печерський районний суд міста києва
Справа № 752/16627/25-ц
Пр. № 2-8919/25
13 жовтня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2025 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 702530971 у розмірі 28 314,00 грн., а також 2 422,40 грн. витрат з оплати судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 8 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 702530971, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 100,00 грн. 26.11.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/10, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс». ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у встановленому договором розмірі. Проте, відповідач порушив умови договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки та порядку, у зв'язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 28 314,00 грн., з яких: 12 100,00 грн. - заборгованість по кредиту, 16 214,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 липня 2025 року вказану справу передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою судді від 26 серпня 2025 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника, у разі неявки в судове засідання відповідача, позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Суд установив, що 8 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 702530971, у формі електронного документа, відповідно до якого, відповідач отримав кредит у розмірі 12 100,00 грн.
26 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/10, відповідно до умов якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язується їх прийняти та перевити грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим Договором (п. 2.1. Договору факторингу).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу № МВ-ТП/10 від 26 листопада 2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором № 702530971 від 8 жовтня 2024 року на суму 28 314,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості наданого представником позивача вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 702530971 від 8 жовтня 2024 року, становить 28 314,00 грн., з яких: 12 100,00 грн. - заборгованість по кредиту, 16 214,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Як визначено у ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги).
Стаття 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, на підставі Договору факторингу № МВ-ТП/10 від 26.11.2024, ТОВ «Таліон Плюс» набуло прав кредитора у зобов'язанні, що виникло з кредитного договору № 702530971 від 8 жовтня 2024 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено у ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту, суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
Так, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»», виконало умови кредитного договору № 702530971від 8 жовтня 2024 року та перерахувало відповідачу грошові кошти у розмірі, визначені Договором.
Проте, ОСОБА_1 зобов'язання за договорами належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилася заборгованість на загальну суму 28 314,00 грн., з яких: 12 100,00 грн. - заборгованість по кредиту, 16 214,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.
Враховуючи те, що відповідач не виконує умови договору у добровільному порядку, сума отриманого кредиту, проценти за користування ним та проценти за прострочення терміну повернення кредиту, підлягають примусовому стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин першої - п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 6 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 5 від 2 грудня 2024 року, додаткову угоду № 811 від 30 грудня 2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 30 грудня 2024 року та платіжну інструкцію № 1711 від 30 грудня 2024 року, відповідно до якої встановлено, що вартість наданих адвокатом послуг становить 5 000,00 грн.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час, при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що витрати на правничу допомогу сплачені позивачем, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 211, 223, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України, ст.ст. 526, 551, 610, 611, 625, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 702530971 від 08.10.2024 у розмірі 28 314,00 грн. (двадцять вісім тисяч триста чотирнадцять) гривень 00 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрати з оплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (вул. Жабинського, буд. 13, м. Чернігів, 17017, код ЄДРПОУ 39700642).
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст судового рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик