Справа № 758/6730/24
Категорія 67
25 вересня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сідько І.О.,
за участю
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 28.09.2008 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Мінським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №757, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 28.09.2008.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 28 вересня 2010 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 956.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року у справі №756/14737/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 10.06.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Позивач зазначає, що в період шлюбу сторони набули наступне майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу квартири від 13.11.2020 року, машиномісце за адресою: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу майнових прав від 31.05.2017 року.
16.07.2024 на адресу Подільського районного суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява, в якій ОСОБА_3 зазначає, що позовні вимоги порушують права відповідача за первісним позовом, просить визнати особистою приватною власністю квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 144,1 кв.м. та машиномісце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 12,8 кв. м, стягнути грошові кошти за договором позики від 05.05.2023 659 750 грн, стягнути 2 649 063 грн. 76 коп. за коштовності.
13.02.2025 року до суду надійшов відзив, в якому заявник зазначає, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про поділ майна подружжя в цілому жодним чином не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами. Спрямовані на введення суду в оману та є спробою отримати у особисту приватну власність спірну квартиру та машиномісце, про поділ якого заявлено первісний позов.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.05.2025 року підготовче провадження закрито у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Гарбар О.М. позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити. Вимоги зустрічного позову визнає частково, в решті вимог просить відмовити.
В судовому засіданні відповідач за первісним позовом просить в первісному позові відмовити в повному обсязі, а позовні вимоги зустрічного позову задовольнити в повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 28.09.2008 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Мінським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №757, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 28.09.2008.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 28 вересня 2010 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області, актовий запис № 956.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року у справі №756/14737/23 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Позивач за первісним позовом зазначає, що майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя є: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу квартири від 13.11.2020 року, машиномісце за адресою: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу майнових прав від 31.05.2017 року.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 210/2492/19.
Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Таким чином, судом встановлено, що після реєстрації шлюбу, за час спільного життя позивача і відповідача внаслідок вчинення взаємних дій, ними було набуто майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу квартири від 13.11.2020 року, машиномісце за адресою: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності - договір купівлі продажу майнових прав від 31.05.2017 року, а отже, первісні позовні вимоги про визнання права власності на частину спільного майна подружжя є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, а тому, за позивачем в порядку поділу майна подружжя слід визнати право власності на:
-1/2 частину квартири загальною площею 144,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095922280000;
-1/2 частину машиномісця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2351433980000.
Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, суд дійшов до наступних висновків.
16.07.2024 на адресу Подільського районного суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява, в якій ОСОБА_3 зазначає, що позовні вимоги порушують права відповідача за первісним позовом, просить визнати особистою приватною власністю квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 144,1 кв.м. та машиномісце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 12,8 кв. м, стягнути грошові кошти за договором позики від 05.05.2023 659 750 грн, стягнути 2 649 063 грн. 76 коп. за коштовності.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.
Втім, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №522/19610/15-ц закріплено, що:
«Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18.
Таким чином, щодо заявлених позовних вимоги про визнання особистою приватною власністю квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 144,1 кв.м. та машиномісце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 12,8 кв. м, суд дійшов до висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на те, що зазначене майно є спільною власністю подружжя, а тому за позивачем за зустрічним позовом в порядку поділу майна подружжя слід визнати право власності на: 1/2 частину квартири загальною площею 144,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095922280000 та на 1/2 частину машиномісця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2351433980000.
Щодо заявлених зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів за договором позики від 05.05.2023 суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2023 між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 1 319 500 грн, що в еквівалентному співвідношенні в іноземній валюті становить 35 000 доларів США.
Окрім цього, позивач за зустрічним позовом долучила до матеріалів справи заяву ОСОБА_1 щодо його згоди на укладення такого договору та підтвердження того, що зазначений правочин укладається в інтересах сім'ї.
Однак, суд критично ставиться до такої заяви з огляду на таке.
Дійсно, в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена копія заява ОСОБА_1 , яка долучена до матеріалів зустрічної позовної заяви, однак з її змісту вбачається, що ОСОБА_1 надав згоду своїй дружині ОСОБА_3 на укладення нею договору купівлі-продажу квартири за АДРЕСА_5 , а також на укладення будь-яких договорів про внесення змін та доповнень.
Окрім цього, в самому договорі позики від 05.05.2023 зазначено лише те, що «даний договір укладається Сторонами за згодою чоловіка Позичальника» (п.14) та не містить посилань на те, що такий правочин укладається в інтересах сім'ї, а тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволені зустрічних позовних вимог в частині стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів за договором позики у розмірі 659 750 грн.
Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 2 649 063 грн 76 коп. за коштовності, які на думку позивача за зустрічним позовом є особистою приватною власністю останньої, суд дійшов до наступних висновків.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач за зустрічним позовом не надала доказів наявності даного майна, його дійсної вартості, а власні доводи зводить лише до наданих фотографій коштовностей з мережі інтернет та належним чином не обґрунтовує вартість коштовності.
У той же час суд критично ставиться до доводів сторони позивача за зустріним позовом про факт крадіжки коштовностей, оскільки такі доводи обґрунтовуються лише власними словами позивача за зустрічною позовною заявою та копією витягу із ЄРДР, який лише свідчить про початок досудового розслідування. Вирок суду, на підставі якого певну особу можна було б вваєати винуватою у вчиненні злочину стороною позивача за зустрічною позовною заявою не надано.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 2 649 063 грн 76 коп. за коштовності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
З урахуванням вищенаведеного, обставини позовної заяви знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами та вважаються судом доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
В свою чергу зустрічна позовна заява підлягає частковому задоволенню з мотивів зазначених в описовій частині рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 56, 58, 60, 88, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:
-1/2 частину квартири загальною площею 144,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2095922280000;
-1/2 частину машиномісця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2351433980000.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на:
- 1/2 частину квартири загальною площею 144,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 20959222800 00;
- 1/2 частину машиномісця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2351433980000.
У задоволені решти вимог зустрічного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач (відповідач за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ;
відповідач (позивач за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Суддя Дмитро ПЕТРОВ