла у розмірі 32 467, 50 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних з кінцевим терміном повернення згідно графіку погашення кредиту до 11 квітня 2028 року.
11 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п.35.3 цього Договору, в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором № ZRSWGK0000000005, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем (п.35.1, 35.2).
Згідно з п.35.3 в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві власності, а саме: будинок АДРЕСА_1 .
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року рішення рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 274/4040/15-ц від 11березня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про залишення без задоволення позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ZRSWGK0000000005 від 11 квітня 2008 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У постанові суду зазначено, що із розрахунку заборгованості вбачається, що безперервно пеня за договором почала нараховуватися з 18 травня 2009 року, а тому відповідно до п. 8.1.2 кредитного договору строк виконання основного зобов'язання закінчився 30 вересня 2009 року. Тобто перебіг позовної давності за вимогами Банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з 30.09.2009 та закінчився 01.10.2014 (строк позовної давності встановлений сторонами у п. 5.5. договору та становить п'ять років).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню припинилося після спливу визначеного договором строку, тобто після 30 вересня 2009 року. При таких обставинах суд дійшов висновку про відмову у позові щодо стягнення тіла кредиту та платежів за договором, нарахованих банком до 30 вересня 2009 року, у зв'язку із спливом позовної давності, а щодо процентів та пені, нарахованих після 30 вересня 2009 року, - за безпідставністю (а.с.15-16).
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 лютого 2022 року у справі № 274/6004/21, яке залишене в силі судами апеляційної та касаційної інстанції, визнано незаконною бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» у непроведенні реструктуризації зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № ZRSWGK0000000005, укладеним 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», за його заявою від 21 липня 2021 року.
Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» провести реструктуризацію зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № ZRSWGK0000000005, укладеним 11 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», за його заявою від 21 липня 2021 року відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Рішення суду мотивоване тим, що позивач, використавши своє право на проведення реструктуризації заборгованості за кредитним договором звернувся із заявою до банку, в якій просив провести реструктуризацію боргу за кредитним договором, та в якій вказав відомості, які вимагалися законом для проведення такої реструктуризації боргу, долучивши до заяви документи, що підтверджують такі відомості. Проте АТ КБ «ПриватБанк» листом відмовив ОСОБА_1 у проведенні реструктуризації боргу, не вказавши при цьому конкретних правових підстав такої відмови, не вказавши, яких документів, що вимагалися законом або банком ОСОБА_1 не було долучено.
Тому, врахувавши, що на час розгляду справи позивач мав непогашене грошове зобов'язання, забезпечене житловою нерухомістю, яке є предметом іпотеки, та є єдиним житлом позивача та членів його сім'ї, станом на 01 січня 2014 року ОСОБА_1 не мав простроченої заборгованості, яка не була погашена на день звернення із заявою про реструктуризацію заборгованості, суд дійшов висновку, що бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» у непроведені реструктуризації є незаконною.
Однак, суд вважав передчасною вимогу ОСОБА_1 щодо зобов'язання банку провести реструктуризацію боргу із врахуванням зміни строку основного зобов'язання з 30 вересня 2009 року (без проведення нарахувань відсотків та пені після зміни строку основного зобов'язання) та перерахунком заборгованості через незаконно утриману комісію за видачу кредитних коштів, оскільки банк реструктуризацію заборгованості за заявою ОСОБА_1 не провів та на цей час не встановлено, із якого розміру боргу банк проводитиме таку реструктуризацію, тому не встановлено порушення банком прав позивача щодо правильності нарахування боргу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 8.1 кредитного договору щодо сплатити банку комісії, суд виходив з того, що такі умови договору є нікчемними в силу закону, тому відсутні підстави для визнання зазначеного пункту кредитного договору недійсним, який є нікчемним в силу закону, що свідчить про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту.
У повідомленні від 19.12.2023 Банк надав ОСОБА_1 лист з інформацією про зміну зобов'язань за результатами проведення реструктуризації, відповідно до якої сума боргу за кредитом складає 300 156,71 грн та за процентами 265262,34 грн, наведено графік платежів.
09.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Банку із проханням надати інформацію щодо розміру суми заборгованості взятої до розрахунку при визнач результатів проведеної реструктуризації, в тому числі суму залишку зобов'язання та складових в іноземній валюті, курсу за яким змінювалася валюта зобов'язання. При цьому просив врахувати про незаконність нарахування відсотків та пені з 30.09.2009 року нікчемність умови договору про нарахування комісії, визначеної п.8.1 Кредитного договору.
Листом Банку від 15.01.2024 року ОСОБА_1 було відмовлено в наданні виписки по кредитом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року.
Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.
Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов'язковій реструктуризації підлягають зобов'язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:
- наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов'язання (простроченого грошового зобов'язання та/або грошового зобов'язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв'язку з виконанням ним зобов'язань позичальника;
- відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв'язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв'язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;
- виконання зобов'язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об'єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об'єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.
Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:
- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об'єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);
- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов'язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов'язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.
Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами існує спір щодо порядку нарахування відсотків та пені в межах дії кредитного договору, незаконності стягнення комісії та визначення курсу гривні при проведенні реструктуризації валютного зобов'язання, а не відмови провести реструктуризацію, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відповідач виконав свій обов'язок щодо проведення реструктуризації зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №ZRSWGK0000000005 від 11 квітня 2008 року і зазначений договір є чинним.
Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв'язку з чим допустив порушення норм матеріального права, за наведеного колегія суддів вважає за необхідне рішення суду оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
За наведених вище обставин судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 3028,00 грн слід акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Істамової Ірини Володимирівни задовольнити.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2025 року в частині задоволених позовних вимог, стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов'язання провести реструктуризацію зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №ZRSWGK0000000005 від 11 квітня 2008 року відповідно до підпунктів 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», із врахуванням зміни строку основного зобов'язання з 30 вересня 2009 року (без проведення нарахувань відсотків та пені після зміни строку основного зобов'язання) та перерахунком заборгованості через незаконно утриману комісію за видачу кредитних коштів, застосувавши курс гривні в розмірі 16,009 грн/1 долар США відмовити.
Компенсувати акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 3028,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту судового рішення 15 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді