Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8731/2025 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 755/13767/24
25 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Журибеда О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у фактичних шлюбних стосунках з 2006 року. 11 лютого 2011 року їх шлюб було зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька - ОСОБА_4 . З квітня 2016 року фактичні шлюбі відносини були припинені та вона з донькою проживає окремо.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 грудня 2016 року (справа № 755/3038/16-ц) шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано.
У серпні 2016 року вона звернулась до суду із позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (справа № 755/13110/16-ц).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1100 грн щомісячно, починаючи з 30 серпня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 6 грудня 2017 року у справі № 755/13110/16-ц позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з дня пред?явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач зазначала, що з моменту припинення шлюбних відносин відповідач не цікавиться життям та матеріальним забезпеченням дитини. Донька проживає із нею, перебуває на повному її утриманні. Окрім аліментів в сумі 2000 грн відповідач не надає жодної іншої допомоги на утримання дочки, не надає допомогу на додаткові витрати, не приймає участі у вихованні дочки.
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, у зв?язку з боями під Києвом, вона з донькою переховувалися у різних, непристосованих для укриття підвалах, у дочки виник психологічний розлад, який проявлявся у панічному страху, тому задля її безпеки вона звільнилася з роботи і 05 березня 2022 року вона з донькою виїхали з України і по теперішній час перебувають під тимчасовим захистом за кордоном.
Вказувала, що два з половиною роки вони вимушені жити на мінімальну допомогу, яку виплачує уряд Нідерландів громадянам України. Проте, цієї допомоги не вистачає для дитини-підлітка. Дочка зараз швидко росте, перебуває в пубертатному періоді коли відбуваються основні зміни в організмі. Дитина стає дорослішою, витрати на нормальне забезпечення її життя суттєво збільшилися. За кордоном «вартість життя» значно вища ніж в Україні, тому аліментів у сумі 2000 грн (у перерахунку - 44 євро) не вистачає.
За час військового стану та перебування дитини за кордоном відповідач не надав дитині жодної матеріальної допомоги, не подарував жодного подарунка на день народження. Відповідач не піклується про дитину, не забезпечує її необхідним для нормального фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку, не бере участі у таких витратах на дитину як комунальні послуги та проживання, харчування, лікування, гігієна, одяг, взуття, оздоровлення, проїзд у громадському транспорті, придбання речей та послуг необхідних для розвитку і виховання дитини (ноутбук, планшет, книги, канцтовари, спорт (гімнастика, теніс, капоейра, музична школа, ІТ-курси, репетитор, музеї, екскурсії), тощо.
Оскільки у період воєнного стану її матеріальний стан погіршився внаслідок втрати роботи, вимушеного виїзду під тимчасовий захист за кордон, зменшення кількості доходу та збільшення непередбачуваних витрат, вона зверталася до відповідача з проханням надавати більшу матеріальну допомогу для дитини, але отримала відмову. Внаслідок безвідповідальності відповідача, відмови утримувати спільну дочку виник дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини, оскільки вказаний тягар лягає лише на одного з батьків - на неї.
Позивач зазначала, що з часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів (2017 рік) матеріальний стан відповідача значно покращився: під час розгляду справи № 755/13110/16-ц судом встановлено, що відповідач працює на підприємстві у свого батька ФОП ОСОБА_5 на посаді фінансового директора і його заробітна плата складає 1150 грн. У власності відповідача є частка квартири у м. Києві, де він зареєстрований, будинок у с. Софіївська Борщагівка, земельна ділянка, нежитлові приміщення, автомобіль, мопед. Відповідач мав на утриманні рідного діда ОСОБА_6 .
Станом на даний момент про нерухоме майно і транспортні засоби відповідача їй відомо, що дід відповідача ОСОБА_7 помер. Оскільки дід перебував на утриманні відповідача то, ймовірно, відповідач прийняв спадщину діда, а саме: будинок, площею 214,9 кв.м. з земельною ділянкою під Києвом у престижному с. Петрівське Бучанського району Київської області, який після смерті діда продав; трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 , 1/4 частка якої належить відповідачу, наразі здається в оплатну оренду. Непрямим доказом цього є інформація з судового рішення у справі № 759/28737/21; ??з 2017 року відповідач неодноразово продавав і придбавав собі нові авто елітних марок Тойота, Мерседес, Лексус. Як відповідач розпоряджається вирученими від продажу нерухомості коштами їй невідомо.
Стосовно заробітку відповідача, то згідно матеріалів справи №755/13110/16-ц та записів трудової книжки відповідач з червня 2008 року по 19 жовтня 2016 року взагалі не працював. Проте, це не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідач у касаційній скарзі особисто підтвердив, що на час останніх п?яти років спільного життя (з 2011 по 2016 роки) його місце роботи знаходилось за 200 метрів від їх будинку. Це двоповерховий магазин з продажу сантехніки, керамічної плитки, кераміки для ванних кімнат, покриття для підлоги та даху за адресою: АДРЕСА_2 . Це приміщення знаходиться у багатоповерховій будівлі, яка належить на праві власності батьку відповідача ОСОБА_8 . Наступний запис у трудовій книжці про те, що з 19 жовтня 2016 року відповідач працює на посаді фінансового директора у ФОП ОСОБА_5 .
Згідно з довідкою відповідач з жовтня 2016 року отримував заробітну плату у розмірі 1550 грн. Водночас, за даними з сайту Міністерства статистики середня заробітна плата у м. Києві у 2016 році становила у жовтні - 8751,00 грн, у листопаді - 9008,00 грн, у грудні - 11094,00 грн, тобто, в 5-7 разів вище, що на думку позивача може свідчити про навмисне приховування податків ФОП ОСОБА_5 та викликає сумнів у добропорядності з боку відповідача.
Окрім роботи фінансовим директором відповідач продовжує вести власний бізнес з оптової та роздрібної торгівлі сантехнікою, керамічною плиткою, керамікою для ванних кімнат та покриттям для підлоги та даху. Цю діяльність він продовжує здійснювати у багатоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності батьку відповідача. Наразі відповідач проживає один у двоповерховому будинку своєї сестри, яка постійно проживає у США. Інших дітей чи утриманців у відповідача немає. Відповідач працездатного віку. Інформація про військовий облік відповідача їй не відома.
Посилаючись на те, що матеріальний стан відповідача покращився, а тому останній має можливість виплачувати на утримання дитини тверду грошову суму у розмірі 15 000 грн, позивач ОСОБА_1 просила суд збільшити розмір аліментів, що стягнуті з відповідача на її користь на утримання доньки ОСОБА_4 , 2011 року народження, на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі № 755/13110/16-ц. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 15 000 грн щомісячно; допустити негайне виконання судового рішення щодо стягнення збільшеного розміру аліментів у межах суми платежу за один місяць; витребувати у відповідача документи на підтвердження придбання та відчуження нерухомого майна, автомобілів, а також всіх видів доходів з січня 2017 року по липень 2024 року, витребувати у Дніпровського районного суду міста Києва матеріали судової справи № 755/13110/16-ц для дослідження та встановлення обставин у справі; стягнути з відповідача всі судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи,.
Зазначає, що ухвалою суду від 04 жовтня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін; відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву. Проте, згідно з матеріалами справи, відповідач не був ознайомлений ні з цією ухвалою суду, ні з копією позовної заяви, отже і відзиву в матеріалах справи немає.
Також суд першої інстанції не розглянув подані нею клопотання про витребування доказів на підтвердження придбання та відчуження відповідачем нерухомого майна, автомобілів, а також всіх видів доходів відповідача з січня 2017 року по липень 2024 року. Окрім цього, суд не розглянув клопотання позивача про витребування у Дніпровського районного суду міста Києва матеріалів судової справи № 755/13110/16-ц для дослідження та встановлення обставин у справі.
Позивач вважає, що суд першої інстанції помилково (бездоказово) встановив, що заробітна плата відповідача складає 1150 грн, тому що таких відомостей матеріали справи не містять. Натомість є відомості, встановлені Верховним Судом, що у 2017 році, тобто ще сім років тому, щомісячна заробітна плата відповідача становила 3 200 грн.
Враховуючи те, що на час звернення позивача до суду Мінімальна заробітна плата в Україні становила 8 000 грн, у фінансового директора не може бути заробітна плата нижче мінімальної і становити 1150 грн.
Звертає увагу суду на те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач, як власник, у серпні 2018 року продав будинок та земельну ділянку, що належали йому на праві власності, і натепер не є власником будь-якої нерухомості.
Отже, виручені від продажу нерухомості кошти є в розпорядженні відповідача і його матеріальний фінансовий стан покращився.
Відмовляючи у позові і визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 000 грн щомісячно, суд не врахував, що Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3 196,00 грн.
Відповідно до положень частини п?ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Однак, на переконання позивача, суд першої інстанції не дав оцінку поданому позивачем клопотанню про витребування доказів щодо продажу нерухомості та доходів відповідача. Не розглянувши (не вирішивши) таке клопотання, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, обмежив право позивача на судовий захист та на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року - без змін.
Зазначає, що він належним чином та вчасно сплачує аліменти, визначені рішенням суду, що підтверджується самим позивачем. По мірі можливості надсилає додаткові кошти на утримання доньки, які не встановлені судом.
Повідомляє суд про те, що його доходи не збільшились і такі докази не надала позивач, обґрунтовуючи підвищення розміру аліментів.
Крім того, повідомляє суд про те, що з 2022 року він здійснює догляд за своїм батьком, який тяжко хворий і якому 69 років.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються належними доказами. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року є законним та обґрунтованим.
У письмових поясненнях представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яворський Віктор Іванович зазначає, що відповідач має стабільний та високий рівень доходів: за ці роки він неодноразово придбавав і відчужував нерухомість та автомобілі, займається підприємницькою діяльністю, має вільні активи, пасивний дохід від оренди квартири, живе один в приміському двоповерховому будинку його сестри, яка постійно проживає в США, і не утримує інших осіб.
Твердження відповідача, що він здійснює догляд за своїм батьком сторона позивача вважає таким, що не відповідає дійсності посилаючись на те, що батько відповідача проживає окремо, має свою сім'ю, дружину (у якої свій бізнес з пошиття одягу), отримує пенсію, має дохід від оренди житлових та нежитлових приміщень, займається підприємницькою діяльністю, самостійно їздить на автомобілі, тобто не «тяжко хворий» як написано у відзиві відповідача.
Сторона позивача вважає, що якщо припустити, що відповідач дійсно доглядає за хворим батьком, а отже не працює, то у випадку відсутності офіційного доходу аліменти нараховуються з середньої заробітної плати за місцем реєстрації платника. Варто зазначити, що за даними з відкритих джерел Держстату середня заробітна плата в Києві у липні-серпні 2025 року становила 40 546 грн.
З урахуванням об'єктивного погіршення матеріального становища позивачки та суттєвого покращення фінансових можливостей відповідача, на переконання сторони позивача, буде справедливо перерозподілити обов'язок щодо матеріального утримання неповнолітньої дитини шляхом збільшення розміру аліментів у твердій грошовій сумі до 15 000 гривень щомісячно, починаючи з дати подання цієї позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
В окремо поданому клопотанні від 17 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яворський Віктор Іванович просить на підтвердження матеріального стану відповідача, а також для з'ясування його реальних доходів, витрат і наявного майна витребувати наступні докази: у відповідача - документи, що підтверджують придбання, відчуження або оренду нерухомого майна та транспортних засобів за період з січня 2017 року по теперішній час; довідки про доходи, заробітну плату, банківські виписки, податкові декларації за період з 2017 року; документи щодо наявності бізнесу, корпоративних прав, часток у підприємствах.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно витребувати інформацію про всі об'єкти нерухомого майна, які перебували або перебувають у власності відповідача з 2017 року по теперішній час.
У Головного сервісного центру МВС України витребувати відомості про всі зареєстровані на ім'я відповідача транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, мопеди) з 2017 року по теперішній час.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Яворського Віктора Івановича про витребування доказів.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Яворський Віктор Іванович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлений у встановленому порядку, причину своєї неявки суду не повідомив, а тому суд вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивачки, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06.12.2017 року у справі № 755/13110/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16.04.2018 року встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 2011 року, від якого мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, в ході розгляду справи було встановлено, що дитина сторін проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Відповідачем в суді першої інстанції надано довідку від 30 листопада 2016 року № 2/11 та копію трудової книжки відповідно до яких останній з 19 жовтня 2016 року працює у ФОП ОСОБА_5 на посаді фінансового директора, його заробітна плата становить 1 550 грн в місяць.
Згідно відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів, відповідач за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року отримував заробітну плату у 4 кварталі 2016 року у розмірі 4 600 грн., дата його прийому на роботу - 19.10.2016 року.
Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції в рішенні від 06.12.2017 року у справі № 755/13110/16-ц, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 16.04.2018 року, прийшов до висновку про скасування заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та ухвалення нового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт, що у відповідач працює на підприємстві у батька ФОП ОСОБА_5 на посаді фінансового директора не є підставою для збільшення розміру стягуваних аліментів, оскільки доказів про покращення його матеріального стану до позову не додано.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року відповідає.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першою статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Проте, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду з позовом про зміну (збільшення) розміру аліментів, позивачка посилалася на те, що у відповідача змінився матеріальний стан, оскільки ймовірно ОСОБА_2 прийняв спадщину після свого померлого діда; ??з 2017 року відповідач неодноразово продавав і придбавав собі нові авто елітних марок Тойота, Мерседес, Лексус; має власний бізнес-магазин з продажу сантехніки, керамічної плитки, кераміки для ванних кімнат, покриття для підлоги та даху за адресою: АДРЕСА_2 та продовжує працювати фінансовим директором у ФОП ОСОБА_5 .
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).
Позивач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надала жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, зі змісту якого достеменно можливо було б встановити покращення матеріального стану відповідача шляхом прийняття спадщини від померлого діда, придбання елітних автомобілів, тощо.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 а не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни ( покращення) матеріального становища ОСОБА_2 та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання спільної доньки сторін, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні її позову.
У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 СК України про те, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, позивачем не надано доказів тих обставин, що вона особисто несе витрати на утримання дитини у тому ж розмірі у якому просить стягнути із відповідача 15 000 грн.
При цьому посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції не витребувано певні докази для доведення майнового стану відповідача, не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства.
Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Перелічені нормотворцем у ст. 84 ЦПК України вимоги до клопотання про витребування доказів є імперативними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Зазначеними вище нормами врегульовано, що предметом витребування у відповідності до ст. 84 ЦПК України можуть бути тільки чітко визначені, персоналізовані та ідентифіковані докази, які можуть існувати як у формі письмових доказів, так і речових або електронних, а також висновків експертів та показань свідків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в прохальній частині позовної заяви заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів на підтвердження придбання та відчуження відповідачем нерухомого майна, автомобілів, а також всіх видів доходів відповідача з січня 2017 року по липень 2024 року та клопотання про витребування у Дніпровського районного суду міста Києва матеріалів судової справи № 755/13110/16-ц для дослідження та встановлення обставин у справі.
Поряд з цим, позивач у позовній заяві не зазначає жодних чітко визначених, персоналізованих та ідентифікованих доказів, які він вважає за необхідне витребувати, а натомість наводить перелік інформації, відповідь на яку він вважає за можливе отримати шляхом заявлення клопотання про витребування доказів на підставі ст. 84, ЦПК України, що суперечить приписам ЦПК України.
Також, позивачем не доведено неможливість отримати зазначену в клопотанні інформацію самостійно, адже позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, яких саме заходів він вжив для отримання тих чи інших доказів самостійно (звертався до відповідача з адвокатським запитом, звертався з вимогою/листом про надання інформації/доказів тощо), не надав докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання доказів (відмова відповідача у наданні інформації, не надання відповіді на адвокатський запит у строки визначені законом, ненадання відповіді на вимогу/лист тощо). Крім того, представником позивачки не надано доказів неможливості витребування такої інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з МРЕО, з ДПІ.
Таким чином, позивач не мав на меті отримати зазначену в клопотанні інформацію самостійно, що суперечить імперативним вимогам ст.84 ЦПК України.
Щодо витребування у Дніпровського районного суду міста Києва матеріалів судової справи № 755/13110/16-ц для дослідження та встановлення обставин у справі, то знову ж таки позивач не обґрунтував, які саме докази у даній справі про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини можуть підтвердити підстави позову у даній справі, яка переглядається, а саме- значне покращенням матеріального становища платника аліментів після ухвалення рішення про стягнення аліментів.
Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на повний доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі, до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону, тому суд із встановленими обставинами у конкретному рішенні може ознайомитися з повного тексту судового рішення відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень.
З дослідженого колегією рішення Апеляційного суду міста Києва від 06.12.2017 року у справі № 755/13110/16-ц, яке було залишене без змін постановою Верховного Суду від 16.04.2018 року, вбачається, що відповідачем в суді першої інстанції надано довідку від 30 листопада 2016 року № 2/11 та копію трудової книжки, відповідно до яких останній з 19 жовтня 2016 року працює у ФОП ОСОБА_5 на посаді фінансового директора, його заробітна плата становить 1 550 грн в місяць.Згідно відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів, відповідач за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року отримував заробітну плату у 4 кварталі 2016 року у розмірі 4 600 грн., дата його прийому на роботу - 19.10.2016 року.Також, у вказаному рішенні встановлено, що у власності відповідача є земельна ділянка, площею 437 кв.м. (0,0437 га), яка є дарунком батька ОСОБА_5 сину ОСОБА_2 згідно договору дарування земельної ділянки від 26 жовтня 2006 року (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ). Крім того, на вимогу суду апеляційної інстанції було надано ряд документів, підтверджуючих право власності ОСОБА_2 , зокрема на мопед, земельну ділянку, автомобіль, будинок, нежитлові приміщення. Враховуючи вказані обставини, що мають істотне значення, наявність у ОСОБА_2 майна, нежитлових приміщень розміром 800 кв.м., які належать відповідачу на праві власності, апеляційний суд у рішенні від 06.12.2017 у справі № 755/13110/16-ц прийшов до висновку про наявність підстав вважати, що відповідач спроможний виплачувати аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 06.12.2017 року у справі № 755/13110/16-ц ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржувалося, а відтак вона погодилася з оцінкою доказів та висновками суду апеляційної інстанції.
Клопотання позивача про повторне дослідження судом матеріалів справи № 755/13110/16-ц фактично спрямоване на спонукання суду у даній справі здійснити переоцінку доказів, яким вже судами надано правову оцінку, що є порушенням норм ЦПК України.
Крім того, позивачем не наведено жодного обґрунтованого доводу, яким чином докази, досліджені судами у справі № 755/13110/16-ц та датовані 2017 роком, можуть підтвердити покращення матеріального стану відповідача у 2024 році.
Відтак, враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції внаслідок порушення судом першої інстанції норм процесуального права відсутні. Висновок суду першої інстанції за наслідками розгляду позовних вимог відповідає встановленим у даній справі обставинам.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач, як власник, у серпні 2018 року продав будинок та земельну ділянку, що належали йому на праві власності, отже, виручені від продажу нерухомості кошти є в розпорядженні відповідача і його матеріальний фінансовий стан покращився, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не підтверджені позивачем жодними належними та допустимими доказами, в розмінні чинного ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те що, відмовляючи у позові і визначаючи розмір аліментів, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 000 грн щомісячно, суд не врахував, що Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3 196,00 грн, правильності висновку суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
Законодавче збільшення гарантованого мінімального розміру аліментів має застосовуватися в силу положень закону і не є підставою для ухвалення нового судового рішення про збільшення розміру аліментів, як і не може бути підставою для відмови в перерахунку розміру аліментів, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 12 вересня 2018 року у справі №459/2181/17 та від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином доводи, викладені позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: