Єдиний унікальний номер 638/6268/25
Номер провадження 22-ц/818/4131/25
22-ц/818/4285/25
09 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бабій Л.В.
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Сорокового Д.А.
третьої особи ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року та на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року в складі судді Невеніцина Є.В. по справі № 638/6268/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», про стягнення коштів в порядку поділу спільного майна подружжя,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», про стягнення коштів в порядку поділу спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 з 07 жовтня 1994 року перебували у шлюбі. Під час перебування у шлюбі вони вирішили придбати квартиру у ще не побудованій на той час новобудові за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . З цією метою 08 жовтня 2020 року відповідачка за його згодою уклала в інтересах сім'ї попередній договір № 184/84 з ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» ЗНВПІФ Житлобуд-1» про зобов'язання у майбутньому не пізніше 30 вересня 2022 року укласти основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 за вказаною будівельною адресою. На підставі попереднього договору 12 жовтня 2020 року відповідачкою за рахунок спільних коштів сплачено повну вартість квартири в розмірі 724 935,00 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2021 року їхній шлюб розірвано.
У червні 2024 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у справі № 638/11501/24, предметом якого є, зокрема, квартира АДРЕСА_3 . Під час розгляду вказаної справи йому стало відомо, що право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 було зареєстровано на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів та міни цінних паперів від 20 травня 2024 року, при укладенні яких було використано їх спільні кошти, які передавались за попереднім договором. Натомість сам попередній договір від 08 жовтня 2020 року втратив чинність, оскільки основний договір купівлі-продажу так і не було укладено. У подальшому спірну квартиру відповідачка подарувала їх старшому сину. Отже, вважав, що половина сплачених коштів для виконання умов попереднього договору від 08 жовтня 2020 року, що втратив чинність, у розмірі 362 467,00 грн, належить йому в порядку поділу майна подружжя.
Дізнавшись про підстави набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру та визначивши для себе спосіб захисту прав саме шляхом стягнення коштів, він подав у справі № 638/11501/24 заяву про зміну предмету позову, за змістом якої вилучив вимоги щодо квартири АДРЕСА_3 , і звернувся до суду з даним позовом.
Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 362 467,00 грн в порядку поділу спільного майна подружжя.
24 квітня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Сорокового Д.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову. Вказав на наявність ознак зловживання правом при зверненні до суду з цим позовом, оскільки у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова вже перебуває справа № 638/11501/24 за позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якій він просить, зокрема, визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя та витребувати у сина - ОСОБА_3 1/2 її частину. За наслідками обох позовів позивач вважає за можливе отримати і 1/2 частку квартири, і 1/2 частину коштів, за які вона придбана. Позови у цих справах мають тотожні підставу та предмет, заявлені з метою реалізації одного й того ж права - на частку у спільному майні подружжя щодо одного і того ж об'єкту нерухомості. У справі № 638/11501/24 представник позивача дійсно подав заяву про зміну предмету позову шляхом виключення вимог щодо квартири АДРЕСА_3 , однак така заява подана на стадії судового розгляду, і судом ще не розглянута. Отже, дії позивача є зловживанням процесуальними правами. Надав попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 30 000,00 грн.
29 квітня 2025 року від представниці позивача адвоката Бабій Л.В. надійшла відповідь на відзив, в якій вона, зокрема, вказала, що твердження відповідачки про зловживання позивачем своїми правами є лише її припущеннями. Предмет позовної заяви по даній справі і по справі № 638/11501/24 різний. У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідачки половину коштів, які були перераховані при укладанні попереднього договору і у подальшому використані нею у власних інтересах без згоди та попередження позивача. У справі № 638/11501/24 він просив суд визнати право сумісної власності та витребувати 1/2 спірної квартири з незаконного володіння, оскільки ним не надавалась згода на її відчуження, і він був впевнений, що попередній договір виконаний сторонами. Позивач не приховував від суду наявність іншої справи про поділ майна подружжя, відмовився у тій справі від частини вимог щодо спірної квартири, отже він не має на меті отримати подвійний зиск з відповідачки, порушити її права чи обернути в свою власність квартиру при розгляді судом двох справ.
04 травня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Сорокового Д.А. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він наголосив на зловживанні позивачем своїми процесуальними правами шляхом подання двох тотожних позовів.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року визнано подання позовної заяви у цивільній справі № 638/6268/25 ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» про стягнення коштів в порядку поділу спільного майна подружжя - залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що подання ОСОБА_1 позову у цій справі щодо стягнення половини вартості квартири АДРЕСА_3 та позову у справі № 638/11501/24 про витребування 1/2 частки цієї ж квартири є зловживанням процесуальними правами, наслідком чого є залишення позову без розгляду.
13 червня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Сорокового Д.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000,00 грн, оскільки дії ОСОБА_1 визнані зловживанням процесуальними правами.
24 червня 2025 року від представниці позивача адвоката Бабій Л.В. надійшла заява про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій вона просила відмовити у стягненні таких витрат. Вказала, що заявлена сума судових витрат в розмірі 41 000,00 грн є необґрунтованою, непропорційною, не співмірна зі складністю справи, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, не відповідає критеріям дійсної необхідності і розумності, належних та допустимих доказів розміру таких витрат не надано.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині відмовлено за необґрунтованістю.
Ухвала суду мотивована тим, що позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку зі зловживанням ним процесуальними правами, тож з нього на користь відповідачки підлягають стягненню її витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору та обсягу виконаної адвокатом роботи.
На вказані судові рішення через систему «Електронний суд» 24 червня 2025 року та 07 липня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабій Л.В. до суду апеляційної інстанції подала апеляційні скарги, в яких просила ухвали суду - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про наявність у діях позивача ознак зловживання процесуальними правами. Звертаючись до суду з першим позовом у справі № 638/11501/24 про поділ майна подружжя та витребування 1/2 частки спірної квартири він не знав, що у відповідачки виникло право власності на спірну квартиру не на підставі договору купівлі-продажу, укладення якого було передбачено попереднім договором, а на підставі інших договорів: купівлі-продажу цінних паперів та міни цінних паперів. Попередній договір втратив чинність, а тому товариство повернуло відповідачці аванс, сплачений зі спільних коштів подружжя, і він має право на половину цих грошей. Після отримання такої інформації стало зрозуміло, що необхідно звертатись до суду з іншими вимогами, у зв'язку з чим у справі № 638/11501/24 він подав заяву про зміну предмету позову, в якій виключив вимоги щодо квартири АДРЕСА_3 . Він звернувся з позовом у цій справі до розгляду судом у справі № 638/11501/24 його заяви про зміну предмету позову, щоб не пропустити позовну давність. Позови у даній справі та справі № 638/11501/24 не є тотожними, оскільки їх предмети і підстави відрізняються. Судом не встановлено, які корисливі чи особисті мотиви були у нього при поданні позовної заяви у цій справі, в чому саме полягає зловживання, яка шкода заподіяна або може бути заподіяна правосуддю чи іншим учасникам справи, в чому полягає недобросовісність, що свідчить про безпідставність залишення його позову без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року мотивована тим, що стягнення з позивача понесених відповідачкою судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, однак звернення до суду з позовом є його конституційним правом, а свідомих недобросовісних дій позивача не встановлено. Отже, залишення позову без розгляду було помилковим, а стягнення судових витрат передчасним.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Бабій Л.В., які підтримали апеляційну скаргу, відповідачку ОСОБА_2 та її представника адвоката Сорокового Д.А., які проти скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 слід задовольнити, виходячи з наступного.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду та стягуючи з нього судові витрати відповідачки на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в діях позивача вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами через подання двох позовів про поділ майна подружжя щодо одного і того ж майна, чим ускладнюється розгляд справи.
Однак, з такими висновками суду погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (Постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17).
Положеннями статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
Очевидно, що суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права повинен здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права, тому процесуальним законодавством передбачено, що певні процесуальні дії можуть бути розцінені як зловживання процесуальними правами, якщо відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав.
Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21).
Питання, щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15 вересня 2009 року), про зловживання правом у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до суду, порушує встановлений порядок роботи суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частини 3 статті 44 ЦПК України).
Сам по собі факт існування на розгляді у судах двох тотожних позовів, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК України є підставою залишення одного з них без розгляду, ще не означає, що має місце зловживання процесуальними права зі сторони позивача (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 759/2532/22-ц, провадження № 61-10225св22).
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову
Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційний проект» про поділ спільного майна подружжя та витребування майна. В обґрунтування позову посилався на те, що ними з ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі придбана квартира АДРЕСА_3 , яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, проте відповідачка зареєструвала на цю квартиру право власності за собою та надалі без згоди позивача подарувала її їх сину ОСОБА_3 . Просив, зокрема, визнати вказану квартиру спільним сумісним майном його та ОСОБА_2 та витребувати у ОСОБА_4 на його користь 1/2 частину цієї квартири (а.с. 93-97 том 1).
За вказаною позовною заявою ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 липня 2024 року відкрито провадження у справі № 638/11501/24 (а.с. 98 том 1).
У ході розгляду справи № 638/11501/24 ОСОБА_1 дізнався про те, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачкою не на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на виконання попереднього договору від 08 жовтня 2020 року, за яким вони передали забудовнику спільні кошти подружжя, як він вважав раніше, а на підставі договорів купівлі-продажу та міни цінних паперів від 20 травня 2024 року. Ці договори укладені ОСОБА_2 вже після розірвання їх шлюбу, та для їх укладення вона використала спільні кошти, які були сплачені за попереднім договором від 08 жовтня 2020 року і повернуті їй у зв'язку з тим, що попередній договір втратив чинність. Як зазначив позивач, відповідачка використала ці кошти без його відома. Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 обрав способом захисту своїх прав не витребування 1/2 частини квартири, а стягнення з ОСОБА_2 1/2 коштів, сплачених за квартиру.
На підставі цих обставин ОСОБА_1 подав у справі № 638/11501/24 про поділ майна подружжя заяву про зміну предмету позову, якою фактично відмовився від вимог щодо квартири АДРЕСА_3 , та у квітні 2025 року звернувся до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідачки коштів в порядку поділу майна подружжя.
Отже, колегія суддів висновує, що позови у даній справі та у справі № 638/11501/24 не є тотожними, оскільки вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя хоч і стосуються його частки у праві щодо однієї і тієї ж самої квартири, однак обґрунтовані різними обставинами, тобто підстави заявлених ним позовів є різними.
Звертаючись до суду з позовом в цій справі позивач не приховував наявність іншої справи № 638/11501/24, повідомив суду, що встановлені в ході її розгляду обставини стали підставою для звернення до суду з іншим позовом, та подав заяву про зміну предмету позову у первісній справі № 638/11501/24, відмовившись від вимог щодо спірної квартири.
Наведені обставини свідчать, що ОСОБА_1 діяв сумлінно, чесно та добросовісно, з дотриманням вимог статті 43 ЦПК України, вчиняв можливі і залежні від нього дії для забезпечення повного, всебічного, своєчасного розгляду справи по суті. Наявності у його діях умислу порушити порядок цивільного судочинства колегія суддів не вбачає.
Звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права та його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами.
До того ж, положеннями частини 3 статті 44 ЦПК України визначено такі можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживання процесуальними правами, - це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання, а не позову.
Натомість, вичерпний перелік підстав для залишення без розгляду позову визначено у статті 257 ЦПК України. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позову, статтю 257 ЦПК України не застосовував і, відповідно, жодної обставини, передбаченої нею як підстави для залишення позову без розгляду, не встановив.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року справі №757/64933/17-ц.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду суд першої інстанції обмежив позивача у праві доступу до суду.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними правами та залишення позову без розгляду є передчасними та помилковими.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 травня 2025 року у справі № 759/23597/23, провадження № 61-4130 св 25.
Крім того, на час перегляду цієї справи ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 липня 2025 року у справі № 638/11501/24 прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про поділ майна подружжя в частині позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_3 об'єктом права спільної сумісної власності та витребування у ОСОБА_3 на його користь 1/2 частини квартири; провадження у справі в цій частині закрито у зв'язку із відмовою позивача від позову; продовжено розгляд справи в іншій частині позовних вимог.
Тобто, у разі залишення позову ОСОБА_1 у даній справі без розгляду він позбавлений буде можливості захистити свої права як у цій справі, так і у справі № 638/11501/24, що є неприпустимим.
За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті 374 ЦПК України).
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року про стягнення судових витрат також знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно ч. 9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у разі необґрунтованих дій позивача, таких як зловживання процесуальними правами, виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Із системного тлумачення положень частин 5, 6 ст. 142, ч. 9 ст. 141 ЦПК України вбачається, що необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч.5 ст. 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Аналогічні висновки щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі №619/1146/17-ц, від 14 січня 2021 року у справі №521/3011/18.
Враховуючи наведене вище, оскільки будь-яких свідомих недобросовісних дій позивача, які свідчать про зловживання ним процесуальними правами, в ході судового розгляду даної справи не встановлено, а позов було залишено судом без розгляду помилково, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, тож у позивача наразі відсутній обов'язок відшкодувати понесені відповідачкою витрати на правову допомогу у контексті положень ч. 5 ст.142 ЦПК України, та питання про розподіл судових витрат має вирішуватися за результатами розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу суду від 27 червня 2025 року про стягнення судових витрат також підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 27 червня 2025 року скасувати, справу направити до Шевченківського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина