Номер справи 171/3010/25
Номер провадження 2/171/1831/25
10.10.25 м. Апостолове
Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Ліпчанського С. М.,
присекретарі Ровній Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гавяда Марина Олександрівна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-
Позивач ОСОБА_1 , звернулась до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 , 10.03.2010 року, за домовленістю з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , які є власниками квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , домовились про купівлю у них Позивачем зазначеного нерухомого майна. Після чого Позивач передала останнім обумовлену суму грошових коштів за нерухоме майно, а вони їй написали розписку та передали оригінали документів на нерухоме майно та ключі від квартири.
Надалі сторони домовились, що згодом переоформлять на Позивача право власність на нерухоме майно. Однак потім тривалий термін хворіла ОСОБА_4 , (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та оскільки власників нерухомого майна було чотири було проблемою всіх водночас зібрати у нотаріуса у іншому місті оскільки вони проживали у місті Донецьку. Потім ОСОБА_4 , померла, почалось АТО і т.п., таким чином у нотаріуса так і не було оформлено купівлю продаж зазначеної квартири.
Оскільки Позивач з 2010 року (15 років) добросовісно, відкрито безперервно володіє вказаним нерухомим майном, то вважає, що набула право на нерухоме майно за набувальною давністю.
В судове засідання позивач та представник не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлено в установленому законом порядку.
Відповідачі в судове засідання не з'явилася про час, дату та місце розгляду справи повідомлено в установленому законом порядку, подали до суду заяву в якій просять задовольнити позовні вимоги та розглянути дану справу за їх відсутності.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 15 червня 1994 року, виданого Мар'їнським комбінатм комунальних підприємств - відділом по приватизації державного житлового фонду, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної власності: дружині ОСОБА_2 , чоловік - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , квартира загальною площею 64, 0 кв.м.
Згідно розписки від 10.03.2010 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , продала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , за договірну вартість 20000,00 доларів США., гроші отримала за адресою цієї квартири, передали Позивачу оригінали документів на квартиру та ключі.
Згідно домової книги про реєстрацію осіб та паспортів Відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , з 25.12.1991 року по сьогоднішній день.
Аналізуючи письмові докази по справі, судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 , відкрито та добросовісно володіє чужим майном, а саме - квартирою, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , більше 10 років.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давній строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Зокрема, виходячи зі змісту ст.344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Отже, враховуючи, що позивач добросовісно володіє майном і понад 10 років, продовжує відкрито, безперервно користуватися житловим будинком, визнання представником відповідача пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на нього за набувальною давністю.
Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналась 17.07.1997 р., відповідно до ЗУ № 475/97 -ВР від 17.07.1997 р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколів № 1, 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року зі змінами і доповненнями та ст..ст. 379, 382 ЦК України гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням права володіння. Об'єктом власності особи може бути зокрема житло - житловий будинок, квартира.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України, яка передбачає право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом, а ст. 386 ЦК України зазначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Водночас відповідно до ст. 7 закону №1382-IV Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення, або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснене на підставі рішення суду виключно про:
1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
З огляду на те що закон №1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог:1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС України від 30.06.2015 року (Справа №21-1438а15).
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
На підставі викладеного,ст.ст.328, 335, 344 ЦК України, керуючись ст.ст.76-81, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гавяда Марина Олександрівна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.М.Ліпчанський