Справа № 364/747/25
Провадження № 2/364/418/25
15.10.2025 року, Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Ткаченка О.В.,
за участю секретаря судового засідання Бондаренко Л.С.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін, в селищі Володарка, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС», тел. 380956947419 адреса 01042, Україна, місто Київ, вулиця Саперне Поле, будинок, 12, інше, нежитлове приміщення 1008, ЄДРПОУ 44334170,
представник позивача Пархомчук Сергій Валерійович, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
до ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_3 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ,
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» (ТОВ «ФК АЙКОНС») через підсистему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3643504981/558524 від 20.09.2020 у розмірі 5300,00 грн. та судові витрати.
20.09.2020 року між ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 3643504981/558524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися
20.08.2021 року між ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» та ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-20/08/2021 відповідно до умов якого ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» відступило до ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 3643504981/558524 від 20.09.2020 укладеним з ОСОБА_2
25.08.2021 року ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021, відступив право вимоги за кредитним договором 3643504981/558524 від 20.09.2020 укладеним з ОСОБА_2 до ТОВ «ФК АЙКОНС» у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_2 .
Відповідач станом на 28.03.2025 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК АЙКОНС» у розмірі 5300,00 грн. (п'ять тисяч триста гривень 00 копiйок), яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн (двi тисячi гривень 00 копiйок). - прострочена заборгованість за процентами в розмірі 3300,00 грн (три тисячi триста гривень 00 копiйок).
Вказану суму боргу та судові витрати позивач просить стягнути із відповідача.
Представник позивача ТОВ «ФК АЙКОНС» у позовній заяві просить проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав, надав згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді.
Ухвалою суду від 09.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Крім того, 14.10.2025 ТОВ «ФК АЙКОНС» через підсистему «Електронний суд» на адресу суду скерувало заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Учасникам справи було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, відповідно до статті 280 ЦПК України, ухвалив проводити заочний розгляд справи.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» в редакції на дату договору якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 512 ЦК України передбачено можливість зміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 1ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 12, ч. ч. 1, 3 ст. 13, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Фактичні обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження, висновки суду.
Судом встановлено, що 20.09.2020 року між ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 3643504981/558524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.4 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
У п. 7 договору вказано номер рахунку позичальника № НОМЕР_5 хх-хххх-3544 (а.с. 20).
Відповідно до повідомлення ТОВ «Платежі Онлайн» від 09.07.2025, адресованого адвокату Пархомчуку С.В. та долученої інформаційної довідки 20.09.2020 на картковий рахунок № НОМЕР_5 хх-хххх-3544 було перераховано кошти в сумі 2 000,00 грн. (а.с. 30).
Із довідки ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» про ідентифікацію вбачається, що відповідач ОСОБА_2 ідентифікована, як позичальник за укладеним договором, оскільки акцептував, підписавши 20.09.2020 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора направленого на номер телефону відповідний договір (R85823) (а.с. 13).
20.08.2021 року між ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» та ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-20/08/2021 відповідно до умов якого ТОВ «КРЕДИТНА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНА ГРУПА» відступило до ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 3643504981/558524 від 20.09.2020 укладеним з ОСОБА_2 (а.с. 22-25).
25.08.2021 року ТОВ «ФК СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-25/08/2021, відступив право вимоги за кредитним договором 3643504981/558524 від 20.09.2020 укладеним з ОСОБА_2 до ТОВ «ФК АЙКОНС» у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_2 (а.с. 14-17).
З Виписки з особового рахунку за кредитним договором №3643504981/558524 від 20.09.2020 вбачається, що за період з 20.09.2020 по 28.03.2025 заборгованістьОСОБА_2 перед ТОВ «ФК АЙКОНС» за вищевказаним кредитним договором становить 5300,00 грн. (п'ять тисяч триста гривень 00 копiйок), яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн (двi тисячi гривень 00 копiйок). - прострочена заборгованість за процентами в розмірі 3300,00 грн (три тисячi триста гривень 00 копiйок) (а.с. 10).
31.03.2025 на адресу ОСОБА_2 ТОВ «ФК АЙКОНС» скерувало вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором, у якому повідомило боржнику про відступлення права вимоги за кредитним договором №3643504981/558524 від 20.09.2020 з вимогою протягом 30 днів з дати отримання цієї вимоги сплатити суму боргу у розмірі 5300,00 грн. (а.с. 9).
Оцінивши надані позивачем докази, встановивши зміст спірних правовідносин, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, із таких підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 (справа № 2-1383/2010) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між первісним кредитором та відповідачем кредитний договір №3643504981/558524 від 20.09.2020 недійсним не визнавався.
За умовами цього договору сторони погодили строк кредитування 30 днів та розмір процентів 2,5 на добу.
Також долученими до позову доказами доведено, що первісний кредитор на карту, вказану у договорі переказав відповідачу 2000, 00 грн.
Долученою до матеріалів випискою із особового рахунку за Кредитним договором №3643504981/558524 від 20.09.2020 вбачається, що відповідач не вносив коштів на погашення боргу.
Відповідач цього факту не спростував.
Визначаючи розмір боргу, який підлягає до стягнення, суд доходить таких висновків.
Позивач у позовній заяві вказав на розмір боргу за договором №3643504981/558524 від 20.09.2020 у сумі 5300,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 грн (двi тисячi гривень 00 копiйок) - прострочена заборгованість за процентами в розмірі 3300,00 грн (три тисячi триста гривень 00 копiйок)
Суд зазначає, що у позикодавця виникло право нарахування процентів за договором тільки у межах строку його дії, тобто до 19.10.2020.
Суд вважає, що нараховані проценти в сумі 1500, 00 грн (3300,00) не узгоджуються із умовами кредитного договору, за якими розмір процентів складає суду 1500,00 грн.
Розрахунку боргу, у якому було б відображено поденно розраховані проценти до позову не долучено.
У позові не наведено обґрунтування щодо нарахування процентів в розмірі 3300, 00 грн., зокрема щодо періоду нарахування, процентної ставки, та умов договору, якими передбачено нарахування процентів.
Вирішуючи по суті позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд також послуговується на правовий висновок, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (пункти 82-87, 91, 95-97, 104-106, 109, 110, 112-115, 122, 123), який зводиться до того, що надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно достатті 1048 ЦК України позамежами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про що місячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування, то особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті6і статті627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд відзначає, що позивач не обґрунтовує нарахування процентів положеннями ст. 625 ЦК України.
При цьому договір №3212611286/528064 містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника («Відповідальність Сторін та порядок вирішення спорів»), який включає підпункт 4.3 пункту 4, за змістом якого у разі, якщо Клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього Договору та/або в Додатку(ах) до цього Договору, проценти, передбачені в п. 1.3 цього Договору, продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов Договору.
Як слідує з наданого позивачем розрахунку заборгованості по Кредитному договору відсотки нараховані саме, як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Крім того, у позовній заяві ТОВ «ФК «АЙКОНС» не посилається саме на положення частини 2 статті 625 ЦК України та не вказує на те, що наявна у відповідача заборгованість за відсотками кваліфікується саме як три проценти річних (чи інший їх розмір, встановлений договором) від простроченої суми грошового зобов'язання (тіла кредиту).
Таким чином, вказаний у позові розмір процентів - 3300, 00 грн. не узгоджується із погодженими сторонами у договорі розміром процентів та у їх стягненні суд відмовляє.
Отже, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути із відповідача на користь позивача 3500,00 грн. боргу, із якого 2000,00 грн. -борг за тілом та 1500,00 грн. - проценти.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений позивачем судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в розмірі 1599,70 грн. (3500,00 х 2422,40 : 5300,00).
Щодо витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 10 500,00 грн., які позивач просив компенсувати за рахунок відповідача, суд дійшов таких висновків.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з правилами пунктів 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Гонорар в розмірі 10 500,00 грн. визначений адвокатом за: зустріч та консультацію щодо перспективи судового врегулювання щодо стягнення боргу із відповідачки, 1 година 2000,00 грн, складення та подання позовної заяви про стягнення заборгованості із боржника за кредитним договором 2,5 год. -5000,00 грн, інші клопотання до суду 1,5 год 3000,00 грн, канцелярські витрати на виготовлення копій документів - 500 грн.
На обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 16.06.2025, акт про отримання правової допомоги, рахунок про оплату №01.10.2025-24 та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів, відповідно до якої адвокатові перераховано 10500,00 грн., як правничу допомогу за договором від 16.06.2025, згідно рахунку № 01.10.2025-24.
Оцінивши надані позивачем докази на підтвердження розміру понесених нею судових витрат, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи в контексті критерію реальності адвокатських витрат, зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, керуючись принципами справедливості та верховенства права, зважаючи, що із заявлених 5300,00 грн. суд стягнув 3500,00 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника про стягнення із відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу та стягнути такі витрати в розмірі 2 000 грн 00 коп.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №205/5969/15-ц.
Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути всього судових витрат на суму (1599,70 + 2000,00) 3599,70 грн.
Керуючись ст. ст. 526, 549-552, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 275, 279, 280-283, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саперне Поле, 12, ЄДРПОУ 44334170, заборгованість за Кредитним договором № 3643504981/558524 від 20.09.2020 року, в сумі 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень 00 копiйок), яка складається з: · прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2000,00 гривень (двi тисячi гривень 00 копiйок), - прострочена за комісіями і відсотками в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень 00 копiйок)
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОНС» 3599,70 (три тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 70 коп. судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.10.2025 року.
Суддя: О. В. Ткаченко