Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2352/25
Провадження № 2-о/376/145/2025
"15" вересня 2025 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря - Таранчук В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини,
Заявник ОСОБА_1 звернувся із заявою до суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
В обґрунтування своєї заяви заявник вказав, що 12 липня 2014 року між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстицій у Київській області було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №777, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 12.07.2014 року.
У шлюбі народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 22.05.2019 року.
Протягом останнього часу шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинені, вони не проживають разом та не ведуть спільного господарства.
Для врегулювання питання участі у вихованні спільної дитини після фактичного припинення шлюбних відносин, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто згоди стосовно участі у вихованні та утриманні спільної дитини - ОСОБА_4 , та укладено договір між батьками про проживання, виховання дитини, який завірено нотаріально.
Згідно умов даного договору спільний син ОСОБА_3 залишається проживати з батьком ОСОБА_1 , та він самостійно здійснює одноособове його виховання, при цьому мати - ОСОБА_2 , має право бачитись з ним та приймати участь в його житті в порядку, передбаченому зазначеним договором. Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне ОСОБА_1 для призначення (отримання) соціальних пільг, субсидій, допомоги, та для підтвердження права на стягнення аліментів з ОСОБА_2 у випадку ухилення нею від виконання своїх батьківських обов'язків
На підставі вищевикладеного заявник ОСОБА_1 просить суд:
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився, подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, вимогу про встановлення факту підтримує в повному обсязі (а.с.14).
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без її участі, вимоги заявника ОСОБА_1 визнає в повному обсязі (а.с.15).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. ст.211, 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Судом встановлено, що 12 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстицій у Київській області було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за №777, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 12.07.2014 року (а.с.19).
У шлюбі народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , видане 22.05.2019 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №564 (а.с.7).
20.07.2025 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Корнійчук А.В. посвідчено Договір між батьками щодо визначення місця проживання та виховання дитини (а.с.8).
Відповідно до умов, вказаних у договорі, та за згоди ОСОБА_2 спільна дитина залишається проживати зі ОСОБА_1 , він здійснює самостійне та одноособове виховання дитини, при цьому мати - ОСОБА_2 , має право приймати участь у вихованні дитини в порядку, передбаченому у договорі.
Дитина проживає разом батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Додаткової угоди до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 11.09.2025 року (а.с.17).
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Таким чином для набуття статусу «одинокий батько» необхідні дві умови: не перебування у шлюбі; виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Верховний Суд у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Конвенція ООН про права дитини 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За змістом ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із ними буде проживати малолітня дитина, однак спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування та судом. Системний аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що суд визначає з ким із батьками буде проживати малолітня дитина. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
За таких обставин, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що заявник ОСОБА_1 здійснює самостійне виховання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , мати дитини проживає окремо у АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади (а.с.11).
Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів та те, що встановлення вищезазначеного факту необхідно заявнику для призначення соціальних пільг, субсидій, допомоги, тощо, а також для підтвердження права на стягнення аліментів з матері дитини у випадку ухилення її від виконання своїх батьківських обов'язків в частині утримання та матеріального забезпечення дитини,а також те, що встановлення вказаного факту не породжує спір про право, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2,4,12,13,76,81,211,247,258,259,263-265,293,315, 316,318,319, 351,352,354 ЦПК України суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко