Справа № 761/23441/25
Категорія 68
13 жовтня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу,-
У червні 2025 року позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, вказавши, що 26.09.2024 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №1701. Від шлюбу у них є дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак спільне життя у неї з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння та різні погляди на життя, збереження їхнього шлюбу є неможливим та суперечить їхнім інтересам, у зв'язку з чим позивач звернулася із даним позовом до суду. При розірванні шлюбу вона також просить відновити її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 », а також стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10.06.2025 справу передано на розгляд за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.
Ухвалою суду від 26.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив.
22.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача, у якому відповідач визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу та просить їх задовольнити. Крім того, у відзиві представник відповідача просить при вирішенні питання розподілу судових витрат врахувати положення ст. 142 ЦПК України та стягнути з відповідача на користь позивача 50 відсотків сплаченого нею судового збору. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу він просить відмовити, вказуючи на неспівмірність таких вимог із складністю справи.
23.09.2025 до суду надійшла заява представника позивача про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, до якої також долучено докази на підтвердження факту та розміру понесених позивачем судових витрат.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача щодо задоволення позову не заперечив. Разом із цим, підтримав позицію щодо розподілу судових витрат у даній справі, наведену у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 26.09.2024 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №1701, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу у них є дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
В обґрунтування позову позивач стверджує, що спільне життя у неї з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння та різні погляди на життя, збереження їхнього шлюбу є неможливим та суперечить їхнім інтересам.
Судом беруться до уваги такі доводи позивача, оскільки їх не заперечив відповідач, який визнав позовні вимоги щодо розірвання шлюбу.
Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що сторонами висловлено взаємну згоду на розірвання шлюбу, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для вжиття заходів щодо примирення сторін.
При цьому судом враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові КЦС ВС від 11.06.2019 у справі №605/434/18 (61-3235св19), згідно з якою закріплена статтею 111 Сімейного кодексу України норма щодо необхідності вжиття заходів до примирення подружжя є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Таким чином, з'ясувавши взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, наявність у сторін неповнолітньої дитини та те, що сторони висловили взаємну згоду на розірвання шлюбу, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, а тому суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У зв'язку з викладеним, враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. (50 відсотків від загального розміру судового збору), а також стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. (50 відсотків від загального розміру судового збору).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.
Згідно з приписами частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п.1,2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
На підтвердження понесення втрат на правову допомогу позивач надав копії: договору про надання правничої допомоги №19 від 29.05.2025, акту наданих послуг №19 від 19.09.2025, детальний опис виконаних робіт та платіжну інструкцію про сплату позивачем 10 000,00 грн в рахунок оплати вартості наданих послуг з правової допомоги.
Приймаючи до уваги наведене, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про неспівмірність розміру заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. та вважає вірним стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати частково - у розмірі 3 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 23, 81, 89, 137, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , зареєстрований 26.09.2024 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №1701, розірвати.
Після розірвання шлюбу відновити позивачу ОСОБА_3 її дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн 00 коп.
Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову до суду згідно квитанції ID: 5800-3715-8295-7035 від 02.06.2025, в розмірі 605 грн 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повний текст рішення суду складено 14.10.2025.
Суддя О. О. Ковбасюк