П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35532/24
Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 17.03.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
15.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 03.10.2024р. №155350021188 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію на «пільгових умовах» за Списком №2 - з 25.09.2024р. на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, та з урахуванням пільгового стажу за період 05.11.1998р. по 08.05.2008р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії пільгової пенсії позивач досягла відповідного віку, мала необхідний пільговий стаж - не менше 10 років (за Списком №2) та, відповідно, мала право на призначення, нарахування і виплату пільгової пенсії. Разом із тим, ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовило у призначенні їй пенсії на пільгових умовах, що, на думку позивача, є протиправним та порушує її право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення відповідача від 03.10.2024р. №155350021188 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 25.09.2024р. на підставі п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, та з урахуванням пільгового стажу за період 05.11.1998р. по 08.05.2008р. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ГУ ПФУ в Тернопільській області 15.04.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2025р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Тернопільській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
09.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 25.09.2024р. звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - ГУ ПФУ в Тернопільській області.
03.10.2024р., за результатами розгляду документів, доданих до заяви, рішенням відповідача (за принципом екстериторіальності) №155350021188 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач не досягла пенсійного віку та відсутній необхідний страховий стаж.
До пільгового стажу позивача не було враховано періоди роботи з 05.11.1998р. по 08.05.2008р. у відповідності до пільгової довідки від 16.09.2024р. №89, оскільки в довідці зазначено, що вона працювала у відділенні інтенсивної терапії, а в наданих наказах про проведення атестації робочих місць від 04.12.1995р. №56, від 17.07.2000р. №27, від 21.05.2003р. №3 та від 28.05.2003р. №30 дане відділення не зазначено.
Не погоджуючись з такими діями і рішенням відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, із неправомірності спірних дій та рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з наведеними висновками і вважає, що суд 1-ї інстанції вірно визначив обсяг нормативно-правового регулювання даних спірних правовідносин, який полягає в наступному.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав та свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, у преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. за №1788-XII передбачено, що цей Закон у відповідності до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
За вказаним Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років (ст.2 Закону №1788-XII).
У силу ст.12 Закону №1788-XII, право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків та жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків та 55 років для жінок) із урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У подальшому, Законом №213-VІІІ (який набрав чинності з 01.04.2015р.) було збільшено раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, у тому числі, жінкам з 50 років до 55 років.
03.10.2017р. Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким доповнено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. за №1058-ІV розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить п.2 ч.2 ст.114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Також, зазначена норма передбачає зміст ідентичний п. «б» ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Однак, як загальновідомо, рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020р. у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п.п. «б» - «г» ст.54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (п.1 Рішення №1-р/2020).
Згідно з п.3 резолютивної частини Рішення, застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.п. «б» - «г» ст.54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01.03.2015р. на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення відповідного Рішення (п.2 резолютивної частини Рішення). Одночасно, Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин, Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Тобто, на час виникнення цих спірних правовідносин, була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині визначення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих Законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих вище Законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену «Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950р., та не забезпечує «адекватний захист від свавільного втручання» публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України»).
Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або ж множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ із урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Також, як вбачається із матеріалів цієї справи, пенсійним органом не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи з 05.11.1998р. по 08.05.2008р., у зв'язку із тим, що вона працювала у відділенні інтенсивної терапії, а в наданих наказах про проведення атестації робочих місць від 04.12.1995р. №56, від 17.07.2000р. №27, від 21.05.2003р. №3, від 28.05.2003р. №30 дане відділення не зазначено.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються з ст.62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Зазначеним нормам відповідає п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), за яким, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або ж навчання, а також архівними установами.
Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або ж за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5).
У довідці повинно бути зазначено: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз вказаних правових норм беззаперечно вказує на те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.
Застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пп. «а», «б» ст.13 та ст.100 Закону №1788-XII регулює «Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383).
Відповідно до п.3 цього Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку №637.
Таким чином, суд першої інстанції цілком доцільно зауважив про те, що правовою підставою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є саме набуття нею відповідного стажу при виконанні робіт, передбачених Списком №2.
До матеріалів даної справи долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (дата заповнення від 17.09.1990р.), яка містить усі необхідні записи про її трудову діяльність та посада на якій працювала позивач у період з 05.11.1998р. по 08.05.2008р. відноситься до Списку №2.
Викладені обставини не є спірними у межах даних правовідносин.
Як встановлено колегією суддів, трудова книжка ОСОБА_1 оформлена належним чином, записи у ній мають всі необхідні реквізити, скріплені печатками підприємств, які беззаперечно підтверджують зайнятість останньої на відповідних посадах. При цьому, з огляду на зазначене вище, дана трудова книжка позивача має усі кваліфікуючі ознаки, які відносять вказані роботи до пільгових, а тому, відповідно, жодні уточнюючі довідки підприємств за відповідні періоди стажу не є обов'язковими для призначення пенсії, про що вірно було зазначено судом 1-ї інстанції.
Натомість, вказані обставини були проігноровані пенсійним органом у даному конкретному випадку, що не узгоджується із вимогами закону.
Жодного спростування вищевказаних висновків відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні періоди роботи позивача є належним чином підтвердженими трудовою книжкою та іншими доказами, наявними у матеріалах справи, а тому будь-яких правових підстав для неврахування їх до стажу ОСОБА_1 не має.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі пенсійного органу.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 13.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко