П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/842/25
Головуючий І інстанції: Пекний А.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 25.08.2025р.) про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення (наказ) про звільнення його з військової служби на підставі пп. «д» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 14.01.2025р. відкрито провадження у даній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою, зокрема, позивача було зобов'язано у встановлений судом термін надати відповідь Військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2024р.
Станом на дату розгляду справи позивач не надав відповідь відповідача та не повідомив суд про неможливість подання вказаного доказу.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.240 КАС України, у зв'язку із тим, що позивачем не надано витребуваних судом доказів, що перешкоджає вирішенню спору по суті.
Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 09.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.08.2025р. і направити дану справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Зокрема, позивач зазначає про те, що вищевказана ухвала прийнята з «надмірним формалізмом» та без належного дослідження судом усіх обставин справи.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
18.09.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
22.09.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.311 та ч.1 ст.312 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення.
Так, ст.129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У силу ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене, а також своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених Кодексом.
Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами ч.ч.1,2 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Як передбачено у ч.ч.4 та 5 ст.77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або ж бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Частиною 6 ст.77 КАС України встановлено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
У свою чергу, за приписами ч.7 ст.80 КАС України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або ж не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
У разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або ж відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (ч.ч.8 та 9 ст.80 КАС України).
Пунктом 9 ч.1 ст.240 КАС України регламентовано, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
З огляду на зазначене, системне тлумачення п.9 ч.1 ст.240 КАС України свідчить, що його необхідно застосовувати у взаємозв'язку із положеннями ч.ч.8 та 9 ст.80 цього Кодексу.
Так, положення ст.80 КАС України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання Позивачем вимог щодо надання доказів. Поряд з залишенням позову без розгляду, суд залежно від того, яке витребувані докази мають значення, може також визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними у ній доказами.
Тобто, залишення позову без розгляду у випадку неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин неподання доказів може бути застосовано у випадку, якщо за результатами з'ясування питання щодо того, яке значення мають витребувані докази, суд дійде висновку про неможливості здійснення судом розгляду справи і вирішення її по суті за відсутності таких доказів.
Відтак, необхідною передумовою для залишення позову без розгляду у випадку неподання позивачем з неповажних причин або ж без повідомлення причин неподання доказів є з'ясування судом питання відносно того, яким чином не подання позивачем витребуваних судом документів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності витребуваних документів.
Аналогічний правовий підхід було викладено Верховним Судом у постановах від 10.01.2024р. у справі №753/16924/20, від 29.05.2023р. у справі №523/20414/21 щодо застосування положень п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України та в постановах Верховного Суду від 18.03.2021р. у справі №911/802/20, від 12.09.2019р. у справі №910/498/18, від 23.06.2021р. у справі №917/531/19, від 24.04.2025р. у справі №907/769/19, від 21.04.2025р. у справі №902/383/2 - п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, які містять положення, алогічні до положень п.9 ч.1 ст.240 КАС України.
Так, в постанові від 21.04.2025р. у справі №902/383/24(902/871/23) Верховний Суд заначив, що залишення позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або ж його представник не з'явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.
Тобто, коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
При цьому, суд має з'ясувати також і те, яким чином неявка представника позивача та не подання ним витребуваних судом документів перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності представника позивача та витребуваних документів.
Також, в зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що положення ГПК України пов'язують можливість залишення судом позову без розгляду навіть не з ухиленням позивача від виконання будь-якої ухвали суду про витребування доказів, а лише з неподанням позивачем витребуваних судом доказів, необхідних саме для вирішення спору, тобто таких, що мають істотне значення та унеможливлюють розгляд справи за наявними в ній доказами.
У постанові від 10.01.2024р. у справі №753/16924/20 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз ст.ст.13, 84 та п.9 ч.1 ст.257 ЦПК України дозволяє дійти до висновку, що залишення позову без розгляду у випадку неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин неподання доказів може бути за умови з'ясування питання яке значення мають ці докази, при цьому суд має процесуальні підстави для визнання певної обставини, для з'ясування якої витребовувався доказ, або для відмови у визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.
Як уже зазначалося колегією суддів вище, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. відкрито провадження у даній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою у позивача витребувано та зобов'язано у встановлений судом термін надати відповідь Військової частини НОМЕР_2 від 09.12.2024р.
Втім, позивачем документів на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 14.01.2025р. дійсно подано не було, як і не було повідомлено про причини їх неподання.
Приймаючи спірну ухвалу та залишаючи позовну заяву без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.240 КАС України, суд першої інстанції фактично послався на те, що документи, які були витребувані у позивача ухвалою від 14.01.2025р. та на яких ґрунтуються позовні вимоги, є необхідними для повного та всебічного встановлення обставин у справі, справедливого розгляду та вирішення судом спору.
Водночас, суд першої інстанції не навів обґрунтування, крім загального покликання на те, що у позивача було витребувано документи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, щодо неможливості здійснення судом розгляду справи та вирішення її по суті за відсутності таких доказів. Як і не навів у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності витребуваних документів.
Позивач же, в апеляційній скарзі, покликається на те, що ним було надано до суду 1-ї інстанції відповідь (доповідну записку) відповідача від 09.12.2024р.
Судом першої інстанції відповідні обставини не було досліджено та встановлено, як і не було надано їм оцінки, тобто наведені обставини взагалі проігноровані.
Отже, суд 1-ї інстанції постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду з посиланням на п.9 ч.1 ст.240 КАС України, належним чином не з'ясував питання щодо можливості здійснення судом розгляду справи та вирішення її по суті за відсутності доказів витребуваних у позивача ухвалою від 14.01.2025р., як і не встановив у визначений КАС України спосіб чи є достатніми для розгляду справи по суті документи надані учасниками справи (у тому числі за наявності доповідної записки від 09.12.2024р.).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.9 ч.1 ст.240 КАС України.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 10.09.2025р. у справі №420/37141/24.
За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала Одеського окружного адміністративного суду - скасуванню, а дана справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.169,241,243,308,311,312,320,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року - скасувати та направити справу №420/842/25 до суду першої інстанції - для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко