Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/14171/2025
м. Київ Справа № 361/6169/23
02 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської областівід 21 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петришиної Н.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя,-
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя.
Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 11 червня 2008 року між ОСОБА_2 емта Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», назву якого змінено на ПАТ «Укрсиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358567000, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 160 000 доларів США та зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 11.06.2038 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 11 червня 2008 року між ОСОБА_2 ем та АКІБ «Укрсиббанк», укладено договір іпотеки № 87843, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку належні йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0500 га та розташований на ній житловий будинок, загальною площею 209 кв.м., житловою площею 70,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 2 та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, за якими до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та іпотечним договором.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості. Однак, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2013 року у справі № 361/4983/13-ц, в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
У 2014 році ОСОБА_2 , посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 593 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», вважаючи, що з набранням вищевказаним рішенням суду законної сили припинились його зобов'язання за кредитним договором № 11358567000, а також іпотека, якою забезпечено виконання цього грошового зобов'язання, звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання іпотеки припиненою. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2014 року (справа 361/5288/14-ц) у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2014 скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про задоволення позову. Визнано договір іпотеки № 87843 від 11.06.2008 року припиненим. Знято заборону відчуження жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, що знаходиться за вищевказаною адресою. Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про накладення заборони відчуження іпотечного майна.
29 травня 2015 року на підставі вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції приватним нотаріусом Морозовою С.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іпотеки.
Разом з цим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 02лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою, відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12червня 2017 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2016 року залишено без змін.
Однак, 28 липня 2015 року на підставі: рішення суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 22.09.2014, видавник: Броварський міськрайонний суд Київської області; ухвала суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 26.09.2016, видавник: Апеляційний суд Київської області; ухвала суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 12.06.2017, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області" Білоус А.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про скасування іпотеки земельної ділянки площею 0,0500 га та розташованого на ній житлового будинку загальною площею 209 кв.м., житловою площею 70,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.04.2019 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 18.04.2019 року право власності на вищевказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, позивач ТОВ «Кей-Колект» просив суд:
визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права іпотекодержателя за договором іпотеки № 87843 від 11.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованим в реєстрі за №14739, що укладений між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки стосовно іпотечного майна - земельної ділянки, площею 0,0500га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 648125832106) та розташованого на ній житлового будинку загальною площею 209 кв.м., житловою площею 70,2 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 648091332106), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 рокувзадоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя, відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвокат Пилипенко Сергій Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 рокута ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалась в обгрунтування своїх вимог.
Зазначає, що з аналізу імперативних норм Закону України «Про іпотеку» випливає, що правочин з відчуження предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя є недійсним, а особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки за таким правочином, набуває статус іпотекодавця навіть у тому випадку, якщо до її відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Тобто, добросовісність набувача іпотечного майна відчуженого без згоди іпотекодержателя не має правового значення для набуття ним статусу іпотекодавця зі всіма властивими йому правами та обов'язками.
Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2026цс16. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна».
Правові позиції Верховного Суду, які застосував суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не є релевантними по відношенню до даної справи, оскільки вони висловлені у справах з іншими обставинами.
Таким чином, за наявності невиконаного основного зобов'язання, чинності іпотеки, відсутності підстав для припинення основного зобов'язання та іпотеки існують всі правові підстави для визнання за ТОВ «Кей-Колект» права іпотекодержателя, оскільки іпотека спірного майна є дійсною з моменту її виникнення, а відсутність про неї запису в Державному реєстрі прав на момент набуття відповідачем права власності на іпотечне майно в силу дії в подальшому скасованого судового рішення не впливає на її чинність, чим спростовуються висновки суду першої інстанції про набуття відповідачем права власності на спірне майно вільним від незареєстрованих обтяжень іпотекою.
Висновок суду першої інстанції про те, що після припинення іпотеки минуло більше трьох років не відповідає фактичним обставинам, оскільки згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 335940124 від 16.06.2023 року іпотеку спірного майна скасовано 28.07.2017 року (стр. 11-15 довідки з ДРПВ), а право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем 18.04.2019року.
Висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Кей-Колект» було обізнано про виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку з 29 травня 2015 року і майже сім років не вживало заходів щодо його поновлення сторона позвача вважає безпідставним, оскільки запис про припинення іпотеки на підставі ухвали Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 року був внесений до державного реєстру прав лише 29.05.2015 року, за день до відчуження предмета іпотеки ОСОБА_3 . До внесення зазначеного запису ТОВ «Кей-Колект» оскаржило ухвалу Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 року в касаційному порядку, тому підстав вважати, що ОСОБА_2 зверне до виконання оскаржувану ухвалу у ТОВ «Кей- Колект» не було. Крім того, до скасування ухвали Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 року касаційним судом (27.01.2016) та прийняття остаточного рішення у справі від 12.06.2017 року, підстави для поновлення в реєстрі запису про іпотеку були відсутні, як і відсутній обов'язок кредитора-іпотекодавця постійно перевіряти відомості державного реєстру прав на наявність змін. До того ж, оскільки до 28.07.2017 року реєстрація іпотеки в державному реєстрі прав мала свою дію, про що свідчать записи в державному реєстрі прав від 28.07.2017 року про скасування іпотеки та її реєстраційної дії, право на позов у ТОВ «Кей-Колект» про поновлення іпотеки виникло саме з моменту внесення запису про її скасування, тобто з 28.07.2017року.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не мав можливості дізнатись про претензії інших осіб на нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним сторона позивача вважає необґрунтованим з огляду на те, що останній мав можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність обмежень чи претензій щодо нього інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Невиконання таких дій з боку відповідача не звільняє його від правових наслідків придбання спірного майна, тим більше коли відносно майна вживались обмежувальні заходи, що повинно було викликати підозри щодо можливих претензій з боку інших осіб. До того ж, сама по собі відсутність обтяжень у реєстрі не є автоматичним підтвердженням того, що ці обмеження фактично не існують або були скасовані на законних підставах. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.01.2025 у справі № 760/21831/18(61-151св23), від 03.02.2025 у справі №185/10500/21 (61-14539св23).
На переконання сторони позивача, визнання права іпотеки на спірне майно не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до продавця у якого він його придбав, про зниження ціни або розірвання договору купівлі- продажу на підставі статті 659 ЦК України, а в разі звернення стягнення на заставлене майно, отримати компенсацію своїх втрат від боржника за основним зобов'язанням відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, на думку сторони позивача, приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не визначив правову природу спірного іпотечного зобов'язання, не дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, неповно і не всебічно встановив обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Куликов Олександр Андрійович просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 року- без змін.
Скасувати заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2023 року у справі №361/6169/23. Стягнути на користь відповідача судові витрати, про які буде заявлено окремо.
Зазначає, що з позову та доданих до нього документів можна встановити, що предметом забезпечення договору іпотеки № 87843 було визначено будинок та земельну ділянку кадастровий номер 3210600000:00:064:0376.
Отже, земельна ділянка, яка належить відповідачу та має номер 3210600000:00:063:0817 (зареєстрована в реєстрі за номером 648125832106) і саме щодо цієї земельної ділянки заявлено позову вимогу про визнання права іпотекодержателя у відповідності до наданих позивачем документів не була предметом іпотеки за договором № 87843. Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру, ця земельна ділянка була зареєстрована в реєстрі 23.11.2010 року і з матеріалів справи не вбачається, що ця земельна ділянка коли небудь була предметом іпотеки за договором іпотеки № 87843.
При цьому, позивачем не надано доказів за якими можливо ототожнити предмети іпотеки за договором іпотеки № 87843 та нерухомим майном, яке належить відповідачу. Позивачем не доведено, що земельна ділянка 3210600000:00:063:0817 (зареєстрована в реєстрі за номером НОМЕР_1 ) була предметом іпотеки та, відповідно, відсутні будь-які підстави для визнання права іпотекодержателя на цю земельну ділянку.
Звертає увагу суду на те, що ТОВ «Кей-Колект» не мало жодних перешкод з 29.05.2015 року встановити обставину припинення іпотеки, а з 30.05.2015 року встановити обставину продажу ОСОБА_2 нерухомості ОСОБА_3 .
Позивач, який достеменно знав про настання права вимоги за кредитним договором щонайменше з 2012 року, до 2015 року не звертав стягнення на предмет іпотеки, але подав позов у цій справі лише 27.07.2023 року, тобто через 8 років після вчинення реєстраційних дій щодо припинення іпотеки і через 7 років після скасування судового рішення, на підставі якого було скасовано запис про іпотеку, пропустив строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду, а відповідач заявив про застосування позовної давності в суді першої інстанції.
Також сторона відповідача вважає, що відсутні підстави для задоволення позову не лише через пропуск позовної давності, а і через його недоведеність та добросовісність відповідача, як покупця майна.
Вказує, що відповідачу нічого невідомо про «внесення записів про скасування іпотеки» 28.07.2017 року як і про підстави їх внесення, про які зазначається в апеляційній скарзі.
Як зазначав сам позивач, запис про припинення іпотеки та заборони було внесено до реєстру 29.05.2015року. Саме це зробило можливим укладення 30.05.2015 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Отже, до всіх правовідносин, які склались між позивачем та третіми особами до 18.04.2019 року відповідач не має ніякого відношення і не був про всі ці відносини обізнаний. Відповідач ОСОБА_1 не був учасником кредитних правовідносин, які склались між третіми особами та позивачем. Відповідач не укладав та не має відношення до договору про надання споживчого кредиту № 11358567000 та договору іпотеки, який забезпечував виконання зобов'язань за цим кредитним договором.Відповідач не пов'язаний із третіми особами та не знайомий із ОСОБА_2 , не брав участі в будь-якому процесуальному статусі в згаданих вище судових справах №361/4983/13-ц та № 361/5288/14-ц.
Твердження позивача про недобросовісність відповідача не відповідають дійсності та не доводяться жодними засобами доказування.
Насправді, відповідач при укладанні договорів діяв обачно та обережно, про що свідчать також і договори купівлі продажу, укладені 18.04.2019 року. Відповідач вжив всіх розумних та головне -можливих для нього заходів щодо перевірки об'єктів купівлі.
При укладанні договорів купівлі-продажу відсутність заборон та обтяжень нерухомого майна перевірялась нотаріусом, як державним реєстратором, та будь-які заборони чи перешкоди для укладання договорів купівлі- продажу не були виявлені.
Вказане підтверджують інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно будинку та земельної ділянки, які додавались до відзиву в цій справі та наявні в матеріалах справи.
В цій же справі жодних порушень «імперативних норм права», в тому числі ст.ст. 9, 12 Закону України «Про іпотеку», ні треті особи, ні відповідач не допускали, оскільки ні в момент укладання договору купівлі-продажу між боржником та ОСОБА_3 , ні в момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та відповідачем не існувало жодних заборон чи обмежень щодо їх укладання.
Зважаючи на обставини цієї справи, задоволення вимог позивача становитиме непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Такий висновок узгоджується із згаданими вище правовими позиціями, які Верховний Суд виклав у постановах від 14 липня 2021 року у справі №522/14452/15-ц, та від 29 липня 2021 року у справі №338/157/18.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач є добросовісним власником нерухомого майна, на переконання сторони відповідача, є абсолютно правильним та ґрунтується на встановлених обставинах, а також повністю відповідає правовим висновкам Верховного Суду.
Сторона відповідача вважає, що в цій справі позов не спрямований на погашення заборгованості за кредитом шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. В даному випадку мова йде про ініціювання позову з позовною вимогою, яка не призведе до поновлення прав позивача і матиме наслідком ініціювання нових позовів.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача зазначає про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що становить 70 000 грн, а заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде подана відповідачем протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції.
Крім того, сторона відповідача зазначає, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2023 року були вжиті заходи забезпечення позову у цій справі і, як передбачено статтею 158 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У додаткових поясненнях представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвокат Пилипенко Сергій Валентинович зазначає, що земельна ділянка площею 0,0500 га кадастровий номер 3210600000:00:036:0817 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 648125832106) за адресою: АДРЕСА_1 право іпотеки на яку просить визнати позивач, є предметом договору іпотеки №87843 від 11 червня 2008 року, кадастровий номер якої (3210600000:00:064:0376) після передачі в іпотеку був змінений в результаті поділу на кадастровий номер 3210600000:00:063:0817.
Твердження представника відповідача про те, що останній не мав можливості дізнатись про претензії інших осіб на нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, сторона позивача вважає необґрунтованими, оскільки така інформація містилась у відкритому доступі в ЄДРСР.
Щодо заявлених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу в орієнтовному розмірі 70 000 грн сторона позивача зазначає, що в даному випадку орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу є явно неспівмірним із складністю виконаної адвокатом роботи та її обсягом. Справа є нескладною, оскільки з приводу питань, які постали на її вирішення наявна усталена судова практика, через що складання відзиву на апеляційну скаргу не потребувало витрачання значного часу та поглибленого вивчення нормативної бази.
Враховуючи викладене, заявлена до стягнення орієнтовна сума витрат, з огляду на вчинені адвокатом дії з надання правничої допомоги, суперечить принципу розумності.
В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвокат Пилипенко Сергій Валентинович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Куликов Олександр Андрійович просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Представник третьої особи ОСОБА_2 адвокат Крестьянінова Лідія Володимирівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник третьої особи Акціонерного товариства «Укрсиббанк» адвокат Доценко Вікторія Вікторівна при вирішенні справи покладається на розсуд суду.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», назву якого змінено на ПАТ «Укрсиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту № 11358567000, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 160 000 доларів США та зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 11.06.2038.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 11 червня 2008 року між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк», укладено договір іпотеки № 87843, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку належні йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0500 га та розташований на ній житловий будинок загальною площею 209 кв.м., житловою площею 70,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 2 та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, за якими до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та іпотечним договором.
На підставі вищевказаного договору іпотеки, 23 червня 2008 року нотаріусом внесено інформацію про обтяження іпотека, реєстраційний номер обтяження 7436649.
Згідно Договорів факторингу № 2 та відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладених 13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», до позивача перейшло право вимоги до боржників, зокрема, й право вимоги до ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та іпотечним договором.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 умов кредитного договору ТОВ «Кей-Колект» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2013 року по справі № 361/4983/13-ц, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» про стягнення заборгованості по кредиту, згідно договору про надання споживчого кредиту № 11358567000 від 11 червня 2008 року у розмірі 261 587 дол. США 84 цен. та судового збору в сумі 3 441 грн. 00 коп. відмовлено з підстав спливу строку позовної давності.
Судом встановлено, що у липні 2014 року ОСОБА_2 , посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 593 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», вважаючи, що з набранням вищевказаним рішенням суду законної сили припинились його зобов'язання за кредитним договором № 11358567000, а також іпотека, якою забезпечено виконання цього грошового зобов'язання, звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання іпотеки припиненою.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2014 у справі 361/5288/14-ц у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2014 скасовано та ухвалено по справі нове рішення про задоволення позову: визнано договір іпотеки № 87843 від 11.06.2008 припиненим; знято заборону відчуження жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, що знаходиться за вищевказаною адресою; виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про накладення заборони відчуження іпотечного майна.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 335940124 від 16.06.2023, на підставі вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції приватним нотаріусом Морозовою С.В. 29.05.2015 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іпотеки.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 02.02.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26.09.2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2017 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.09.2014, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26.09.2016 залишено без змін.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 335940124 від 16.06.2023, 28 липня 2015 року на підставі: рішення суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 22.09.2014, видавник: Броварський міськрайонний суд Київської області; ухвала суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 26.09.2016, видавник: Апеляційний суд Київської області; ухвала суду, серія та номер: 361/5288/14-ц, виданий 12.06.2017, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєстратором Комунального підприємства "Центр державної реєстрації Вишневої міської ради Києво- Святошинського району Київської області" Білоус А.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про скасування іпотеки земельної ділянки площею 0,0500 га та розташованого на ній житлового будинку загальною площею 209 кв.м., житловою площею 70,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 30 травня 2015 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2015 року набув право власності на спірні житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер: 3210600000:00:063:0817.
18 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено жоговір купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площеню 209 кв.м, житловою площеню 70,2 кв.м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області, реєстровий номер № 649.
18 квітня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено жоговір купівлі продажу земельної ділянкикадастровий номер: 3210600000:00:063:0817, площею 0,05 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області, реєстровий номер № 652.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 з 18.04.2019 року є власником спірних земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Укрсиббанк», про визнання права іпотекодержателя, суд першої інстанції вказав на те що, враховуючи що відповідач набув майно у власність більш ніж через три роки після внесення до реєстру відомостей про припинення іпотеки на підставі нотаріально посвідчених договорів, відтак ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. Відповідач не є боржником за основним договором кредиту № 11358567000 від 11.06.2008 року та не є майновим поручителем або стороною іпотечного договору № 87843 від 11.06.2008 року, не є іпотекодавцем у розумінні положень статті 1 Закону України «Про іпотеку». Відповідач придбав вищевказане майно за власні, а не кредитні кошти. Продавець ОСОБА_3 також не є боржником банку, чи майновими поручителем.
За встановлених обставин позов задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Броварського міськрайонного суду Київської областівід 21 травня 2025 року, відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728 сво 18)).
У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої в,имоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), на яку посилається заявник, вказано, що законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки».
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається обґрунтовуючи позовні вимог, ТОВ «Кей-Колект» посилалось на те, що через відсутність запису про іпотеку в Державному реєстрі прав не може реалізувати свої правомочності щодо іпотечного майна, зокрема, звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а обставини при яких був укладений правочин щодо іпотечного майна свідчать про недобросовісність ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 придбав спірне майно за відсутності в держаних реєстрах відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень. Укладаючи договір у присутності нотаріуса, який перевірив законність договору, відповідач ОСОБА_4 не знав і не мав знати про існування таких прав чи обтяжень. Відповідно ОСОБА_4 набув право на спірну квартиру вільну від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Судом не встановлено фактів недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_1 у придбанні спірного майна.
Колегія вважає, що позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна.
Отже, презюмується, що відповідач ОСОБА_4 є добросовісним набувачем спірного майна, що унеможливлює задоволення вимоги позивача про визнання його іпотекодержателем нерухомого майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що всі обов'язки іпотекодавця перейшли до набувача нерухомого майна у момент переходу до нього права власності на предмет іпотеки і при цьому не має значення чи був він обізнаний з тим, що вказане майно обтяжене, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справах «Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04; від 16 лютого 2017 року «Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07).
Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).
Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19)).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що укладаючи договір купівлі-продажу спірного майна, стосовно якого в Державному реєстрі були відсутні будь-які застереження про іпотеку, відповідач ОСОБА_4 не мав обґрунтованих сумнівів щодо існування прав чи обтяжень на це майно, а тому набув спірне нерухоме майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень і є його добросовісним набувачем.
Позивач не доводив недобросовісності набуття ОСОБА_1 спірного майна, хоча, виходячи з характеру цивільно-правового спору, саме позивач мав довести недобросовісність відповідача під час набуття у власність спірного майна як визначальну підставу для задоволення вимоги про визнання позивача іпотекодержателем нерухомого майна. Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21 (провадження № 61-1534св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 201/1968/22 (провадження № 61-5424св23). Протилежного позивач не доводив ні у позовній заяві, ні у апеляційній скарзі.
Посилання апелянта на наявність з 2015 року судових спорів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, що може свідчить про можливість усвідомлення відповідачем наявності іпотеки на спірне майно, колегія суддів відхиляє, як такі, що ґрунтуються на припущеннях.
Судом першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку обставинам набуття права власності відповідачем на спірне майно, враховано тривалу відсутність відомостей в державних реєстрах про його обтяження іпотекою та не здійснення позивачем достатніх дій щодо реалізації свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2013 році разом з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ОСОБА_8 (боржника за кредитним договором), у зв'язку із чим загалом правильно зазначено про відсутність правових підстав для висновку про недобросовісність набувача спірного майна.
Слід зазначити, що посилання позивача на те, що запис про обтяження спірного майна було вилучено на підставі судового рішення, яке скасовано, не спростовують добросовісність останнього набувача спірного майна, а також не свідчать про те, що ОСОБА_4 на момент придбання спірного майна міг знати про ці обставини.
Крім того, ні ТОВ «Кей-Колект», ні АТ«Укрсиббанк»не оскаржували рішення державного реєстратора, на підставі якого було припинено обтяження іпотекою, ні у судовому порядку, ні через Міністерство юстиції України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвокатом Пилипенком Сергієм Валентиновичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 рокуухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Пилипенка Сергія Валентиновича залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської областівід 21 травня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: